Тижневик

Про самовпевненість нас, дорослих ..

- Мамо, кури сьогодні покарані! Вони цілий день у курнику сиділи.

- За що?! Що вони зробили?

- Вони вчительку хімії перекрикували.

- Мммм???

- Ти ж бачила, вона у класному чаті написала, що ми ніхто домашнє не зробили. Ти б чула, як вона на нас кричала! - у захваті продовжував синочка, учень 9-го класу.

До речі - вчителька хімії є одночасно й директором школи...

- Мамо, це він тут на кухні сидів і телефон на повну гучність поставив. От півні її й перекукурікували. На весь двір, - пояснює доня, дивлячись на ошелешений вираз мого обличчя, бо це зима і всі двері та вікна зачинені ж.

- Знаєш, мамо, коли вона скінчила кричати, ми всі мовчали. Ми навіть не знали, що їй відповісти, - продовжує курячий вихователь.

Тут на мене звалюється безвихідь: щось трба й мені ж відповісти, але що? Я розумію вчительку як жінка жінку - коли нічого не можеш вдіяти, то тебе накриває істерика від безсилля та люті. Але я не зовсім розумію її як педагога й директора школи - її повинні були навчити іншим засобам вирішення таких ситуацій. От їхній класний керівник з ними багато не базікав, просто у чат написав: "Ви з глузду з'їхали - ХІМІЯ!!!" Ну і мені ж час щось виховувати:

- Кури не повинні у курнику сидіти. Це не їхня проблема. Вони без прогулянки хворітимуть. А ти більше не ганьби нас на весь двір: не вмикай телефон на всю гучність, якщо там кричатимуть. Ну і домашнє зроби, бо мені шкода вчительку.

- Я не можу у той ролик на ютубі зайти, ти мені зайдеш і я конспект зроблю. У вихідні...

Ось так воно буває - якщо кричиш, це зовсім не гарантія, що тебе чують. А ми часто не знаходимо іншого засобу...