Оповідки частина друга (збірник НФ)

— За рік ми будемо вдома! Сью! Лише один рік безодні!

В цю ж мить простір немовби роздвоївся — в якому одна частина кожного з нас вирішила повернутися на Землю, а в іншій — Сью не повірила в мій здогад фатальної помилки Дока. В ту ж мить простір знову ж таки роздвоївся на два Всесвіти, в одному з яких я переконував дівчину у своїй правоті, а в іншому вирішив погодитися з нею й продовжувати летіти в безодню космосу заради самого польоту та тихого буття. Нового розчарування та моя версія не бажала відчувати.

Той Всесвіт в якому ми зі Сью вирішили повернутися на Землю, роздвоївся в ту мить коли я приймав рішення як повертатися — чи використати гравітацію Юпітера, зекономивши пальне, подовжуючи час нашої подорожі, чи зараз же використати все пальне для гальмування та розвороту й прискорення до Землі, сподіваючись, що залишку пального вистачить на маневрові заходи при вході в атмосферу планети.

За кожним моїм рішенням, кожного паралельного Всесвіту, простір подвоювався. Причому частина моєї свідомості жила тим простором, а інша частина бачила й сприймала усі Всесвіти одночасно, без плутанини усвідомлюючи усе, що відбувається.

Одного дня, в тій реальності в якій ми вирішили поверталися на Землю зробивши оберт довкола Юпітера, Сью першою озвучила свою проблему:

— Заур, я неначе втрачаю здоровий глузд. Кожен раз як я приймаю якесь рішення, простір немовби роздвоюється довкола мене. Причому я одночасно усвідомлюю і цей простір в якому ми знаходимося і всі інші простори, які відділилися від нашого.

— Я теж це бачу Сьюзен. Так само коли приймаю рішення — відбувається роздвоєння простору.

А тоді плюс мінус схожа розмова відбулася в усіх інших просторах. Відтоді ми з Сьюзен намагалися не плодити сутностей і слідувати певним визначеним раніше цілям, доки наш шатл не потрапив під вплив магнітосфери Юпітера.

Сила опромінення була настільки сильною, що уся електроніка шатла вмить вимкнулась, а сам корабель втратив управління, швидко нагріваючись. Електростатичні розряди всередині призвели до пожежі.

Миттєво в роті з'явився металічний присмак, шкіра всього тіла почервоніла. Відчуття печіння були просто нестерпними, неконтрольовані нудота й блювота швидко виснажили кожного з нас. Сильний головний біль змінився запамороченням та дезорієнтацію. Сьюзен бачила як я втратив свідомість та здригався в передсмертних конвульсіях. Через декілька хвилин згасла й вона.

В усіх інших наших паралельних світах, в яких було прийнято зробити обліт навколо Юпітера, ми вмирали повільніше від опромінення магнітосферою Юпітера. В окремих випадках наші конвульсії тривали до двох тижнів. Але кожного разу це була смерть від променевої хвороби. Жоден з тих нас хто вирішив летіти довкола гіганта, не зміг пережити зустрічі з Юпітером.

Кожного разу це було схоже на жахливий сон наяву, в якому ми тяжко й болісно вмирали.

За два тижні те пекло скінчилося. В частині світів ми летіли в безодню космосу швидко перетнувши небезпечні радіаційні пояси. Але в тих світах ми хоча й залишилися живими, та більше не мали надії на майбутнє. До хмари Койпера ми могли дістатися за дев'ять років, а хмара Оорта була за триста років нашого дрейфу. В будь-якому випадку те життя було нескінченно депресивним.

Підлітаючи до Місяця, ми з Сьюзен вирішили одну версію себе запустити довкола супутника, а інші спрямувати до Землі. Деякі з версій нас загинули під час входу в атмосферу планети під надто гострим кутом, ряд інших версій були відбиті від поверхні атмосфери в безодню космосу за браком пального для маневрових дій.

Щоразу ми згорали в верхніх шарах атмосфери, або ж падали в порожнечу космосу, час від часу гинучи прошитими астероїдами.

— Сьюзен тримайся, — заволав я, — Здається нам все вдалося! Ми повернулися! Цього разу мені вдалося втиснутися в необхідні п'ять - сім градусів для безпечного входу в атмосферу. Я впевнено вів шатл на посадку. Світи перестали множитися та зникли в одну мить, окрім одного.

— Заур, Заур. Поглянь! — скрикнула Сьюз.

Під нами простягалася безкрайня поверхня Місяця.