Малікор

Максим збагнув, що ненароком опинився в пастці. Гомункул її вміло маскував! Впадаючи від болю в транс, очима хлопець бігав по картині та джерело тортур своїх шукав. Та раптом, придивившись уважніше, побачив ледь помітний знак, який художник приховав. Проте велика мітка не походила на формули алхімії земної. Містичний символ з світу потойбічного попав. Знак той настільки хитро злився із малюнком, що спершу Горобець його на полотні не помічав. От тільки після викриття хлопчиною секрета свою могутність потихеньку вже втрачав.

–  Ви перший, кого настільки сильно захопила ця робота. Приємно! Так непідробно емоційно проявили до картини почуття, - Максим почув позаду себе чоловічий голос.

–  Красива, - машинально відповів юнак, виходячи із трансу, - Вона… Вона вражає.

–  Як влучно сказано! Авжеж! Бо це ж моя перлина! 

–  Цілком погоджуюся. Так воно і є! - хлопчина, хоча й продовжував стояти нерухомо, але оговтавшись, до тями вже прийшов.

–  На ній відтворене те місце у якому я з’явився на цей світ, - пишаючись собою, пояснив художник.

–  Ви народилися на скелі біля урвища? - Макс здивувавшись, обернувся зрештою на голос.

–  Дотепний жарт! Ні! Звісно ні! - розсміявся чоловік, - Мав на увазі зовсім інше. На тому місці я відчув себе у всесвіті митцем! А полотно оце і є мій скарб, мій первісток, мій дар!

У відповідь хлопчина промовчав, хоча за подарунки ті паскуді не вагаючись почухав би щелепу. Ще на початку молодий алхімік зрозумів, що розмовляє з ватажком богемного вертепу. Проте фортуна все ж залишалася на боці Горобця! Вона, втручаючись у справи, не позбавлена дотепу! Так вчасно вгледівши у танцях пензлика прихований містичний знак, Макс просто дивом не потрапив у халепу. Не треба вдруге випробовувати ризиком талан. Жорстока доля може покарати недотепу! З ретельністю почав Тартарова вивчати хитрунець, вдаючи з себе нехлюя та розтелепу.

Ельдар на років сорок виглядав. Доволі стильно вдягнений, занадто сухорлявий чолов’яга. Хоч і обласканий увагою, проте не жирував - недоїдом хронічним слабував бідняга. Але алхімік непогану гадку мав, чого насправді голодав отой худий чортяка. А безволосий, начебто гарбуз! З очима темними і балухатими як в рака. Митець баньки свої під окулярами моднячими ховав. А то порозбігалися би сліпні в неборака. Його обличчя мало суміш азіатських та середземноморських рис. Доволі нетипово виглядала у гомункула мордяка. Не красень безумовно! Але він мав шарм і красномовності сріблястої у змія проявлялася ознака. Уміло зачаровував розмовою людей. А ті, почувши бархатистий гомін слів, втрапляли легко у чіпкі обіймища маніяка.

Тартаров в свою чергу теж Максима розглядав. З усмішкою привітною очима бігав з ніг до голови по тілу хлопця той підступний вовкулака. А потім, як ні в чому не бувало запитав, майстерно вдаючи, неначе то не зустріч лютих ворогів ніяка:

–  У мене таке дивне відчуття, як ніби ми десь з вами зустрічались. 

–  Не знаю, я зазвичай по виставках і галереях не ходжу.

–  Цікаво. А до нас у гості ви сьогодні з певною ж метою завітали?

–  Розширити світогляд забажав. То люди добрі місце експозиції і підказали.

–  Люди? - Ельдар, піднявши брови вгору, з відтінком жартівливим запитав.

–  Добрі, - Максим із натиском у голосі додав.

Під час розмови їхньої Тартаров очей пожадних із грудей хлопчини не спускав. Дивився хижо і якраз туди, де Горобець футболкою та худі з капюшоном печатку Вартового прикривав. На жаль, від погляду гомункула алхімік жар адський в місці сигіла постійно відчував. Максим ледь стримував себе, щоби рукою не потерти груди. Хоча від болю сильно потерпав. Він мужньо намагався докучаючі страждання приховати, аби кат з світу тіней задоволення не мав. До них почали потихенько стягуватись люди. Богема намагалася підслухати, про що взірець мистецтва з дилетантом розмовляв? Це ж сам Ельдар! А той зеленоокий неук митця відомого не дуже шанував.

–  У мене щойно виникла ідея! Ваш образ надихнув! Я напишу в новому стилі  серію полотен під назвою "Есенція життя"! - захоплено й натхненно вигукнув Ельдар і зразу же звертаючись до Макса, - Пишайтеся! Оскільки ваш портрет там буде першим.

