Малікор

Запилений УАЗик під'їхав до воріт військової частини і наполегливо сигналити почав. Ворота відчинилися, машину пропустили. Вона, проїхавши ще трохи по дорозі вглиб, припаркувалася біля будинку штабу на відстані, щоби не блокувати хід. З автівки виліз офіцер вгодований в званні майора, він мав позначки, що відносили до медиків його. "Чекайте тут", - той чоловік через плече віддав наказ своєму водієві, а сам неспішно до будівлі почимчикував. Вслід за майором із машини вискочив і шофер та й взявся оглядати стан свого залізного коня. Хтозна куди іще потрібно пертись, а от автівка в нього не нова.

 – Радій Рівчук! У тебе буде медик! Я у машині цілого професора привіз! - достатньо гучно, з самого порога, із урочистістю оголосив майор, заходячи у кабінет до офіцера, який частиною тією керував.

 – Ага, аякже! Дочекаєшся від тебе! - суворо командир частини відповів, - Сам знає, що мені потрібен медик до зарізу, та ще й знущається! У тебе совість є, Лисюк?

 – Навіщо ображаєш? - майор аж засмутився, - Ти ж мене знаєш…

 – Занадто добре! - перебив Рівчук, - Завжди шукаєш вигоди! Не просто ж так приїхав! Кажи!

 – Я медика привіз!

Майор Лисюк насупився спочатку і кинув папку з документами на стіл. Всім виглядом своїм показував обурення за ту невдячність, яку до нього командир частини проявив. А потім, наче сонечко ласкаве, відразу подобрішало лице і офіцер вгодований, як продавець на східному базарі, почав нахвалювати свій якісний товар:

 – Орла привіз! Такий умілий, не знайдеш нікого краще! Повір мені, ні грама не брешу! Та він один цілий військовий госпіталь замінить. Діагнози поставить краще за професорів сивоголових. Недуги бачить, наче на долоні. Це просто не людина, а рентген!

 – Чого ж собі такого не залишиш, якщо він справді цінний фахівець? - Рівчук єхидно поцікавився в майора, даючи зрозуміти, мов, теж народився не учора і дуже добре знає крутія.

 – От не повіриш, але в нас немає  місця. Зайнятий штат цілком. як нібито назло! А так би точно я спеца того залишив би у себе. Ти зрозумій! Його, як нібито від серця відриваю й везу сюди, а ти комизитися видумав чомусь!

 – Не вірю, що у вас не знайдеться хоча б що-небудь для унікального спеціаліста. Я ж знаю, як захочеш - зробиш все! Але мені його чомусь впихнути хочеш, то неспроста! Тут явно підступ є!

Вгодований майор, навіть не повівши оком, почав нахвалювати дужче виняткового спеца. Він безсоромно клявся Рівчуку у щирості своїй, у добрий намір, що спонукав віддати цей безцінний скарб. Ті двоє торгувалися, неначе на базарі. Майор прекрасно знав, що командиру вкрай потрібен медик, але і той будь-кого брати не хотів. Погортавши особову справу кандидата, і без того сердитий командир почав звіріти та виходити з себе:

 – Та ти кого мені збираєшся всучити?! Якогось коновала? Він родич чийсь, чи що? Ну розумію, запропонував хоча би лейтенантика зеленого! Так ні! Привіз сержанта, аферист!

 – Молодшого сержанта, - майор поправив командира так, ніби неймовірним ділом у отого медика досягнення було, - А я тобі кажу бери, не пошкодуєш. Він витворяє справжні чудеса. Свавільний трохи, цього не віднімеш, але не злісний, то ж великий плюс!

 – Свавілля в нас позбавлять дуже швидко! І не таким вправляли скручені мізки! Але і кіт в мішку мені теж не потрібен! Давай, розповідай, що саме з ним не так?

 – Ну він у нас дивакуватий трохи, - пом'явшись десь з хвилину, розпочав майор, - Буває ляпне щось, а тут дивись, воно й збувається насправді. Чутки про нього різні ходять, мов, чаклун і знається з нечистим, від чортовиння того силу і бере. Його  уміння вже побоюватись стали... А так він старанний і на відмінно знає справу!

 – Тому ти вирішив мені його всучити? Аферист!

Знов зав’язалась суперечка в офіцерів. Рівчук наполягав, що у частині їм потрібен медик, а не чародій, але майор стояв на своєму, адже те все лише чутки та забобони, тому й не треба вірити у них. Зійшлися врешті-решт на тому, що командир залишить у себе сержанта, але на кілька місяців всього. То, так би мовити, випробувальний термін буде, а не сподобається, тоді Лисюк відразу й забере. А от за таку послугу чудову, майор віддячить командира від душі. Пообіцяв з медичним спиртом бутлик передати, щоб горло полоскати було чим. На тому й вирішили.

 – Ну де твій унікальний чарівник? Дай хоч подивитися на нього.

 – Надам команду і він миттю підійде, от тільки сам на жаль залишитись не зможу.  Багато справ, мені вже повертатись час, - сказав майор і попрощався спішно.

 – Ти хоч про обіцянку та бутлик не забудь!

 – Так-так, авжеж! - той відповів і спрямував на вихід, начебто тікав.

Уже біля самих дверей він затримавшись на одну чи дві секунди, подумав трохи і наважився крутій пораду дати командиру на прощання:

 – Сержанта особисто контролюй. Не довіряй це діло більш нікому. Та ось іще, вам краще намагатися не сердити його, бо накладе якесь тяжке прокляття! - сказавши, мигом в двері прошмигнув майр.

От аферист! - почулося навздогін.

Майор Лисюк, неначе величезний м’яч, буквально вискочив зі входу у будівлю штабу і покотився, ледве не бігом, прямісінько до власної машини. Біля автівки нудьгували два бійці: водій і ще один прибулий разом з ними.

 – Ти, Горобець, мерщій у штаб іди, з тобою командир частини бачитися хоче, - сказав він одному із них, а також дав наказ і водію, - Заводь мерщій, у мене мало часу!

 – А як же я?! - перший боєць здивовано про себе нагадав майору, бо усвідомив, що його безсовісно кидає офіцер.

 – У штаб іди! Тобі там все пояснять! - лиш пролунало з УАЗика, який вже від'їжджав.

Неначе шахраї, що розвели наївних та довірливих на гроші, зникають хутко з місця злочина свого, так і машина колобкоподібного майора швидко чкурнула з території частини. Натомість, у заручники лишивши, самотнього, покинутого напризволяще юнака. Боєць розгублено дивився їй услід, чекаючи на чудо. Дедалі погляд в нього більш пригніченим ставав. Так постать розпачі і провела аж до самих воріт УАЗика, той зник разом з надією в душі. Переконавшись, що тепер всього одна дорога в нього, хлопчина з сумом глибоко зітхнув і з неохотою побрів до входу у будинку штабу. Адже йшов назустріч неминучим примхам долі, які в військових мають назву «командир».