Малікор

Двоє товаришів Максима, незважаючи на заборону, наважились таємно навістити дружбана. Бійці потайки вночі пішли до санчастини, чудово розуміючи, що не минути лиха, якщо помітить їх коло будинка хто-небудь. Але заради друга все ж вирішили ризикнути хлопці, якщо і попадуться - не біда! Не вб’є ж за це суворий командир, а тільки покарає! Тому й не сильно переймалися вони. Аби то для свавільних тих воно було би вперше - вже звикли відгрібати за зальот! Ховаючись у тіні, добрались друзі до вікна приймальні, подали знак таємний Горобцю. Ритмічно стали стукати камінчиком у шибку - Максим мав розпізнати, що свої. У той час Кіра відновляла сигіл Вартового, але юнак впізнавши той сигнал, почав просити подругу дозволити побачитися з ними, впустити у приміщення бійців.

Тихенько двері санчастини відчинились, запрошуючи хлопців увійти. Вони миттєво прошмигнули у щілину, останній зразу двері за собою зачинив. У темряві блищали очі друга, серед них всіх лиш в Горобця смарагдові вони. Але якісь метаморфози сталися з сержантом - під час хвороби він набув жіночих форм! "Макс?" - невпевнено спитав один з присутніх. У бідолахи похололо на душі, коли у відповідь почув він сміх дівочий, тоді відвідувач злякався не на жарт! Ого як дивна ця хвороба медика змінила! Ще не дай бог зарзаа перейде на них!

“Ми хочемо провідати товариша”, - почав проситись другий. Він виявився більш кмітливим серед них. Хлопець збагнув, що вже попалися обоє необачно, самі ж у пастку вскочили вони! “Нам би побачити сержанта Горобця”, - удруге повторив прохання хлопець. Він навіть із полегшенням зітхнув, коли почув у темряві жіночий голос, який гостей привітно запросив: “Ваш приятель знаходиться в приймальні. Зайдіть в приміщення, там і побачите його”

Товариші майже бігом помчали у приймальню, той невідомий голос в темряві їх трохи налякав. Сердечно привітавшись з Максом, враз позатихали, замовкли гості, наче поковтали язики. Адже за ними слідом увійшла така красуня, чия чарівна врода заворожить будь-кого. Макс познайомив з нею друзів, сказавши, мов, вона - моя сестра. “Мене звуть Кіра", - дівчина сказала, хлопці свої назвали імена. Прибулі почувалися незручно, не знали з чого їм розмову завести. Кіра, всміхаючись до них, враз розтопила лід. “Та не соромтеся! Спокійно обговорюйте всі чоловічі справи. Цікавих тем напевно повно є у вас. Можливо брат відволічеться на розмови, а я займуся своїм ділом у той час”, - вона сказала приятелям Макса. "То я продовжу?" - запитала Кіра в Горобця і не чекаючи від нього відповіді, взяла по довгій голці в кожну руку та підправляти сигіл Вартового прийнялась.

Від враження в бійців повіднімало мову, шоковані картиною тортур, вони, жаліючи  свойого побратима кривилися та відчували його біль. Кіра двома голками працювала одночасно. Вмочивши першу у безбарвну рідину, вона її відразу під кутом вганяла хлопцю в шкіру, і треба мовити, достатньо глибоко! Татуювання у Максима враз починало сяяти від цього, але недовго - секунди лічені світилося всього. І то не все суцільно, а лише навколо голки, на відстані від сантиметра, аж до двох. Найяскравішим було у місці, де вкололи, чим далі, тим тьмяніше сяяло воно. Та на короткий час пошкодження фігур і тонких ліній негайно проявлялися тоді. Помітивши недоліки, дівчина відразу намагалась виправити ґандж. Вона мочила другу голку у чорнило і вправно так заповнювала ним місця порожні там, де необхідно, з майстерністю, неначе в фахівця.

Від болю Макс кривився, а на очі наступали сльози. Знущання переносив він з достойністю бійця - не зронивши ні звуку, мовчки скреготав зубами, стискаючи до хрусту в пальцях кулаки. Коли від мук юнак все ж трохи сіпав тілом, тоді йому давала Кіра перевести дух. Вона роботу на хвилинку припиняла, щоб ненадовго відпочити міг юнак.

