Малікор

Зайшовши до навчальної кімнати, Максим відразу розпізнав, що то за рудоволоса подруга була. Як він і думав - це ж, звичайно, Кіра! Вона його навідати прийшла. Вони сердечно й радісно обнявшись, відчули зразу шквал емоцій та приємного тепла. Такі щасливі, нібито не бачились роками, яким нема ні ліку, ні числа. Але тривожності своєї, суму, навіть страху таємна гостя приховати не могла. “Він тут!” - прошепотіла ледь не плачучи від болю, що звістку чорну другу принесла. Вона би краще провалилася крізь землю! Аби уникнути подій фатальних все би віддала! Від її слів хлопчина аж здригнувся. Паскудна вісточка до холоду у серці пройняла. Та знав алхімік, рано або пізно його химерна доля неодмінно би знайшла.

–  Гомункул імовірно знає про печатку Вартового. Паскуда буде намагатись в першу чергу зруйнувати той сигіл. От саме він і є твоє вразливе місце. В прямому розумінні Ахіллесова п’ята.

–  Не зовсім так! Звільнившись від печатки, я зможу крім алхімії використовувати формули набуті у Скарбниці Знань. Навряд чи вдасться, правда, бо все це вимагає сили… Тварюка ж висмокче їх до останньої краплини іще до того, як я зможу бодай хоча би трошечки зашкодити змії.

–  Я дам тобі достатньо сил для боротьби з потворою тією, - сказала Кіра, простягаючи браслет оздоблений рунічними закляттями навколо темно-синього кристала, - Ніколи не знімай цей амулет, а в мене його друга половина.

Як виявляється, вона увесь той час невпинно думала про неминучу сутичку з гомункулом підступним. Шляхи шукаючи, щоб Горобцю допомогти. Хотіла винайти незвичний, ефективний засіб для успіху в досягнення алхіміком мети. Кіра перечитала безліч старовинних книг свого народу, багато мудреців їй довелося обійти. У чародіїв теж цікавилася про властивості магічних артефактів та як енергію життєву зберегти. Вказали в капищі жерці на самоцвіт - аквамарин блакитний. Мовляв, у ньому саме те про що допитуєшся ти. Адже утримує в собі силу двох стихій той камінець могутній: етеру повітряного й цілющої води.

Якщо такий кристал спочатку зарядити, а потім з рунами ворожбу провести, то навіть розпилявши його навпіл, на ціліснісність однаково не вдасться посягти. На рівні двох стихій, той артефакт залишиться незмінним, магічної не втратить повноти. Адже у світі потойбічному свої закони правлять і кожен чародій це в змозі довести! Повітря і вода з'єднають все одно аквамарин поділений на частки воєдино через містичні та невидимі мости. Активувавши хоч одну із половинок, навіть енергії живих істот тим шляхом дозволяється піти. Тоді життєві сили між частинами кристала з кінця в кінець їх власники спроможні донести. Триватиме це поки самоцвіт, втомившись від натуги, вщент не розрядиться до первозданної своєї простоти та зруйнувавши функції окультні, ні кольору не збереже, ні чистоти.

Властивості отого каменя коштовного й лягли в основу плану Кіри, який цілком реалістичним виглядав. Поки алхімік намагатиметься відправити назад триклятого гомункула, вона ж зі свого боку, робити все можливе буде, щоб друг для боротьби достатньо сили мав. Потвора, безумовно, енергію теж споживати стане, неначе то одна із найсмачніших страв. Та дівчина упевнена, що в змозі в достатній мірі підтримати сили хлопця для добродійних алхімічних справ. Побоювалася трохи, бо не знала скільки мають часу? Адже ніхто, як довго амулет працює, не сказав. Аби тільки кристалу вистачило міці й завчасно розряджатися не став!

Якимось чудом Кіра відшукала унікальний камінь. Здавалось, ніби зверху хтось той самоцвіт для артефактів зберігав. Аквамарин коштовний кольору насиченого синього сапфіра, щоб обернутися на амулет, міленіум чекав. І ось, після проведення у капищі обрядів, він чарівну енергію у себе увібрав. Заряджений до меж перетворитися  на темно-синій сяючий кристал. А потім дівчина пішла до ювеліра і попросила, щоб фахівець її камінчик навпіл розпиляв. Той здивувався, мов, навіщо рідкісну красу таку псувати? Але зробив, як краля забажала, хоча на нерозумність клієнтури й нарікав.

