Малікор

Одному з прапорщиків так скрутило спину, що навіть розігнутися не міг. Тож, стогнучи та обхопивши поясницю, поковиляв до санчастини неборак. В приймальні ледве всівся на кушетку і скаржитись почав на свій нестерпний біль, він вже так сильно змучив чоловіка, що той був ладен лізти на стіну. Та Макс замість того, щоби зайнятися спиною пацієнта, спочатку подивившись в очі бідака, відкрив шкільного зошита в клітинку і взявся вимальовувати різні закарлючки у ньому. Від здивування прапорщик навіть забув про поясницю:

–  Навіщо шифрувати, наче засланець якийсь?!

–  Та це не шифр, а ієрогліфи китайські - відповів юнак, швиденько черкаючи каракулі химерні в стовпчик, - Мене навчив їх добрий чоловік.

–  А буквами не можна було, як всі нормальні люди? Ти ж потім дзуськи розбереш, що накалякав сам!

–  Так швидше і простіше, та й пишу не вперше. Тут знак - це ціле слово може означати в них. Доволі стисло, чітко, зрозуміло. Ось стовпчик цей - список хвороб у вас, відбитих на очах.

Прапорщик подивився на сержанта, як на щось до межі примітивне. Навіщо хлопця взагалі у медики взяли?! 

–  Ти, Горобець, зовсім того! - він пальцем покрутив у себе біля скроні, - Хоч трохи клепки є у нерозумній голові? Кажу ж тобі, та не болять у мене очі! Спина! Чи можеш зараз глянути її?!

–  Я знаю, що там трапилось з спиною! У вас же на очах написано усе. Це ж дзеркало душі, а на додаток й тіла. Потрібно тільки вміти розшифровувати те.

–  А ти, виходить, вмієш! Звідки? Набрався від китайців може? - скривив лице гидливо чоловік.

–  Саме так! Вони ж неперевершені майстри в іридодіагностиці мистецтві. Значних висот у цьому досягли.

–  Ага! Оце і доказ справжній є, чому ти в нас такий, - прапорщик запнувся, перебираючи слова без матюків, - дивний. Так! Дивний на всю голову, сержанте, раз віриш в нісенітниці оті.

Максим швиденько вправив диск в хребті у пацієнта і голковколювання, як лікувальний засіб, у свій зошит записав. На жаль, він поки що один масаж міг тільки запропонувати, аби послабити напруження в спині. На перший час це безумовно допоможе. Пообіцяв, немовби через тиждень у нього з'являться тонюсінькі голки. Тоді-то медик зможе повністю зцілити, забуде про хворобу чоловік. Бажаючи прискорити болячки лікування, прапорщик теж визвався допомогти. 

–  Голки знайти ніяка не проблема. У нас добра цього просто навалом тут! Навіть для швейної машинки відшукати зможу. Для тебе я дістану будь-які!

–  Мені потрібні золоті голки, - давлячись від сміху, відповів Максим.

–  Ні! Горобець, я бачу, ти таки зажерся в санчастині! Май совість! Де я їх знайду? Прості голки йому щось не підходять зовсім, а бачте, золоті вже подавай!

Закінчивши тираду виховання, обурений проханням медика, вмить здимів пацієнт. Але і справді, через тиждень-другий Максим маленьку скриньку з дорогоцінними голками роздобув. Він повідомив прапорщика, що в нього все готово, нехай до санчастини завітає чоловік. На пацієнта там чекають процедури, які позбавлять болю у спині. Почувши звістку добру, той аж підскочив, облишивши обов’язки свої, погнався підтюпцем до медика в приймальню - хотілось першим спробувати голки золоті.

Та на біду, в той самий день начальник штабу вирішив без попереджень перевірити сержанта. Навідатись до юнака зненацька і подивитися, що поробляє Горобець? Він увійшов раптово у приймальню, якраз під час сеансу лікування, Максим нетрадиційні засоби використовував тоді. Побачивши хід процедури, майор так і застиг на місці. Навіть відняло мову у нього! Нещасний прапорщик, роздягнений до пояса, лежав донизу животом на тапчані й безмовно та смиренно, наче страдник, приймав тортури збочені якісь. У бідного спина була вся втикана маленькими, жовтенькими голками. Настільки густо, що від них той аж блищав! От нібито того усього було замало, то муки жертви вирішив посилити сержант. Схилившись над спиною чоловіка із тліючою скіпкою в руці, він нею припікав по черзі кінчики голок стирчащих, неначе ними тепловий орнамент малював.

–  Сержанте! Ти якого біса, зробив з нещасної людини їжака?! Це ж прапорщик! Навіщо треба було в нього тих голок понавтикати стільки?! - почав сваритись Буслик, витріщивши очі, від вражень навіть був не в змозі перевести дух.

–  Товаришу майоре! То я лікую спину пацієнту, - відповів Максим, продовжуючи припікати кінчики стирчащих голочок.

–  Мені воно, так більше на тортури схоже.

–  Товаришу майоре! Я дуже вибачаюся, лежу, тому й не можу в стані цьому віддати офіцеру честь, а також належним чином привітатися до вас. Але ця процедура справді помагає, хоча і сам не люблю тих голок, - прапорщик подав з тапчана слабкий голос, вступаючись за лікаря свого.

–  То добре, раз воно іде на користь, - начальник штабу подобрівше відповів й додав трохи насмішливо, до того як покинути приймальню, - Дивися, бо ще на ті жовтенькі голочки підсядеш! Будеш весь час ходити з ними, як їжак.

Майор швиденько втік із санчастини. Не витримали нерви у нього дивитися на ті знущальні процедури, що витворяв над бідолахою сержант.  Та після пари отаких сеансів в спині прапорщик значне покращення відчув. Зрадівши, він про свої враження від навичок у Макса своїм товаришам по службі розповів. Чудова новина миттєво розлетілася по військовій частині. Решта теж стали бігати до санчастини на масаж. Кмітливі хитруни відразу зрозуміли, що можуть непогано заробити на цьому. Вони почали брати гроші із цивільних, а потім потайки проводили до Горобця у санчастину під виглядом якихось родичів своїх. Просили медика зробити їм масажі, бо дуже сильно змучилась рідня. Хоча і бачив Макс, як крутії ті безсоромно брешуть, та все одно нікому з них не відмовляв.

Так і минув в сержанта перший місяць. У командира нарікань на хлопця не було. У нього санчастина працювала як годинник, а випадкові травми миттю виліковував юнак. З бійцям ладив. Навіть офіцери вже перестали їздити до міста у шпиталь, аби добряче насидівшись у довгій черзі, наприкінці до лікаря попасти на прийом. Як трохи-що - відразу в санчастину. Так швидше і надійніше для них. А щодо прапорщиків - схоже, ті оселилися суцільним кагалом у Горобця. То ж крутії, народ доволі особливий. В них на халявне все - природне відчуття!

Та загалом, жодних проблем не було із сержантом. Хіба що, він вночі на спортмістечко регулярно бігав та інтенсивно тренувався там годину, може й дві. У військовій частині до дивацва цього ставились спокійно: нехай собі займається боєць. Бо міць, фізична форма добра з надлишком здоров’я нікому не завадили іще. Навіть почав замислюватися командир частини, а може й справді медика залишити собі? Так, ніби з ним і клопоту немає, не помічалося за Горобцем грішків. Рівчук навіть забув про ті чутки мерзотні й побрехеньки, яких про хлопця говорив Лисюк.