– Сказитися! - сказав один із приятелів, перебуваючи у шоці від дій Кіри.

– Для татуїровок не найкращий час, - з сумним сарказмом висловився другий.

Вони обоє бачили, що Горобцю і так погано, а тут вона ще штрикає його! Допомогти бажали побратиму, але не знали, як вступитись за бійця. Сестрі безжалісній принаймні натякнути, мовляв, навіщо ж хлопцю завдавати зайвих мук? Та дівчина так зиркнула з-під лоба на сміливців, що в тих забігали мурашки по спині. Вмить щезла в обидвох охота, аби поради надавати будь-які. Вона й без них сама все зрозуміла. Над Максом зглянувшись, відклала в сторону голки. Хвилин десь п’ять дозволила сержанту відпочити та ще й від болю трохи відійти. Тим часом дівчина увагу на бійців перемикнула. Вона в них запитала, ніби жартома:

– Хто з вас наступний? На татуювання скидка, замовлення приймаю поки ще! Як друзям брата, можу прямо зараз обидвом набити різноманітні ієрогліфи, дракона, вовка чи магічний знак.

– Я пас! - із переляком у голосі, миттєво відповів один з товаришів сержанта.

– Я теж! - почулося від іншого, він навіть на півкроку відступив назад.

– Що так? - глузливо здивувалася сестра, - Невже бійців тоненькі голочки лякають?

– Що нового в частині? - поцікавився Максим. 

Юнак хотів розмову перевести в інше русло. Адже татуювання не збиралася робити дівчина бійцям, це Горобець знав з самого початку. Вона над ними жартувала - от і все! А хлопці, наче ті маленькі діти, цілком велися на правдоподібні витівки “сестри” і тішили довірливістю Кіру, яка залякувала татуюванням юнаків.

Бійці сказали, що найбільша новина - то це хвороба Макса. До нього, за наказом командира, не пускають. Ніхто не знає, що так раптово з медиком стряслось, ні в кого ні найменшої здогадки. Але у прапорщиків є один рецепт, народний, радять скористатись. Треба горілки з перцем випити йому, закутатися в ковдру і поспати, добряче пропотіти уночі, тоді воно й пройде само до ранку. Алхіміки, обоє, посміялись від душі над пропозицією цілителей в погонах, бо алкоголь - то є незмінний в них інгредієнт! Можливо засіб цей і йде тим знахарям на користь, але не факт, що він допомагає всім. Щодо Максима, тож нехай передадуть - то вийде марна витрата продукту.

А ще у військовій частині трапився курйоз. Вдень скоїлося щось доволі незвичайне. Сказилася буфетниця в обід, а зранку нібито була нормальна жінка. Її наче пороблено було, бо іншим то ніяк не пояснити. Спокійно Зіна зачинила магазинчик на обід, та раптом опинилась полонянкою в крамничці. Двері заклинило і продавчиня не змогла їх відчинити. Тоді вона через кладовку намагалась вийти, але і там біда! Замок зламався, ще й на додаток зникло світло! Не зробиш з ним нічого у пітьмі! Тут почала буфетниця у паніку впадати, вона волала аж до хрипоти. Від страху нісенітниці молола, мовляв, це мене точно прокляли! Жалілася: “То витівки рудої відьми! Вона прийшла, аби помститися менї! Шукайте кляту, хай знімає чари! Давайте покарамо ворожку ту руду!” Бійці запнулися, як тільки мовили «руду» і стали витріщатися на Кіру. Вони боялися образити свого товариша сестру, адже вона відповідала опису чаклунки.  Волосся в дівчини і справді було кольору іржі - все згідно містики із побрехеньок Зіни.

– Яка історія цікава! - захопилась розповіддю Кіра, - Що далі? Хлопці, розкажіть!

– Ха! Так це тільки початок! - відповів один із друзів.

– Там далі взагалі комедія пішла! - сміючись весело, встряг у розмову другий, ще був під враженням курйозних тих подій.

