Дивні люди
Як пережити те, що ти - красуня? З гідністю!
Наша Вікі вчора вперше вийшла у світ - вийшла на прогулянку за ворота нашого двору. На вулицю. Де люди, машини, трамваї, крамниці, перукарня й ліхтарі. Вікі весь час жила з бабусею на дачі, там є де розгулятися собаці, а це от приїхала додому, бо вирішила випробувати мою нервову систему й захворіти трошки... Але, обійшлося лише моїм переляком. Тому собаку було вимито добре та ще й полиновим відваром споліснуто - щоб знала!
І от Вікі, вся така розчесана та надухм'янена, вийшла у світ. Не сама, а, як водиться дівиці, разом з донею і татком (група підтримки для доні, бо як налякану собаку не втримає). І що, спитаєте? А от що: всі знайомі й не знайомі жінки намагалися Вікі за вушком почухати, ще й приповідали, яка ж вона у нас красива. А тато і доня поводилися неправильно. Вони це дозволяли! А Вікі ж точно знає, що ніхто, крім господаря (тобто - мене) та членів його родини не мають права чухати за вушком охоронного собаку! Бо охоронний собака сам всіх сторонніх боїться... Тому Вікі нікому не дозволила себе чухати. Вона за татка сховалася. Хай його ті тітки чухають. Якщо мама, звісно, дозволить. Але татка чомусь за вушком ніхто чухати й не збирався.
"Які вони дивні - ці люди... Правда?"
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!