Малікор

Максим спиною повернувся до Фролова, який продовжував лежати в трансі на кушетці і покидати стан блаженства не бажав. Він не звернув уваги, навіть коли медик,  широко розвівши руки, видихнув і гучно плеснув у долоні, готуючись почати зцілення сеанс. Сержант взявся активно долоні потирати, одну об другу, як ніби їх розжарити бажав. Його смарагди заблищали таємничим світлом і здалося, вони ще зеленіший колір набули. Та незабаром на юнацьких пальцях заграли іскорки, перетворившись в ореол. У Горобця, на той час, вже долоні розігрілись і інтенсивно випромінювали жар. Максим поклав їх на синюшне місце травми у Фролова. Той сіпнувся від несподіванки, та болю не було. Тепло, проходячи у глибину до кістки, приємно рану зігріваючи в бійця.

На місці дотику почали проступати плями. Вони взялися вібрувати, начебто живі, переливались фарбами та змінювали форму, збираючись зробити перегони по синякам здоровим і пухлинам страхітливим на нозі. "Відмінні макули", - подумавши це, медик охолодив долоні, дмухнувши на них, потряс активно, в спробах остудити, адже тепло в руках йому вже не потрібно, бо тільки заважатиме воно. Жар зник, але грайливі блискавиці іскрилися на пальцях в юнака, чекаючи, коли б це врешті-решт, зіскочивши з рук хлопця, з гучним розрядом в землю утекти.

Під тріскотіння іскорок Максим наблизив палькі до кольорових плям на шкірі у Дениса. Одна із них, та, що була найблище, перемістилася, неначе значно дотику боялась, а також уникала й блискавиці, бо не любила гру електрики вона. Але на місці, де була ляклива пляма, природній колір шкіра набула. Пропала синява, припухлість зменшилася славно, от ніби “макула” якимось дивним чином недуг у пацієнта вижерти змогла! 

Пальцями другої руки юнак погнав наступну пляму, а першій дав можливість втамувати голод болячками на нозі. Як диригент перед оркестром, тримаючи долоні у повітрі, Максим скеровував цілющі макули в місця пухлин та почорнівших синяків. А плями кольорові, підкорившись невідомій силі, раптово об’єдналися у гурт. Вони, вібруючи та змінюючи форму, ще й кольорами бавлячись у грі, симфонію виконували дружньо, яка загоювала травму та синці.

Нога Фролова повернулася до норми. Припухлість спала, відновилися ушкоджені місця. Нічого не нагадувало більше про причину болю нестерпимого в Дениса, з яким друзі вірні хлопця в санчастину притягли. Максим почав обмацувати ногу, перевіряючи, чи з нею все гаразд. Він, не знайшовши підозрілих змін в тканинах, роботу власну, посміхаючись, схвалив. На пальцях в медика іще іскрились блискавиці. Тож Горобець, не стримавшись, одну з них розрядив в стопу у пацієнта, у чутливе місце - то покарання дріб’язкове за оте задирство нещодавнє, коли в казармі Макса перестрів.

–  Ай! - сіпнувся Фролов, виходячи із трансу і поцікавився, - Ну що там? Довго ще?

–  Усе закінчено! Вже можеш одягатися.

–  Та ти ж нічого не зробив! - обурився Денис і з розчаруванням неймовірним зиркнув на сержанта, адже не так собі ті лікувальні процедури уявляв.

Очікував він мазей та уколів, можливо гіпс… Хоча б забинтував той клятий коновал! Хоч щось!  А тут помацав трохи ногу і каже: "Все". Ото вже приколіст! Фролов з незадоволенням усівся на кушетку і самостійно оглядати бідну ногу розпочав. Але на диво в неї був чудовий вигляд. Так, нібито і травми зовсім не було! Боєць її із недовірою помацав, поворушив ступнею, пальці позгинав. Немає болю і працює все належним чином. У санчастині трапилась чудасія якась!

–  Сказитися! - у пацієнта вирвалось від здивування, бо не вкладалося те врачування в голові.

–  А ти як думав? Я медициною займаюся з дитинства, - Максим із гордістю Денису відповів, бо Горобцю завжди було приємно бачити щасливі лиця пацієнтів, коли їх від недугів позбавляв.

Фролов насупився, помітивши на столику величезний шприц і банку, доверху повної якоїсь рідини. Він пригадав недавню сутичку в казармі, тож поповзли мурахи по спині. Адже сержант пообіцяв знайти велику голку і теж повеселитися тоді. Ото візьметься нею штрикати нещасну жертву і скаже, мовби, засіб лікувальний то такий! Денис збентежився, відчувши, як примхлива доля почала відвертатись від нього. Він втупився на шприц, готуючись морально до тих тортур, що медик описав.

–  Цей шприц не для уколів, - пояснив Максим, побачивши тривогу а притихшого, з потухшим настрієм, бійця.

–  І що? Навіть помститися не хочеш? - той підозріло у сержанта запитав.

–  Навіщо? Невже не настраждався вдосталь? Пробач, напевно на мені провина ця. В казармі я вас просто налякав. От ляпнув навмання найперше, що на думку спало і все! Хто ж знав, що обернеться так?