І справді, епізод доволі незвичайний. Повеселив! Майже у всіх в частині склалось відчуття, що вніс він в монотонну та буденну військову рутину різноманітність із яскравого життя. Бійці взялися залюбки чесати язиками і навіть очі радісно засяяли у них. У захваті, один перебиваючи одного, вони в деталях про курйоз розповіли.

На крики Зіни почали збігатись люди. Хто просто подивитися виставу, а хто буфетниці допомогти. От ніби все не так вже й складно виглядало - потрібно двері відчинити в магазин. Та як не намагались - не виходило нічого. Завжди на перепони натикалися якісь! Вже почало здаватися, що невидима сила не підпускає до нещасної людей. То інструмент зламається, то до крові поранять руки, то раптом слабкість нападає на майстрів. З такими перешкодами дурними, рятівників поменшало в числі. Вже навіть жартувати люди стали: “Ти, Зіно, їжу економ! Хтозна, як довго ти просидиш в магазині, бо не виходить визволення в нас!” У відповідь вона тих коміків поставила на місце, пославши їм багато “добрих” слів. Від них навіть зів’яли в прапорщиків вуха, а лиця порум’яніли умить. Потім взялася продавчиня відчайдушно верещати: “Ламайте двері Бийте вікна! Щось робіть! На все погоджуюсь, тільки дістаньте мене звідси! Я ж тут, у магазині, дуба дам!” Досвідчені та мудрі люди намагались врозумити: “Не треба бити вікна, адже там товстелезні ґрати! Назовні не пролізеш ти  крізь них! То вийде тільки шкода для майна, а користі не буде! Одна морока потім, щоб пошклити ті шибки” Зіна кричить їм: "Ріжте ґрати! Немає сил перебувати тут! Ненавиджу буфет, ненавиджу частину, ненавиджу всіх, до одного, покупців!”

Тож врешті-решт, зламавши двері до крамниці, чоловікам вдалося вивільнити полонянку із тюрми. Але було запізно, бо буфетниця сказилась і стала нести нісенітниці одні. Тряслась від остраху, божилась бідна жінка, що відьми взнали до крамнички хід. Одна із них, рудоволоса краля, навідалась під час обіду у буфет. Хтозна звідки чаклунка появилась, але погрожуючи зеленню очей, відразу почала сваритися на Зіну, казала їй образливі слова: “Дурепо хтива! Я прийшла тебе провчити! Ти перейшла дорогу силам, які понад обмеженність твою! За злочин тяжкий заслуговуєш на кару, жорстоку кару чотирьох стихій. Я би могла розвіяти по вітру твою розбещену та похітливу плоть, але мене просили пощадити. Радій, бо добре серце у заступника твого! А поки, посиди тут і подумай над жалюгідним та мізерним існуванням в самоті. Зміни життя своє, бо незабаром згинеш, погрузши у багні розпусти та гріхів” Ворожка щезла в хмарі із туману. Коли розвіявся, то відьмин дух простиг. Проклята щезла, тут розпочалася чортовиння. Без сумніву - вона зачарувала магазин! Буфетниця клялася, що все саме так і було. Ніхто не вірив - думали привиділось її. Порадили взяти відпустку, відпочити, нехай обстежить нерви в лікарів. А військова частина перетерпить, не повмирають без солодощів бійці. Нема чого їм розжератися, хай краще у наряди ходять і службу в армії завзятіше несуть.

Максим відразу зрозумів, хто продавчиню навістив і взагалі, чиїх то рук робота. Він подивився на свою “сестру”, а та, перехопивши його погляд, “утішила” добряче юнака, бо нагадала, що скінчилася перерва. Не в змозі більше бачити страждання Горобця, його товариші швиденько здиміли з приймальні. Кіра бійців на вихід провела та за гостями зачинила щільно двері. Вернувшись до роботи, цілу ніч вона невпинно підправляла сигіл. Печатка Стража повністю відновлена була, коли зажеврів у вікні світанок. Намучився Макс добре уночі, лежав знесилений та виснажений болем. Дівчина приготувала чашку зілля юнаку, щоби спав міцно, набирався сили, адже гомункул хлопцю добре зла завдав.