Малікор

Майор Рівчук мав величезний досвід в приборканні затятих бунтарів. Він знав, що тиск на них не завжди ефективний - вони ще дужче упираються тоді. Але існує спосіб значно кращий. Спокійно прийнявши характер непокірний, знайти по-доброму до баламута ключ. Йому надавши трішечки свободи, але водночас завантажити та так, щоб від роботи навіть світу білого не бачив, часу не мав на вибрики козак. 

– Боєць, як звати? Нагадай, - доволі дружелюбно у хлопця поцікавився майор.

– Горобець. Максим, - той відповів не розуміючи, чого це командир частини на милість раптом поміняв свій гнів, ця переміна настрою насторожила. хлопця.

– Ось що, Максиме Горобець. Ти серед нас єдиний тямиш в медицині. Віднині  санчастина цілком буде на тобі. Не знаю тільки, а чи впораєшся з нею, а чи потягнеш всіх обов'язків тягар?

– Не підведу! - від радості аж заблищали два смарагди, у юнака аж щастя засвітилось на лиці. Він ладен був зробити що завгодно, аби майор своєї думки не змінив.

– Запам’ятай, за все з тебе спитаю! І викидати коники не смій! Дізнаюся - спущу з живого шкуру! Тоді пощади навіть не проси!

– Слухаюсь, не викидати коники у військовій частині! - юнак майору чітко відповів, та офіцер не дуже в те повірив, бо знав повадки молодих бійців.

Та залишалася одна пікантна тема, яку Рівчук затронути хотів, та не наважувався. Кортіло дуже, з самого початку, у хлопця розпитати про плітки. Не те, щоб офіцер повірив у чаклунство, але майора турбували ті чутки. Тож не дарма Лисюк про них згадав, ще й попередив, мовляв, з нечистим знається сержант. То певно нісенітниці і забобони, та диму не буває без вогню. Набравшись духу, командир частини поцікавився у хлопця, хоча й боявся, що безглуздо виглядав.

– Максиме! А що це там базікають про тебе люди, немовби, з дідьком водишся і все таке…

– Як може бути в армії якась нечиста сила? - доволі щиро здивувався Горобець.

– Та в мене тут чистилище суцільне! - зі сміхом повідомив офіцер, - В казармі більше сотні молодих чортів! Тож, нібито цього було замало, а ось іще додалося одним! Усе! Іди давай, обов’язки приймати. Тебе до санчастини відведуть.

Сержант, віддавши честь, із кабінету вийшов. У  коридорі розпоряджень зачекав. Бійця гукнув пізніше офіцер місцевий, і йти за ним хлопчині наказав. 

Як тільки командир частини медика пристроїв, невдовзі в кабінет начальник штабу завітав. Він нерозлучним другом був для Рівчука, довірена особа. Секретів командир від нього не тримав. Був в курсі всіх новин, бодай найменше щось траплялося в частині - майору Буслику відомо вже було! Начальник другим значним офіцером рахувався в керівному складі. Великі повноваження він мав. Підлеглим за провину не скупився з наганяєм, мізки міг вправити затятим гультяям.

– Ти з ким так лаявся? У штабі аж тряслися стіни!

– Виховував сержанта. Молодшого сержанта, - відповів Рівчук.

– А чи не дрібновато буде. Командир частини і на тобі, виховує сержанта власноруч!

– Там особливий випадок. Лисюк привіз нам медика на пробу! Сержант молодший. Горобець Максим! Чи то медичний геній, чи чаклун - не розібрались поки. Але у потойбічний світ людину вже відправити зумів! І не кого-небудь - полковника, начальника цілого курсу! Ось, полюбуйся на оцього штукаря!

Рівчук майору Буслику дав особову справу Макса. Начальник штабу, прочитавши швидко аркуші у папці, свій погляд перевів на фотокартку із зображенням бійця. Світлина, хоч і чорно-біла, все рівно не змогла спотворити ту парубоцьку виняткову вроду. Він красенем на картці виглядав, неначе то якийсь відомий фотомайстер зробив той вдалий знімок юнака.

– Так нещодавно я його в нас біля штабу бачив! Нагадує актора він мені. Подумав ще, чого сюди приїхали знімати фільми, за що нам випала така велика честь?

– Тривожно в мене на душі. Актор цей нам ще ті зіграє ролі! На ту прем'єру вже друкуються квитки. З перших рядів ми будемо з тобою любуватись, на клятий той акторський бенефіс!

Схоже на те, що командир частини вскочив у халепу, піддавшись на вмовляння Лисюка. Рівчук з товаришем по службі поділився чутками про чаклунство юнака. Не приховав і про пораду підозрілу, яку йому дав той вертлявий аферист і здимів, залишивши в військовій частині хлопця. Тікав від нього, наче від чуми.

– Ні! Це не діло! - розізлився Буслик, - Та він там вже напевно охрінів! Так, ніби нам немає більш чого робити, а тільки думати, мовляв, дратує офіцер сержанта, а чи ні!

– Кажу тобі, мені це підозріло, бо не буває диму без вогню. Для попередження напевно є підстава, але мовчить про неї хитрий змій! Шкодую, обдурили, як дитину! Не хочеться вже й спирту Лисюка. Хай краще в медика випробувальний термін закінчиться, щоб здихатись проблемного бійця!

Товариші домовились хопчину пильнувати, ні в чому не давати спуску юнаку. Вони обидва стануть за сержантом наглядати, карати жорстко за найменшу провину. А те, що молодий пацан на собі санчастину тягне, хоч за званням і не дозволено йому, пояснять просто, мов, родич він далекий одного із генералів, який у штабі округу сидить. Цим вони вб'ють обох зайців відразу: і зайві запитання відпадуть, і Горобця народ почне цуратися відразу, бо блат такий не полюбляють тут. І взагалі, у стройових частинах не поважають мазаних отих, стороняться і дочекатися не можуть, коли ж нарешті вже позбудуться від них. 

Так місяць-другий перетерплять офіцери, подивляться, чи вийде з хлопця толк. А не підійде - не біда! У крайньому випадку, сержанта відішлють до Лисюка назад.

– Ти медика нового не пускай в місто. Його дівки на сувеніри розберуть! - порадив Буслик, адже зі світлини на офіцерів справжній красень поглядав.

– Місцеві встигнуть ще за них раніше! Тож до міських навіть черга не дійде! - Рівчук поглузував із пропозиції майора, обидва добре знали про бійців, які тікають крадькома з військової частини, аби пізнати пестощі грайливі та ніжних ласк приємні відчуття.

– А як зітреться аж до вух? Як потім будемо сержанта віддавати? - лукаво запитав начальник штабу, сміючись, бо змалював в уяві, що від хлопця залишились два вуха і кашкет.

– Ось вуха і віддамо. Дивись, Лисюк, боєць бракований у тебе, тож забирай свойого медика назад! Він не пройшов випробувальний термін, зламався, спрацювавшись просто вщент!

Товариші до сліз зареготали, адже в майора підходяще прізвище було. Лисюк - такий самий виверткий та безсоромно хитрий, постійно вигоду шукаючий якусь. Тож думка про настільки витончену помсту потішила тих офіцерів обидвох! Повеселившись вдосталь, нерозлучні друзі у справах своїх швидко розійшлись.