–  Не переймайся! Вижив, - Денис поблажливо Максима заспокоїв, відчувши, як між ними вже розтанув під дружнім сонцем ненависті лід.

–  А хочеш, розіграємо товаришів твоїх? Вони сидять у коридорі за дверима.

План в Горобця достатньо просто виглядав. Фролов мав голосно, на повні груди, заволати, а друзі, почувши відчайдушний крик, з цікавість обов'язково заглянуть всередину приймальні. Побачивши в руках у медика страшенно величезний шприц, вони повинні налякатись до нестями, подумавши, мовляв, їм також незабаром жахливих тих та збочених тортур перепаде. “Навіщо ж їх лякати сильно так?" - відмовився Фролов. Він уявив немилу для очей картину, як зблідли друзі, нажахавшись не на жарт, коли побачили в руках сержанта найстрашніші інструменти, якими похвалитись може навіть кат.

–  Ой! Мало не забув! Я ж обіцяв! - з цими словами Горобець, діставши банку із великої шухляди, кілька горошин з неї пацієнту передав. Так, ніби то були якісь цукерки, а не пілюлі чи таблетки лікувальні, бо в нього ж повно засобів отих!

–  Що це? - поцікавився Денис, до того, як закинути жовтенькі кульки до свойого рота.

–  Тож вітамінки для Фролова! - відповів сержант і дружньо протягнув бійцю долоню, - Максим.

–  Денис, - приятельськи потиснувши долоню Горобця, Фролов вердикт загальний висловив сержанту, - А ти нормальний, не чванливе падло, до того ж ногу професійно лікував. Бійці такого стануть поважати. Всім розкажу, що в нас є гарний спец!

Поки щасливий пацієнт натягував штани, похрумкуючи вітамінками у роті, Максим скрутив кульок із аркуша і щедро, від душі, відсипав в нього  майже всі горошини із банки.

–  На! Друзів пригостиш!

–  Оце так дякую! - Денис від радощів розцвів, приймаючи багатий подарунок, - Товаришам скажу, мовляв, ти передав. Вони за цей гостинець вдячні будуть!

Фролов пішов до друзів в коридор. Ті свого побратима весело зустріли. Макс добре чув, як хрумкотять в бійців горошки на зубах, а потім грюкнули у санчастину двері. Сержант залишився в приміщенні один.

Щаслива зірка Макса врешті-решт зійшла на небосхилі. У співслужбовців в військовій частині цілком змінилось ставлення до Горобця. Денис Фролов високо оцінив майстерність медика під час своєї травми. Він, повернувшись у підрозділ, заявив, що той сержант із санчастини - нормальний хлопець, свій в доску, справжній фахівець. Тож якщо бодай хто-небудь, не доведи господь, надумає в бік медика хоча би косо подивитись, то він, Фролов, те сприйме, як образу особисту і відповідно буде діяти тоді.

Отримавши найвищий знак пошани від розбишаки та зальотчика найбільшого в частині, враз хлопці перестали сторонитись Горобця. До нього потягнулися бійці з недугами своїми, а він нікому з них не відмовляв. Максим став бажаний відвідувач в підрозділі любому, завжди гостинно двері відчинялись юнаку. Вночі, після відбою, Макс залишав таємно санчастину й навідувався у казарму до бійців. Вони всім кагалом, зібравшись потайки в каптерці, чай пили, реготали, травлячи байки. Макс байок не травив, але із задоволенням їх слухав. Вони доводили від сміху аж до сліз, ті побрехеньки та історії дотепні, що чув від професійних казкарів. Чудово знаючи про перебільшення й фантазії бурхливі, які задля розваги та забав, завзяті брехуни майстерно подавали, неначебто реальні випадки з життя.

Бійцям сержант сказав, що він не тільки фахівець по травмах. Якщо ті часом в самохід втечуть та ненароком хобот свій невдало прилаштують, то при підозрі першій же нехай прямо до нього зразу й прибіжать. Адже сверблячі та сопливі хоботи він вилікує також без проблем. Нема чого соромитись - все буде шито-крито. А от як приховають, то підставлять Макса. Заразу по частині рознесуть - Рівчук із Горобця за те усе спитає! Тож доведеться хлопцю віддуватися за них!

 Уже через два дні, послухавши пораду, навідалось до Макса декілька вояк. Вони прийшли з ознаками хвороб спокусниці-Венери, бо добре чухалка дістала неборак! Вона бійців почала турбувати і викликала клопіт, навіть страх. Напевно набули той «подарунок» проклятий у результаті ігрищ, що вабили розпусних вояків. От із проблемами й погналися таємно в санчастину, просити медика про зцілення нещасних бідолах, бо як дізнаються про неподобство командири, то люто покарають тих гуляк!

У військовій частині Горобець завоював авторитет безмежний і влада над бійцями грандіозною була. Йому позаздрити могли зі штабу офіцери, бо Макса слухалися краще, аніж їх! Він легко міг з солдатами колону зупинити, просто "Стоямба!" крикнувши до них, а потім висмикнути звідти воїна любого і в санчастину лікувати відвести. Ніхто йому на заперечення не пікне! Адже всі знали, що сержант - свій хлопець і старається для їхнього же блага, турбується за них, як справжній рідний брат.