Бунтівниця.Частина 1: Бажання

Ми увірвалися у вируючий натовп, де повітря було просякнуте спекою, музикою та пристрастю. Катрін упевнено поклала руку мені на груди — її легкий, але магнетичний дотик викликав тремтіння. Вона рухалася плавно, спокусливо, кожен жест був наповнений грацією та вогнем.

Я не міг відвести погляд, зачарований її ритмом. Танец збуджував до глибини душі, кожен рух здавався продуманим, щоб звести мене з розуму. Чи розуміє вона, що робить зі мною?

Вона притиснулася так близько, що я відчув тепло її тіла крізь тонку тканину купальника. Її губи наблизилися до вуха, і вона прошепотіла:

— Потанцюй зі мною, не стій. Я хочу танцювати тільки з тобою.

Її слова були викликом, якому я не міг опиратися. Я притягнув її ближче, зливаючись із нею в цьому танці. Рухаючись упевненіше, сміливіше, я ковзав руками по її спині, вивчаючи вигини тіла. Нарешті мої долоні зупинилися на її стегнах, обережно стискаючи їх. Вона відповідала на мою сміливість, наближаючись усе тісніше.

Дівчина розчинилася в моїх обіймах, її тіло повністю притиснулося до мого. Руки обвили мою шию, пальці грали з волоссям. В очах читалася нескрита пристрасть, дихання стало швидшим, тепло шкіри відчувалося сильніше. Вона тихо засміялася, її голос звучав м'яко, але зухвало:

— І чого ж хоче мій Ботанік?

Її очі блиснули, і я на мить затримав подих, боячись порушити цей крихкий момент.

— Тебе, — відчув, як слова обпікають язик, — Я хочу тебе поцілувати.

Її губи вигнулися в повільній, спокусливій усмішці.

— І чому ж ти досі цього не зробив?

— Я боюся, — зізнався, опустивши погляд, наче дитина, яку впіймали на пустощах. Голос затремтів, і я відчув, як жар охоплює обличчя.

Катрін трохи нахилила голову, пасмо червоного волосся впало на плече, створюючи м'який контраст з її яскравими очима.

— І чого ж ти боїшся?

Я ковтнув і повільно видихнув, намагаючись упоратися з хвилюванням.

— Що ти мені не відповіси. Або тобі... тобі не сподобається. Насправді, я ніколи ні з ким…

Її погляд пом'якшав, і вона ніжно провела пальцями по моїй щоці.

— Я відповім на твій поцілунок, — промовила дівчина з упевненістю, від якої тремтіння в моєму тілі вщухло. — А щодо останнього... Я знала. Із самого початку було видно, що в мого хлопчика нікого не було до мене.

— І що ти думаєш про це? — видихнув я, ледь наважуючись підняти на неї погляд.

— Що це треба терміново виправляти, і почнемо ми з поцілунку.

Вона засміялася, дзвінко й безтурботно, потім упевнено повернулася до мене, скоротивши відстань між нами до мінімуму.

— Цілуй мене вже, мій Ботанік, — промовила вона з азартом, від якого всередині все закипіло.

Її погляд прикував мене, і я нахилився ближче. Більше нічого не могло зупинити мене від того, щоб зробити цей крок. Я притулився губами до її губ, і все навколо зникло. Залишилися тільки ми. Її смак був ніжним, трохи солонуватим, ніби сплелися виклик і обіцянка незвіданого.

Наш перший поцілунок був приголомшливим. Музика, голоси, шум — усе розчинилося. Залишилася тільки вона. Її губи, гарячі й м'які, дарували відчуття, якого я ніколи не відчував. Серце билося так швидко, що готове було вирватися з грудей. Катрін відповідала з тією ж пристрастю. Я притягнув її ближче, рука ковзнула до потилиці, інша стиснула її пружну сідницю. Її аромат манив, тіло тяглося до мене. Усе здавалося правильним, ніби світ склався в ідеальний пазл.

Поцілунок тривав недовго. Раптом вона відсторонилася, залишивши мене в замішанні. Я дивився на неї, намагаючись зрозуміти — що сталося? Я зробив щось не так? Їй не сподобалося? Так, я недосвідчений, незайманий... Але невже все було настільки погано?