З двох половинок Кіра наробила амулетів. Один вона залишила собі, а другий Максу принесла. Для Горобця ж безпеки, без зволікань відвідавши алхіміка вночі. На всякий випадок, вона запас амброзії хороший тепер постійно має при собі. В любий момент цілющий еліксир в нагоді стане з отим гомункулом підступним в боротьбі.

Кіра, накресливши, Максиму досі невідомі, знаки алхімії тендітним пальцем просто на столі, сказала, що активації кристала зусиль майже не треба взагалі. Навчила хлопця якісно, як те усе зробити і перевірила, чи він закарбував у голові. Від знань важливих тих залежить доля учня, а також і майбутнє людства на Землі. “Щойно гомункул посягне на сигіл, зруйнується й обмеження в застосуванні формул наймогутніших тоді. Не зволікая амулет вмикай! Це лиш мале зусилля, зате дізнаюсь я, що з мого боку допомога повинна терміново надаватися тобі”, - наставу дала подруга в кінці.

Вона зайти до Макса вранці обіцяла і показати каверзи гомункула:  хитрющі та складні. Нехай алхімік сам на тварюку гляне і вирішить, чи сходяться ознаки гада всі? Тоді вже думати почнуть і будувати плани, деталі обговорять основні, як далі діяти, та заманивши нелюда у пастку, скінчити його подорож злочинну по землі. На цьому друзі, швидко розпрощавшись і розійшлися чародії молоді. Кіра відразу зникла в хмарі туману, залишивши хіба-що спогади одні. Макс, вимкнувши в кімнаті світло, неквапно вийшов в коридор із амулетом на руці. Ковальський тільки-но побачив побратима почав соромити його за вчинки некультурні, навіть злі:

–  Е-е, брате! Що за дурні манери?! Сестру ж у темряві сидіти залишив!

–  Нікого там немає! Втихомирся! Вона пішла собі, - не сильно ласкаво Максим наглядачеві відповів.

–  Не може бути! - Артем побіг приміщення пусте перевірити і відчинивши двері, голову просунув у пітьму, - Куди вона поділася? Ніхто ж з навчальної кімнати не виходив! Коли ж повз мене прослизнула, не збагну!

–  Невже її прогавив? Що за диво? Та це ж прокол у репутації значний! Як взнає хто, то стануть глузувати, мовляв, який же з тебе, Тьомо, вартовий? - глумився над розгубленим сержантом Горобець, вертаючись назад до ліжка спочивати.

Ковальский, думаючи, ніби то все просто розіграш товариша, абощо, насупився, але шукати гостю все-таки пішов. Скрізь перевірив, нишпорив ретельно та дівчини все рівно не знайшов. Він міг заприсягтися, що ніхто не покидав навчальної кімнати. Вона пропала, у повітрі розчинилася немов! Артем же весь цей час уважно стежив за дверима! Хотів з красунею хоча б хвилинку скоротати для розмов. Так скрутно, залишився він ні з чим! Скануючи приміщення очима, стояв розгублено…

У розпачі невдалий сищик вимкнув світло й навпомацки до місця доброї фортуни підійшов. Сів за той самий стіл, де він дрімав до того. Замріяно чекав. А може прийде знов? В обставинах відтворених удруге та умов. Адже вони, як вірив Тьома, чудово склалися, сприятливо для цього! Розплющивши блакитні очі широко, вдивлявся в темряву, але не міг в імлі розгледіти нічого. Зелені вогники жадав побачити сержант. Вони поранили бійця, попавши влучно прямо в серце військового. Так і сидів у нерухомості морпіх, нагадував вночі забутого й кумедного водночас істукана кам’яного.

Зітхаючи, Ковальський марив в самоті про скору зустріч, уявлявляючи в думках повернення вродливиці до нього. Пригадував звабливий образ божества - красуні зі смарагдами в очах, створіння дивного і справді неземного! Відчув нутром Артем, що дівчину своєї мрії він зустрів, а окрім неї не потрібно вже нікого!