Малікор

До санчастини Буслик, начальник штабу, вранці завітав. Його цікавило, чи є покращення здоров’я у сержанта? І взагалі, які прогнози є на зцілення бійця? Рівчук заздалегідь майора попередив про дівчину, що доглядає Горобця. Сестра його - навідалась до брата, а він надумав захворіти у той час! В приймальні офіцер побачив сплячого сержанта. Юнак, неначебто невинне немовля в колисці, на тапчані тихесенько сопів. Хлопчину не змогли би пробудили навіть потужні постріли гармат! То зілля Кірине відправило в Морфеєві обійми - міцні напрочуд, ще й злодюжні та хваткі.

Дівчина сиділа за столом і пила чай. Той аромат духмяних трав розносив пахощі приємні аж до входу в санчастину. В майора навіть слинка потекла, хоч нібито добряче зранку снідав. Кіра запропонувала офіцеру чай, хвалилася, мовляв, сама збирала трави в місцях дуже далеких, чарівних, куди ступати заборонено ногам людини. Буслик прийняв гостинність дівчини і не пожалкував - чай в неї виявився справді неймовірним! Напій дав тілу радісне тепло, наснаги збільшилось, з’явився гарний настрій. Здавалося, защебетали пташенята радісно в душі, а поверх шкіри розпустились квіти.

Між ними зав’язалась бесіда нараз. Майор розпитував, що поробляє дівчина вродлива? Чим взагалі займається в житті і намагався відгадати, хто за фахом.

– Я люблю мандрувати, - вона відповіла, - постійно зайнята, багато часу витрачаю на вояж по світу. Відвідую найпотаємніші місця, а взагалі-то я люблю тварин і переважно, диких.

– Тих звірів неприручених тут у частині повно! Я їх для тебе вишикую в ряд. Бери любого і приборкуй на здоров’я! - пожартував майор і більш серйозним голосом додав, - Тоді й заступника отримаєш принаймні, бо небезпечно дівчині самій пускатися у небезпечні мандри, тим більше, ще й вродливій отакій.

– Я не така беззахисна, якою всім здаюся. А щодо тих двоногих дикунів, то з ними потім дуже клопоту багато, одна морока, гіркота розчарувань. 

Начальник штабу запитав, як справи в брата? Чи в нього є покращення якісь, бо всі хвилюються в частині за сержанта, бажають, щоб одужав чимскоріш. Кірина відповідь прийшлась майору до вподоби. Вона сказала, мов, вже майже видужав мій брат, сьогодні цілий день хай відіспиться, а на завтра він зможе знову стати у військовий стрій. Від новини приємної навіть засяяв Буслик. Він дівчині подякував за чай, швиденько розпрощавшись, офіцер поквапився до штабу, бажав принести добру звістку Рівчуку. Але коли із санчастини вийшов, то на той час майор не пам’ятав, навіщо він узагалі туди заходив, залишились лише від бесіди приємні відчуття.

Максим проспав до середини дня. Прокинувшись, він знову почував себе бадьоро, так, начебто до того й не хворів. Фонтан життєвих сил, відновлених, як і раніше вигравав у нього. Навіть ковток амброзії наразі зайвий був. Хлопець, належавшись, зіскочив м’ячиком на ноги, доволі прудко, ніби хто підкинув Горобця. Всього за пару днів у юнака позастигали м’язи, потягуючись, він їх хоч трохи розім’яв. "Дякую", - він мовив радісно до Кіри. Вона зустріла ту подяку холодком - промовчала, зробила вигляд, мовби, не почула, бо дуже справами своїми зайнята. Подруга Макса готувалась до повернення додому. Вона завзято пакувала різноманітні баночки свої. Прибрала прилади алхімії, реторти та інгредієнти - усе, чого нанесла для приготування напоїв, мікстур. Обличчя в дівчини було стурбованим, тривожним, неспокій Кірі нерви виїдав. Адже страшна потвора, той гомункул! Шастає приховано по світу, але навіть на відстані для жертви небезпечний він!

– Я думаю гомункул вже дізнався, де тебе шукати. У нас бракує часу.

– Пробач мені. Я дурнем необачним був тоді.

– От дуже сподіваюся, що ти ним не залишишся назавжди.

– Розкаююсь і обіцяю виправитися, Кіро, - пообіцяв, потупившись, Максим.

– Я постараюся знайти гомункула раніше, ніж він до тебе добереться. Щойно дізнаюся хоча б що-небудь про тварюку, тоді відразу повідомлю новину. Пильнуй! Він може бути де завгодно, ховаючись у образі людей.

Максим пообіцяв поводитись надалі обережно, сидіти тихо, наче мишеня. Кіра занадто добре знала норовистість хлопця, але зробила вигляд, що повірила йому. Алхіміки сердечно попрощалися, дівчина розчинилася в тумані, залишивши в приймальні юнака. Він розпочав приводити себе в належний вигляд: умився, поголився, пришив всі ґудзики, які повідривала Кіра, коли на грудях розпахнула форму у бійця. Потім сержант пішов прямісінько до штабу, щоб про одужання своє доповісти. Там хлопця радісно зустріли офіцери, мовляв, не вистачало дуже Горобця і взагалі, усі у військовій частині переживали сильно за бійця.

