Оповідки частина друга (збірник НФ)

(Уявіть, якби ваш літературний герой мав змогу з вами розмовляти — #щось_гумористично_сатиричне)

Викидаючи свого героя на безлюдну планету з обмеженими запасами кисню, я лише побажав йому наснаги.

— Стоп-стоп, СТОП! Автор — зупинися я не хочу тут вмирати! — заволав мій герой.

— Тихіше, тш-ш-ш — прошу, будь мужнім. Читачі чекають від тебе жертовності, — відповів я намагаючись його заспокоїти.

— Та до біса тих читачів! Ти автор, так подаруй мені тихе, спокійне життя. Я хочу виховувати своїх внуків і спілкуватися зі своїми дітьми.

— Ну це навряд. Людям не подобаються ванільні фінали, чи то історії взаємного кохання. І взагалі, вцілілий герой — то провал, а я хочу бестселер. Щоб прогодувати власну сім'ю, я як автор маю вбивати тебе повільно та вишукано. Читачі в захваті від такого.

Тим часом роздуми захопили мою уяву.

"Яку ж йому планету придумати? Нехай це будуть безкрайні простори мертвого Марсу. Чи все ж таки льодяна поверхня Енцелада. Все одно він не жилець."

Під час моїх роздумів поверхня планети змінювалася під ногами мого героя.

— Я ще тут ірод! Катюга! Ти ще не вирішив на якій планеті покинеш мене вмирати, а лічильник кисню вже запустив.

— Не фони, я ще думаю, — точно там на планеті має бути підвищений радіаційний фон. Сутінкова зона Меркурію? А як він туди потрапив? Точно, в десяти метрах від мого героя буде космічний корабель.

В цю саму мить, космонавт кинувся до шлюзу свого рятівного космольоту та швидко заскочив у середину.

— Фух... Ледь не спікся! — скидаючи скафандр та перевіряючи системи життєзабезпечення, віддихувався герой, — У мене до речі ім'я є, батьки Федором назвали!

— Федір? — перепитав я, — Хотів назвати тебе на західний манір, щось таке як Ендрю, Грег, Алекс. Що скажеш?

— Йди до біса клятий збоченець! — прокричав у відповідь мій герой запустивши двигуни, — І навіть не мрій мені щось тут зламати на кораблі, я все контролюю. Інакше...

Далі я вже не слухав того репету.

"Що ж, хочеш погратися? Давай. Ой, а що це таке цікаве падає на поверхню Меркурію? Астероїдний дощ? Ой, а які великі каменюки — мабуть, кілометрові".

Та Федір упевнено виводив свій протонний космоліт з-під зливи астероїдів, злітаючи з сутінкової зони планети на реактивній тязі.

Внаслідок падіння перших астероїдів, почали утворюватися кратери діаметром в десятки, а деякі й у сотні кілометрів. Величезна кількість речовини з поверхні піднялася в космос, утворюючи навколо планети кільце пилу та каміння. Клята фізика.

"От халепа! Я загубив Федора. Де ж мій космонавтик? Де ти? Де ти? Де ти? Друже — я йду тебе шукати".

Тим часом падіння моїх астероїдів на Меркурій, призвело до згущення атмосфери через викид газів з поверхні планети. З іншого боку, частина атмосфери була втрачена внаслідок удару. Сейсмічні хвилі поширилися по всій поверхні, що призвело до утворення нових тріщин та активізації вулканічної активності. Зачаровано споглядаючи за цією дивиною, навіть про Федора забув на деякий час. Цікаво бути Богом. Але безвідповідально.

Та часом планета пришвидшила своє обертання, змінивши нахил своєї осі. "Краси-и-иво..."

Не знищив планету, і на тому дякуйте. Розпочавши шукати Федора, замислився.

"Ага, аж ось він летить в напрямку до Венери. Що ж для тебе час має лік, а для мене лише миттєвість. Чарівний фокус — твоя подорож в один рік, в моєму світосприйнятті триває миттєвості. І мене абсолютно не цікавить як ти там виживав цей весь час. Я автор — я твій Всевишній. Смайлик."

Пролітаючи повз Венеру, я дещо скоригую йому траєкторію польоту.

— Привіт, Федоре! Сумував? — покликав я.

— А щоб тобі було пусто — звірюга! — космонавт вибухнув добірною лайкою, яку я через цензуру, оформляю в етично-естетичне "а щоб тобі було пусто, звірюга".

"Ні, ну справді — Федір лається як чоботар, не все ж за ним повторювати. Смайлик."

Раптом повз космічний корабель пролетіла величезна комета — зовсім достатньо, щоб збитися з курсу та в аварійному режимі здійснити посадку на Венеру.

— Шах і мат Федоре! — в захваті заволав я, — Ось тут на Венері я зроблю з тебе героя — посмертно. Читачі люблять драматизм.

— Сам здихай негіднику, — у відповідь тихо пробурчав мій візаві, міцно стискаючи штурвал.

"Як я його розумію. Адже йому ще необхідно посадити свою космічну бляшанку в отруйну атмосферу Венери. Тримайся друже. Вірю в тебе."

