Тижневик

Найбільше за все у цьому житті мене втомлює необхідність спілкування. Ну інтроверт я, інтроверт.

- Мамо, і що, ти залишишся дома САМА? І відпочиватимеш від НАС?

- Так. Залишуся. І відпочиватиму. Із величезним задоволенням.

- І від МЕНЕ? - все більше жахається синочка.

- Звісно. Самотність - це коли людина одна, без нікого. Я весь рік з тобою спілкувалася. А тепер беру відпустку. На місяць. Бо у мене важкі умови праці. А ви всі їдете до бабусі. Хай і вона насолодиться...

Синочка миє посуд, а думка його летить:

- Ну що ж я такого роблю? Ну чого від мене відпочивати?

- Не ти один. Всі їдуть. Я від усіх вас відпочивати буду. Ось тільки но хто сперечався з татком? Наче дві пароходні сирени волали... Я геть не оглухла.

- А я сам хочу питання штанів вирішувати! Мені вже 15 років! Я маю право сам! А він мені весь час каже, що треба шорти!

- Ага... А сестру до того хто по голові погладив? Вона верещала як.. як не знаю що!

- А чого вона не їсть? Вона така худа, що з нею соромно по вулиці йти!

- Аааа, то це ти їй так апетит наганяв. А я знову ледь не оглухла. А собаку хто на руки підняв і над столом розгойдував? Це щоб вона добре побачила, що ми їмо?

- Я її так люблю! А вона так любить, коли її на руки беруть!

- І все це тільки з твоєю участю в один вечір. А ти ж не один. А я так люблю, коли це все відбувається не у мене над головою! Питання закрите. Їдуть усі. І собаку забирають. У мене від вас відпустка.

Того літа у мене таки була відпустка. Як у старому анекдоті, де мама великої родини виділила щодня за порадою Ребе час на себе і нишком від усіх пила чай з булочкою.

То ж виділю і я собі годинку...