Малікор

Максим дотримався обіцянки своєї - таки заскочив до крамнички у четвер. Якраз перед обідньою перервою, бо слово ж дав буфетниці боєць. Побачивши сержанта в магазинчику у себе, Зіна гукнула зразу Горобця та попросила хлопця не тікати швидко в санчастину, а трохи зачекати прямо тут. Вона всіх покупців порозганяла хутко, оголосивши голосно, мов, закриваюсь на обід. Чекала з нетерплячкою поки вони всі вийдуть і за останнім зачинила двері на замок. Залишившись удвох із Горобцем, почала скаржитись сержанту, що завезли товар, але його багато, до того ж непідйомні коробки. Ніяк не впорається з ними бідна жінка, її потрібен дужий чоловік.

–  Не допоможеш, Максику? - жалібним тоном попросила в хлопця.

–  Та не питання! Де ті коробки?

–  Вони в коморі, але там трохи брудно. Ти краще з себе курточку зніми, боюсь, замастиш форму. Навіщо воно треба? Не бійся Максику, її ніхто в буфеті не візьме.

Боєць, послухавши пораду, розстебнув спочатку ремінь, зняв куртку та акуратно все повісив на стілець. Для любування шанувальниці відкрилися чудові форми тіла, тим гарним мускулам позаздрив би і красень-Аполлон! Зіна ледь не зомліла, дивлячись на нього, захоплено зазначила, що гарні м'язи у бійця. "Є трохи", - він погодився сором’язливо, зніяковівши, аж почервонів. Не втримавшись, буфетниця провела по його біцепсу рукою, нахвалюючи пружність мускула та міць. Від лагідного дотику сержант навіть здригнувся та раптом вкрився гусячою шкірою увесь. У горлі в юнака враз утворилась грудка, у грудях стисло, а в животі сотні метеликів почали пурхати нараз. Максим не розумів, що з ним зробила продавчиня, бо стан такий для хлопця вперше був.

–  Ти, котику, чого мене злякався? - поглузувала Зіна, помітивши напруження в сержанта, бо той занадто вже зніяковів.

–  То де коробки? - запитав Макс, ковтаючи у горлі грудку, воно до болю пересохло в юнака.

–  Я покажу. Іди за мною у комору, Будь обережним, Максику, бо дуже темно там.

Зіна взяла сержанта-медика за руку і за собою до комори повела . Він, начебто  на прив'язі телятко, слухняно за хазяйкою пішов.

З крамнички Макс повертався з радісним обличчям, воно від щастя аж світилося в бійця. Так добре він себе не відчував ніколи. Яких чудових ласощів він щойно скуштував! Сержант аж забарився трохи у буфеті, тому й до санчастини поспішав. Він швидким кроком майже біг до себе та несподівано бійця начальник штабу перестрів. Хтозна звідки з'явився офіцер, але відразу розпитувати почав він в юнака:

–  Ти куди так квапишся, сержанте?

–  Біжу у санчастину.

–  А чому задоволений, як слон?

–  Та так, у мене просто гарний настрій, - з очима повних щастя відповів Максим.

–  Радієш, бо в когось ти знову будеш пхати ті страшнючі голки?

–  Саме так! - сержант до офіцера посміхнувся, пригадуючи, як Буслик швидко втік від нього, коли побачив у приймальні «їжака».

–  От нелюд! - давши свою оцінку діям медика лихого, начальник штабу допит припинив.

На тому й розійшлися. Горобець побіг до себе. У санчастині справді на голковколювання чекав вже пацієнт. А Буслик, відпустивши хлопця, кудись у своїх справах почваляв.

В повільності не можна було дорікнути і раніше, хоча би трохи у роботі Горобця, але останнім часом він взагалі гасав,  неначе очманілий. Ходив веселий, завжди жартував. Навіть бувало пустував з товаришами і не зважав на попередження сержант. Казав же командир, мовляв, суворо покараю, страждати будеш за найменшу провину. Забув Максим про ті слова майора, адже не переймався ними Горобець. Його частенько зустрічали у крамничці, туди він бігав майже через день. Просила Зіна допомоги у коморі, потрібно ж коробкам з товаром дати лад. Звичайно, то була лише лричина, адже для інших цілей кликала бійця. Їй не вдавалося намилуватись тілом у сержанта, ті очі смарагдові викликали в жінки сказ. Вона любила пестити і цілувати хлопця, у вушко дула, називала Максиком його, бажала жадібно, щоб парубок віддав себе усього під час бурхливих та приємних плоті дій.

От нібито забави ті й виснажували Макса, знесилений, він потім ледве ноги волочив. Але вони сержанту так подобались шалено, що він готовий був робити казна-що, лише би тільки догодити Зіні, адже незчувшись, закохався в неї Горобець. Буфетниця також розквітла, наче роза. Вона, на диво всім, змінилася цілком, перетворившись із колишньої Мегери у протилежне уособлення її. В крамничці Зіна, наче та казкова фея - взірець приязності самої й доброти. Вона приємною усмішкою почала покупців вітати у крамничці і чемно відпускати їм товар. Бійцям оновлена буфетниця подобалася дуже, а за старою, то ніхто й не жалкував.

Максим наважився відкрити жінці найстрашнішу таємницю, хто він насправді і навіщо хлопець зараз тут. Що поробляє парубок у військовій частині, яка тих дій у нього взагалі мета:

–  Зін, я народився з сірими очима, але мене затаврували і тому, вони змінили колір свій на смарагдовий, - почав своє зізнання Горобець.