–  Якось не дуже хочеться, - хлопчина моментально зрозумів реальне значення портретів «у новому стилі» - увічнені обличчя жертв гомункула. Збережені для втіхи хворої та самозадоволення підступної потвори.

–  Чому?! Ви станете відомим на весь світ! Накриє з головою хвиля шанобливої уваги! Погоджуйтесь!

–  Я полюбляю злагоду та спокій, - спокусам, перспективі почестей та слави відмовив байдуже вродливий, наче маків цвіт, юнак.

Почувши те, присутні в залі аж зашепотіли, засуджуючи впертість дивака. Везунчику ж дають квиток в майбутнє та перепустку до вищого суспільства! А він ще жалом водить, відхиляючи щедроти! Як взагалі слова невдячності злетіли у капризи з язика?! На диво їм, митець не втратив благодійної прихильності до темного профана, до невідомого нікому юнака. Художник запитав, де зможе відшукати хлопця. Можливо віч-на-віч домовляться про шедевральний у майбутньому портрет молодика. А той сказав, що в місті він проїздом і поки не знайшов постійного кутка. Та обіцяв обов’язково повідомити про власне рішення пізніше, чи згоден виступити в якості зразка. Можливо й вийде щось. Бо судячи з полотен, у майстра є натхнення і талановита до живопису рука.

Здавалось, задоволене обличчя у Ельдара зараз лусне. Воно вшир розпливлося як у Чеширського кота. Він Максу радо простягнув свою візитну картку. У медослового художника ледь не торкались вух розтягнуті вуста. Юнак її прийняв, сховавши у кишеню. Присутні заздрили, неначебто вона була вся золота. Напруження від ревнощів загущувалось в залі і зверхніх поглядів зростала гострота. Алхімік, розвернувшись, ретирувався мовчки. Навіщо хлопцю та фальшива красота? Адже все необхідне він уже побачив. А вражень Горобець отримав на віка!

Насилу Кіра дочекалася повернення Максима. Той виглядав замученим та зблідлим як стіна. Сьорбнув амброзії юнак, відхекався хвилину. А що в цей час у голові в алхіміка робилося хтозна! На дужі плечі почепивши свій рюкзак, зізнався у зростанні апетиту: “Я зголоднів як вовк! Вмолов би і бика! Відкрилася у шлунку яма ненажерлива й велика!” Вони пішли перекусити трохи, але юнак дорогою мовчав. Постійно тільки потирав рукою груди. У місці сигіла ятрилась печія та й не проходили думки сумні нікуди. Гарненько заморивши черв’яка, детально поділився враженням від витівок паскуди. Відверто про розмову в галереї розказав і показав візитну картку потойбічного приблуди. Хлопчина у подробицях таємний символ описав, що так майстерно злився із картиною усюди! Той знак алхіміка примусив впасти в транс і мучив, задовольняючи улесливого нелюда причуди. 

–  Ти маєш рацію! Під маскою художника ховається гомункул. Хтозна де змій окрім картин своїх пасток понаставляв? - журився Горобець.

–  Вона нам абсолютно не потрібна! - Кіра спалила, сплевши у клубок пекельні язики стихій вогню, візитку із адресою Ельдара.

–  Як до тварюки підібратися? Коли?- ламав натужно голову Максим, - Це ж справді небесами проклята почвара!

–  Я знаю, де паскуда та живе! Заскочимо без попередження у гості. Інакше, випередивши нас, ще першою вона тебе знайде! Хай врешті-решт настигне ту істоту справедлива кара! Бо вислідить і неодмінно нападе!

Ото без сперечань й узгодили нічну програму друзі, відмітивши, що час баталії настав! Не має сенсу далі зволікати, даруючи потворі шанс для нищівних забав. На щастя, повний місяць вигляне сьогодні. Алхімікам він завжди сили та наснаги додавав. У пізню пору двійко шанувальників живопису рішучих гомункул клятий точно не чекав! Максим відразу по опівночі таємно втекти з казарми в самоволку планував. Безшумно тінню прошмигнувши по частині, вже біля лісу з Кірою зустрітись обіцяв. А звідти разом друзі підуть до Ельдара, аби владнати кілька невідкладних справ!

Готуючись до сутички з підступним ворогом, відважний хлопець на витребеньки вільний час не змарнував. Встиг навіть з вулиці оглянути будинок. У ньому з розкішшю богеми оселившись, гомункул хиже логово надовго заснував. Юнак прискіпливо оцінював паркан, навколишні дороги. Висоти та низини із ретельністю вивчав. Він наче досвідчений стратег перед смертельним боєм рельєф місцевості у голові закарбував. Пізніше, вже під вечір, Горобець, перевдягнувшись у військову форму, назад в розташування поспішав. А одяг свій Максим, цивільне у рюкзак гарненько спакувавши, на зберігання подрузі-союзниці віддав.