Малікор

На вулиці почалась перша половина дев’яностих. Туризм економічний популярність набував. Народ з пустими сумками гасав по всьому світу. Скупляли що дешевше й поверталися з товарами назад. Родину Горобців занесло до Китаю, але дешевий шопінг не цікавив їх. Вони збиралася насолодитися поїздкою до піків Уданшаню, відвідати даоський монастир. Захований він у самому серці Піднебесної і шлях туди доволі нелегкий. Він пролягає по дорозі небезпечній - там круті схили й урвища одні. Туристи навіть найняли машину. Водій її, місцевий хлопець молодий, казав, мов, знає всі таємні тропи, які навіть у мапах не позначені у них. Він обіцяв родині показати такі національні пам'ятки провінції Хубей, куди зазвичай іноземців не пускають, бо бережуть їх тільки для своїх. Прийнявши пропозицію улесливого гіда, туристи дуже зацікавлені були. Тож, поскидавши свої речі у багажник, відправились у мандри на авто.

Дорога величезною змією звивалася угору, неначе, заховавшись в камінцях, на жертву терпеливо чатувала, яка уважність втратить за кермом. По ній швиденько мчала легкова машина і залишала за собою хмару куряви з пилом. Чотири колеса в автівці жваво обертались, наспівуючи пісеньку разом. Адже завзяті кола поспішали доставити автівку з пасажирами у ній до то тих куточків потаємних, мальовничих, які заховані в провінції Хубей. В автомобілі подорожувало четверо: дитина, батько, мати і молодий водій. Маленький хлопчик й жінка розмістились ззаду, а чоловіки зайняли спереді місця. Маленький спиногриз марудився весь час і не давав нікому про себе забути. Максим чотирирічний, улюбленець сім'ї, протягом дороги усієї батьків до сказу намагався довести, на міцність випробовуючи в них бідні нерви.

–  Я пити хочу! - вередував малюк.

–  Та скільки ж можна? Дивись, бо луснеш! Водохлист! - до нього повернувши голову назад, сердитим тоном докоряв капризуну вкрай роздратований від поведінки сина батько.

–  Дитина хоче пити. Ну і що з того? - почала заступатися за хлопчика люб’язна мати.

–  Так він же тільки це й робить! - чоловік обурено сказав, - Спочатку він п'є, аж поки не побачить дно, а потім маємо ми зупинятися, бо починає водоглит проситися до вітру. А повернувшись у машину, знову пісню він затягує стару, мов, хоче пити! Це ж нескінченне коло!

–  Я хочу пити! - повторив малюк.

–  Максиме, будь же чоловіком, ну хоч трошки потерпи!

–  Він ще маленький! На водичку Максик, - мати простягнула пляшечку дитині.

Упертий вередун взяв пляшечку і потягнув до рота. Зітхнувши сумно, батько з докором подивився на нього і похитав своєю головою. Він знав, що син тепер захоче в туалет і треба буде знову зупинятися в дорозі. З такими темпами вони, натомість мальовничих місць, полюбуватись зможуть тільки придорожніми кущами. Ще раз зітхнувши сумно, чоловік відстав від отого малого спиногриза. Він, розвернувшись, перевів увагу уперед на шлях, що стрімко набігав на гумові колеса.

На одному з крутих гірських поворотів зненацька стався кам’яний обвал. Не встигнувши загальмувати різко, водій зробив невдалу спробу обминути величезну глибу, блокувавшу путь. Він різко крутанув кермо, але не зменшив швидкість. Від чого вмить машину занесло. У спробах втримати автівку на дорозі, шофер, вчепившись міцно за кермо, почав його крутити в різні боки, бажаючи стабілізувати рух. Але те все вже виявилось марним. Автомобіль злетів з дороги на той час і дуже сильно вдарився об гострі каменюки, аж розлетілися дрібні уламки скла. Малюк був непристебнутий в салоні. Він вилетів через вікно немов футбольний м'яч і покотився стрімголов по схилу кудись униз, в долину лісову. "Ма-аксі-ік!!!" - услід йому у паніці волала мати, яка разом із водієм та чоловіком в машині неслася у урвище страшне.

Під час медитативних роздумів про мудрість вищих сил, що змушують до руху цілий Всесвіт, видіння сталося в абата одного з монастирів. Мовляв, чекайте подарунок Неба. Але, чим саме обдарують Небеса не знав ніхто. Тож, повідомивши всій братії про дивне мариво своє, чернець відправився у подорож до вказаного місця. У ньому він знайшов дитину у кущах. Застрягши між гілок, маленький хлопчик з переляку плакав. Залишати у хащах малюка було нелюдяно, адже він міг би стати поживою легкою хижим звірям.