–  Максику, мій котику зеленоокий! - не даючи йому шансу закінчити, сказала пошепки вона, цілуючи та запускаючи свої грайливі пальці в густе волосся, що росло у юнака.

Максима зачепила за живе реакція буфетниці недбала. Він намагається відкрити душу Зіні, але ту цікавить, схоже, тільки тіло хлопця, а не його тяжка та сповнена страждань великих доля, та байдуже й до тягаря, що на собі несе. Все ж вмілі пальці продавчині знали свою справу. Вони ввели сержанта у екстаз. Примусили забути про образу, натомість застогнав від задоволення юнак. 

Зіна з цікавістю дивилася на незвичайне татуювання в Горобця на грудях. Вона щоразу на зображені для себе відкривала щось нове. Її вражало переплетення складне доволі тонких ліній, формуючих мережу мініатюрних вузликів рухливих, що змінювали обрис кожен раз. Буфетниця дивилася на них під різними кутами, вражаючись метикуватістю митця. Здавалося так, нібито, там не одне татуювання, а їх багато - шар за шаром вглибину. У центрі образу два переплетених трикутника утворювали вузол. Його по колу обрамляли незвичайних символів значки. Дарма маленькі оті позначки на шкірі, але напрочуд - всі вони чіткі. Робота зроблена настільки ювелірно, що можна було виконання те сміливо розглядати під лупою та вад у ній все рівно не знайти.

–  Мені подобається неймовірно гарне татуювання в тебе.

–  По дурості отримав, - ліниво відповів сержант.

–  Її зробив якийсь чудовий майстер, - Зіна вражалася метикуватою роботою митця.

–  Чудовий майстер, так, - погодився з гіркою посмішкою хлопець, - Можу сказати навіть слово «неземний».

–  Що вона означає?

–  Та сам не знаю! Схоже на символи алхімії якісь. Та не сучасні, а старі, доісторичні, розроблені ще на зорі цивілізацій стародавніх, що не дожили до теперішніх часів.

Зіна провела пальцем по таємничих знаках. Максим, здригнувшись тілом, попросив: "Не треба так робити, це моє чутливе місце". За цих слів, він відвів від татуювання  руку жінки, але, образити любиму не бажав, тому до своїх губ приклав її долоню і щедро поцілунками покрив. Вона ж по-іншому сприйняла його вчинок, подумала, мов, хлопець так до неї заграє. Перепочив боєць, набрався сил і знову продовжити забаву радий невгамовний жеребець.

Буфетниця була не проти ще разок зіграти з хлопцем в ту саму гру, що гарячила плоть. Додати до забав різноманітності зненацька зажадала продавчиня, присмачити звірячим, диким та жорстким. Тому й подала Горобцю належні знаки, розлючену тигрицю з себе вдаючи, вона із риком, полоснула пазурами по мускулах на грудях у бійця. Але загралася занадто навіжена кішка, приклала забагато для атаки сил! Тому й роздерла нігтями добряче в Макса шкіру, глибоких п'ять подряпин залишвши в юнака. 

На перший погляд, ніби й невелике діло - то дріб’язкова неприємність для бійця. З маленьких ранок виступила кров - це навіть несуттєво. От найстрашніше те, що зачепилося татуювання і зруйнувалась цілісність фігур! Сержанта скорчило, нещасний аж завив, відчувши біль пекельний. Життєві сили стрімко покидали Горобця. Поки ще зовсім не охляв, Макс різко підірвався та кинувся до куртки на стільці. Кілька разів встиг розтягнутись по підлозі, піднявшись, знову падав долілиць. Останні кроки бідолаха повз, настирно намагаючись дістатися до місця, де він військову форму залишив. 

Тремтячими руками, ковтаючи розряджене повітря, дістав із нагрудної кишені фляжку врешті-решт. Став жадібно ковтати з неї рідину цілющу, у відчаї немало він всмоктав. Трохи полегшало, відхекався хвилинку, так-сяк на себе форму натягнув і поспішив назад у санчастину. Навіть всі ґудзики не застібнув як слід. "Максику, пробач, я не хотіла!" - повторювала Зіна весь той час. Не розуміла продавчиня, що це раптово так зробилося із хлопцем? Тож нібито й подряпини у нього незначні. 

На півдорозі десь, Макс знов почав втрачати сили. Чудово розуміючи, що сам не в змозі далі йти, сержант про допомогу попросив бійців, які проходили у своїх справах біля нього. Вони, напевно, у казарму прямували, бо мав ось-ось уже скінчитися обід. Побачивши Максима у такому стані, товариші з обох боків під руки підхопили Горобця та потягли свойого медика у санчастину, неначе то іронія якась. Він слабшав на очах уже не міг переставляти ноги. Останні метри його просто волокли! Зайшли в приймальню і поклали на кушетку. Макс їм подякував і попросив піти.

Залишившись в приміщенні один, юнак відпив із фляжки ще декілька ковтків. Нектару кольору бурштину в ній було занадто мало, а без цілющої тієї рідини протягне Горобець недовго. Постане незабаром на суді, безславно згинувши від невеликої подряпини на шкірі, не встигнувшИ повиправляти помилки. Хлопчина намагався уповільнити стрімкий відтік життєвих сил із нього. Юнак поклав долоні на поранене татуювання, що заховалося під формою в бійця, заплющив очі й подумки став кликати на допомогу. Звертався він до тих найвищих сил, що обіцяли підсобити хлопцю у разі скрути, небезпеки та біди. Саме тому Максим на їхню поміч й сподівався, адже майбутнє людства в нього у руках!