— Угода! Угода — нелюд!

— Перепрошую? — перепитав я Федора.

— Угода — ти не впливаєш на мій внутрішній світ та на системи життєзабезпечення корабля — це моя юрисдикція. Твій — зовнішній світ. Мій — внутрішній. Домовилися? — "це мій герой вирішив ставити мені умови. Смайлик."

— А давай! — пристав я на його умови. Як-не-як, а драматургія, чи як оте все зветься... — Але ти мене більше не називаєш негідником чи будь-яким іншим образливим словом. Перед читачем не зручно.

— Добре покруч. Домовилися. Це було востаннє, — піднявши вказівець догори продовжив Федір, — А вбивати мене перед читачем зручно? — якийсь він знервований.

— Даруй друже, це все читацькі настрої. Нічого особистого — лише творчість, — відповів я йому.

Атмосфера Венери зустріла нас вороже.

Тиск був більшим за земний в 92 рази. Втім, на моє здивування, космічний корабель витримав його та швидко заховався посеред хмар сірчаної кислоти. Період обертання Венери навколо своєї осі складає 243 земних діб, тож мало того, що Федір сховався в хмарах, та він ще й повів свій космоліт на темний бік планети. Товста, агресивна, каламутна атмосфера, нищівний тиск здатні пошкодити більшість металів, але знаючи мого героя, маю сумнів, що це йому зашкодить.

Венеріанські ночі довгі — отож він зможе собі дозволити гарну відпустку, зібратися з думками, а мені необхідний драйв.

— Ти ж усвідомлюєш, що звідси тобі не вибратися, — прошепотів я Федору, — Інакше мені доведеться знищувати Землю. А ти ж цього не хочеш?

— Злий ти... — приречено промовив мій герой.

— Важко бути Богом, друже. А ванільні фінали то не моє.

Запала тиша. На словах — це лише два слова — "запала тиша", для Федора це тривало декілька годин.

— Пропоную угоду номер два, — порушив я мовчанку.

— Ну?

— Я випускаю тебе з Венери, але ти летиш до одного з супутників Юпітера, на свій вибір — я добрий. Але при першій же спробі звернути до Землі, я знищую планету з її дев'яти мільярдами населення. Усвідомив?

— Усвідомив. До зустрічі на Юпітері — Отче... — з неприхованою ненавистю промовив Федір.

Подорож до Юпітера зайняла десять з половиною років. Як виживав мій герой? А яка різниця? Ми з ним домовилися про невтручання в особисті справи один одного.

Що є час для читача, як не декілька слів чи то рядків твору. А що є десять років для героя? Майже частина життя. Важкого чи щасливого — та біс його знає. От і я не знаю, що у Федора в думках. Летить — ну то най летить до своєї загибелі, складає плани на життя, мріє про помсту мені як своєму Всевишньому. Адже саме моя уява породила його по образу й подобі когось там. І світ довкола нього теж лише моя уява, втім, най і за це дякує, що не химери, а виключно фізика. Я лише творець світів уяви, а те яким стало життя героїв в цих світах — виключно вподобання читачів. Люди прагнуть крові та видовищ.

Ось він Юпітер — видовищний гігант на весь екран космольоту, зі своїми незмінними буревіями в хмарах. Попри нарікання Федора на його лиху долю, він єдиний серед учасників цього словесного фарсу споглядав космічну красу на власні очі. Навіть читачам в образі богів те було недоступним. Смайлик.

— Три. Два. Один. — це мої слова — для драматизму.

Двигун космольота розлетівся на друзки від удару астероїда. Корабель некерований, — "Зустрічай планета свого Героя."

— Як тобі таке, Федір?

Тиша... Мабуть, образився. Плекав надію на довге та щасливе життя. Даруй друже, нічого особистого — лише творчість.

Падаючи вглиб Юпітера, Федір знесилено запитав:

— Чому?

Гарне запитання, таке коротке та містке. Час і мені задуматися — "чому".

— Та хто його знає, люди хочуть жити довго й ситно та мають прагнення відчувати емоції страждання. Причому не на власному досвіді — і хто як не автор дарує читачам цю емоцію?

Федір відповідав по інтеркому — щоб не вдаватися в подробиці, це засіб зв'язку, втім я і так чув усі його слова та молитви:

— Ви люди... А ми тоді хто?

— А ви наші герої, — відповів йому по інтеркому, — Ті ким ми захоплюємося. Тому й доля ваша стражденна. І візьми до уваги — зазвичай завершується однаково — довго і щасливо, але без конкретики, або ж — повільна й мученицька загибель.

Підбитий космоліт падав, шалений тиск ось-ось мав розчавити його, а разом з ним і мого багатостраждального героя. Варто поквапитись, тому описи юпітеріанської краси я залишив на іншу історію.

— Отож, — поважно продовжуючи свої повчання, — Ванільна конкретика життя це суто наше — читацько-людське. А ви — наші герої, ваше минуле, сьогодення, майбутнє — лише рядки творів в уславу вподобання читача. Страждайте.

Шебуршання зв'язку перервалося, герой мого епіку зник в хмарах Юпітера.