Тижневик

Проходжу якось повз кухню і чую потужний бас синочки:

- Мамою поклянися, що ти туди не ходила!

Доня не поклялася. Ходила значить...

А я собі йду у кімнату і думаю, а ЩО я таке зробила, щоб...

Розмовляли одного літньоготдня на городі з синочкою (бо бур'яни пололи) про релігію. Як абстрактне поняття.

- Мамо, а навіщо людину хрестити?

- Взагалі ми єдині істоти на планеті, що розуміють, що таке смерть, і живуть в її очікуванні, - кажу я, стоячи до гори п'ятою точкою і вириваючи берізку з рядка моркви.

- ... Ну так... - чую відповідь й розгинаюся, - а до чого тут віра?

- Бо люди найбільше бояться вмерти. І наша психіка так влаштована, що нам треба вірити, що хоч манюсінький шанс позбавитися чогось поганого у нас є. Релігії загалом схожі між собою. Віра обіцяє нам вічне життя. Тільки по різному. Хтось - безсмертя душі у раю чи аду, хтось реінкарнації. Реальних доказів безсмертя, поки ми живі, у нас нема. Але поки ми віримо, нам спокійніше.

- Я більше у реінкарнації вірю, - каже хрещений мій синочка.

- Ну тоді ти мусиш знати, що, якщо ти вчинив у цьому житті якийсь важкий проступок, у наступному повернешся сюди хробаком. І хтось отруїть тебе, щоб ти не жер чиюсь картоплю, - моя увага знову повертається до рядка моркви.

Я не бачу, як широко відкриваються темно-карі очі, але по мовчанню це розумію.

- Все, йди косити. Відпочив і - досить. Часу зовсім нема.

- Мамо, давай з тобою поговоримо у п'ятницю! У мене до тебе стільки питань! - підхопив тример і пішов косити.

Скільки з того часу було вже "п'ятниць"...