Тижневик

Сиджу на кухні і п'ю каву. Випила заспокійливе й насолоджуюся буттям. Бабуся вчергове сварить онука. За те, що знову не поклав щось на місце. Бабуся, взагалі то, онука обожнює. Навіть я давно вже не конкурую з дитинкою, але... у моїй сім'ї речей, не покладених на місце, в рази більше ніж тих, що покладені. Бабуся грізно свариться, синочка уважно винувато слухає. Але всі ми знаємо, що слухати - не мішки ворочати.

- От я вас слухаю і думаю: яка ж я бідненька!.. Це ж і мене так колись виховували... - старанно страждаю, ховаючи під напів приспущені вії веселі бісики в очах, що уважно роздивляються каву в чашці.

- За те ти єдина з усіх, хто кладе свої речі на місце! - парує з веселим сміхом мама.

На задньому плані басом регоче дитинка. Доброго раночку.