Цілована киця
У нашої киці манія величі... Якщо подивитися на її морду, це видно без будь якого спеціального обладнання. Киця - хазяйка у цьому домі. Всі інші - її піддані. До речі, не виховані, не чемні, не турботливі. Взагалі, не пощастило киці з королівством...
Це сталося з нею кілька місяців назад. І винен у всьому синочка. Бо він її бавить... Отак хапає кицю, де б вона не лежала, вкладає собі на коліна и починає чухати, гладити, часто й поцілує... А ціловані киці - вони такі, вони - королівни! Тому киця й вирішила, що її тепер всі цілувати мусять. Як хто не схоче, того вкусити тільки й лишається.
Тепер кицьку ніяк не прибрати звідти, де вона зайва, не перенести й не перекласти. Вона кусається. Мовчки. Зубами. І я змушена добре продумувати підходи до кицьки, щоб залишитися неушкодженою. А кицька ж не спить - чатує! Вона може мишу піймати, ти й оком зморгнути не встигнеш. І горобця. І голуба. То що їй - мене вполювати? Така вона - киця цілована.
До речі, синочка (вже на голову від мене вищий і у плечах як тато) і мене сьогодні обіймав і у щічку цілував. То я й собі манію величі організую. Маю право.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!