2.Так і зустрілися
У вихідні у повітрі повисла осінь. До цього у наших краях було майже літо: тепло, квіти, зелень, легенькі пантофлі та курточки. А у суботу зранку одразу прийшов листопад…
Холодна мряка, темне понуре небо, червоно-жовто-зелений сад, мокрі невдоволені кури, розтріскані гранати на жовтому мереживі тоненьких гілок. Й мокрі троянди. Й тихі, зовсім не нахабні (що вони собі влітку легко дозволяють), горобці. Й фігові дерева, що дивляться на світ відкритими ротами здивованих ягід (репнули вони від дощу та стиглості). Й розкуйовджена рогоза, яка милується собою у холодній, дивовижно гладенькій та прозорій воді ставка. Й пізній ранок. Й коротенький день. І біганина по саду, щоб «встигнути все…» Й поклеєні перед сном шпалери у кімнаті, які були тут заплановані ще у далекому 2012-му, а нині дійшов таки хід, бо час треба витрачати раціонально.
Ось так ми і зустрілися – я і осінь. А, я ще докопала цибулини косариків!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!