У той же день, приблизно в надвечір’я, забіг до санчастини пацієнт. Ним виявився сам командир, майор Рівчук. Хоча у офіцера був кожен день відповідальний і важкий, але сьогоднішній чомусь не вдався зовсім - з самого ранку море клопоту приніс! Від стресу Рівчука аж почало трусити, в очах темніло, а жахливий біль розколював нещасну голову то навпіл, то взагалі на тисячу шматків.

– Що в тебе є від голови? - він в Макса запитав з порога.

– Таблетка є, та вам її не дам. Вона може й приглуше біль, але не допоможе, - безстрашно командиру відповів сержант.

– Горобець! Ти знову взявся за старе?! Хіба життя ще не навчило? - завівся офіцер, адже у той момент, він за зухвалість ладен був отого медика роздерти, а потім ліки відшукати власноруч.

– У вас від стресу защемило шию, саме тому і біль у голові. Давайте-но я вам масаж зроблю, так буде набагато краще! Розслаблю м’язи та поставлю на місця хребці Все як рукою зніме! Гарантію даю, відчуєте полегшення відразу! Позбавлю від страждань і без таблеток тих!

Майор навіть не став вагатися - погодився відразу, довірившись умінню Горобця. Раніше командир з’являвся в санчастині лише для нагляду, мовляв, як справи у бійця? Але від інших чув про навички у хлопця, що справжнє диво творить з хворими сержант. А тут слушна нагода перевірити на собі, чи справді медик - неймовірний чарівник, чи ті чутки та розказні про нього лише роздуті, перебільшені байки. Масаж і справді допоміг. Біль канув у минуле, відчулося полегшення у тілі і пояснішало  відразу в голові. Від змін таких покращився у офіцера настрій, а про таблетки бажані він повністю забув. 

Бувалий чоловік у неформальній обстановці надумав скористатися положенням своїм, мов, наразі він же пацієнт, а не суворий командир частини, то може хлопець про своє минуле, довірившись, побільше розповість. Не знав, як зав’язати бесіду, то розпочав завзято. Та тоном дружнім, нібито йому добре відомо про найпотаємніші секрети, що приховав від інших Горобець:

– Максиме, от навіщо ти людей обманюєш?

– Коли це? - незворушно поцікавився юнак, не припиняючи масажувати шию пацієнта.

– А от коли казав про ієрогліфи кумедні, які китаєць малювати нібито навчив. А я у тебе в біографії читав, що виріс у монастирі. Тож звідки там могли узятися китайці?

– Так там написано «в китайському монастирі», - поправив Макс і посміхаючись додав, - Тому там і китайців повно! Сказати щиро, у монастирі я був один такий і сильно відрізнявся, бо решта з них - то всі місцеві люди, що мешкали в навколишніх провінціях колись!

– Ну добре, - не вгавав майор, - Тоді, будь ласка, поясни мені, як до єдиної дитини у родині, могла сестра приїхати? Адже у біографії немає навіть згадки про сестру. Тож хто тоді та дівчина вродлива?

– Ніхто й не говорив, мовляв, батьки у мене із сестрою спільні. Тож не міняє справи той правдивий факт, що до єдиної родини ми належимо із нею. А доказом є колір у очей!

Нічого від сержанта не дізнався командир. Натомість, сам виглядав якимось підозрілим. Всі спроби, запитаннями загнати хлопця в кут, відразу обертались на фіаско. Максим на каверзні питання Рівчука знаходив відповідь просту, раціональну. Від неї навіть в краску входив офіцер, адже пояснення звучали щиро і логічно.

Скінчився чудодійний той масаж. Рівчук збирався вже покинути приймальню, та раптом медик зупинив його, дозволивши собі пораду дати на дорогу командиру: 

– Товаришу майоре, сестра просила передати вам, щоби купили квіти по дорозі. Увечері букет ромашок жінці принесіть, дружину ощасливте неймовірно!

– А звідки знає про те все твоя сестра? - майор спитав у Макса підозріло.

– Вона у мене чарівниця! - відповів сержант, але чомусь у хлопця очі хитро заблищали.

– Ну і сімейка! - буркнув офіцер і в штаб пішов до себе з санчастини.

Однак, дослухався він до поради Горобця - заскочив в магазин дорогою додому. Купив там квітів, і не прогадав! Дружина із захопленням прийняла подарунок. У Рівчука була річниця того дня, він одружився із коханою багато років тому. Майору нагадала жінка, мов, коли в училищі був молодим курсантом, зухвало рвав ромашки у людей, щоб потім на побаченні подарувати. Поринуло у спогади тих романтичних днів на цілий вечір лагідне подружжя. В майора вдячність відчувалась у душі, адже Максим порадою приніс в родину молодість і щастя. Навіть пошкодував про ті безглузді запитання офіцер, якими хлопця донімав  під час масажу. Але і сумнів гриз водночас Рівчука: “От як дізналися зеленоокі про ромашки?”