Дитину вивільнивши із чіпких гілок, абат оглянув того бідолаху. Окрім численних саден та подряпин й синячків, малюк напрочуд виявився цілим. Він лопотав незрозуміло, мовою якої чоловік не розумів, показуючи рученям кудись на гору. З його великих, сірих оченят котились градом й капали на землю сльози. Ченцеві стало зрозуміло лиш одне, що скоїлося там щось вкрай жахливе, а хлопчик дивом вижив, по крутому схилу колобком скотившися увниз. Та тут не обійшлося явно без втручання сил найвищих! Дитину взявши на руки свої, абат поніс в даоський монастир доволі незвичайний і химерний подарунок Неба.

Про ту трагічну автокатастрофу дізналися в провінції Хубей. На жаль, усі загинули, хто в урвище з машиною злетів. В живих залишився лише чотирирічний Горобець Максим, така дісталась малюкові тяжка доля. Нещасний сиротою став умить, водночас втративши обох батьків у автотрощах. Сім'ю йому тепер замінять даоські ченці, до них в громаду на руках абат приніс доволі дивний подарунок Неба. Дитину стали називати іменем Мухен, що означає "той, хто купається в обителі небесній". Таке ім'я чудово підійшло для малюка, котрий якимось неймовірним дивом вижив. А щоб не травмувати психіку йому, дитині через перекладача байок наговорили. Мовляв, хвилюються за сина, але дуже зайняті батьки і потім заберуть кровиночку свою, а поки що, нехай малюк хоч трохи погостює у абата.

Мухен на диво виявився здібним, адже опанував місцеву мову без проблем. Але характер норовливий проявляв хлопчина, до того ж навіженим підростав. Він був упертий, що не піддавався дисципліні і завдавав чимало клопоту ченцям. Вони бодай хоч чимось раді були зайняти найменшого в громаді, аби той знову щось не начворив. Тож сподівалися, що так в Мухена буде мало часу на дурнуваті витівки свої, але бешкетник виявився винахідливим напрочуд. Тому й від нього потерпали всі! 

Якщо в монастирі траплялося щось незвичайне, ото практично завжди шибеник утнув. То принесе мишей на кухню годувати і там вони перегризуть усе підряд. То зачинив в коморі дику кішку, він, бачте, так її приборкати схотів! Але на той світ ледь не відправив дідуся старого, бо кинулась розлючена істота на монаха, як тільки той у комірчину двері відчинив. А то збитошний в монастир мурах заманить, доріжку з меду виклавши для них. Ті ж стануть сплячих уночі кусати, доводячи до сказу братію усю. Тільки багаторічний досвід медитативних практик дозволив божевілля уникати для ченців. Абат зітхав, дивлячись на ті витівки малого й засумнівався в глибині душі, мовляв, чи справді мудрі Небеса послали клопітливий «подарунок», чи може поглумилися, підсунувши свиню.

З дитинства раннього Мухен став проявляти інтерес до медицини. Хлопчисько із великим задоволенням вивчав премудрості та таємниці врачування. Він вивчив голковколювання знатно, опанував цілющі трави і рецепти, до того ж анатомію знав просто на зубок. Його уміння в діагностиці хвороби великий подив викликало у досвідчених ченців. В малого хист цілителя відкрився, як прояв благодаті вищих сил.

Та з віком хлопець більш завзято почав цікавитись відсутністю батьків. Отож дедалі більше і частіше він став запитувати: “Де тато з ненькою? Чому вони так довго забарились? Коли прийдуть і заберуть мене?” Ченці йому на те розказували байки і не казали про жахливий інцидент. Але не в змозі довше приховати таємницю, абат Мухену у дванадцять років розповів про страшну трагедію в автівці, яка спіткала бідних Горобців.

–  Твоє ім’я Максим, - сказав йому поважний настоятель, який в монастирі за сина хлопця мав, - А Горобець - то прізвище родини, яка загинула за волею Небес.

–  Не вірю Вам, живі батьки і повернуться скоро! - заверещав Мухен на мудрого ченця.

За цих слів підліток у розпачі втік від абата, сховавшись десь в монастирі, у тільки одному йому відомім місці й безвилазно просидів там два дні. Там, ллючи сльози і кусаючи до болю губи, в самотності піддався роздумам важким. Він з гіркотою на душі прийняв фатальну долю, яка позбавила малого батька з матір’ю нараз. Пізніше до громади вийшов хлопець, від суму висохший і зблідлий, як стіна. Оголосив, що відмовляється від імені Мухен, нового. Просив Максимом називати, як у дитинстві, адже прізвище у нього Горобець.

Максим зізнався, що тепер іти йому нікуди. Даоський монастир для нього став  домівкою, а братія перетворилась на сім'ю. Хлопчині дуже хочеться залишитися тут, продовжуючи пізнавати таємниці врачування, щоб радість зцілення нести у світ людей. Душа ченців вже прикіпіла до малого. Тож не бажали розлучатися із ним. Хоча і впертим і добряче навіженим, та подарунком Неба все ж таки він був. Можливо з хлопця щось толкове вийде. Нехай живе у них - вони до нього звикли вже. Але за витівки йоржистого підлітка треба жорсткішим карам піддавати. Адже той, стаючи старшим, серйозніші проблеми братії приносити почав.