— А тепер давай по-дорослому, — голос прозвучав м'яко, але грайливо, вирвавши мене з сумнівів.

— Це як? — запитав, відчуваючи, як мої щоки палають.

— Це з язиком, — усміхнулася вона, наближаючись. — Я почну перша, а ти просто повторюй за мною. У тебе все вийде, не хвилюйся.

Її губи знову знайшли мої, цього разу вимогливіше. Я відкрив рот, дозволяючи їй вести, а сам лише слідував. Її язик обережно торкнувся мого, а потім сміливо поглибив поцілунок, змушуючи мене відповідати. Я думав, що не впораюся, але Катрін виявилася права. Повторюючи за нею, я відчув, як поцілунок розгорається, стаючи все більш пристрасним.

Пальці дівчини заплуталися в моєму волоссі, а я міцніше притиснув її до себе, відчуваючи кожен рух, чуючи уривчасте дихання. Мені хотілося більшого. Усе всередині мене кричало — я хочу, щоб вона була моєю.

Бунтівниця обіцяла виконати моє бажання. Вона буде моєю дівчиною на ці два тижні. Але я зроблю все, щоб утримати її поруч набагато довше.

Ми продовжували цілуватися, ніби світ зник, поки раптовий скрип мікрофона не розірвав наш маленький всесвіт.

— Раз, два. Раз, два. Добре, мікрофон працює, — пролунав гучний, трохи хрипкуватий голос.

Ми завмерли. Поцілунок перервався, але наші обличчя залишалися так близько, що дихання змішувалося. В очах Катрін блищала ніжність, але й цікавість до того, що відбувається. Дівчина злегка нахилила голову і притиснулася до моїх грудей — то чи шукаючи захисту, то чи насолоджуючись теплом.

Ми обоє повернулися до сцени. Там, на імпровізованому майданчику, стояв хлопець із мікрофоном. Він виглядав задоволеним і схвильованим, ніби це була його хвилина слави.

— Я хотів подякувати всім, що прийшли до мене на тусовку, — почав він з удаваною важливістю. — Сьогодні свято Рожаниці. Ми прощаємося з теплом і зустрічаємо холод. І оскільки цей тиждень останній теплий у цьому році, ми вирішили влаштувати вечірку.

Він витримав коротку паузу, оглядаючи натовп, ніби чекав оплесків.

— Гаразд, багато говорити не буду. Михалич, вмикай генератор на повну. А вам усім — веселого відпочинку сьогодні!

У натовпі вибухнув радісний крик:

— Дякуємо!

Музика рвонула новою хвилею ритму, заповнюючи простір. Біля сцени зашипів компресор, і незабаром піна огорнула майданчик, наче хмара, що спустилася з небес, щоб укутати нас своєю пухнастою магією.

Катрін трохи відсторонилася, подивившись мені прямо в очі. Я не міг відвести погляд — вона притягувала мене, наче магніт. Інстинктивно я міцніше обійняв її, боячись, що цей момент розтане, як піна під ногами.

Вона наблизилася, її губи майже торкалися мого вуха. Голос прозвучав тихо, але кожне слово проникло в саму душу:

— Не бійся, я нікуди від тебе не втечу.

Ці слова не заспокоїли, а лише розпалили ще більше бажання не відпускати її. Вона — моя Бунтівниця.

— Поцілуємося ще пізніше. А зараз хочу піти потанцювати в піні. Тож давай, відпусти мене і ходімо!

Її слова вивели мене з трансу. Я посміхнувся, хоча серце тягнулося до того моменту, що був хвилину тому. Але її очі світилися веселістю, а енергія була заразливою. Я випустив її з обіймів, не бажаючи втрачати той неймовірний контакт, який ми щойно розділили. Але дівчина, відчуваючи, що я не готовий відпустити, залишила руку в моїй, як знак того, що вона поруч, і потягла в бік сцени.

— Гаразд, ходімо.

І ми ступили у цю білосніжну казку піни й ритмів, залишаючи позаду все, крім відчуття щастя і свободи. У її рухах було стільки рішучості та легкості, але я не зрушив з місця. Навпаки, я притягнув її ще ближче, дозволивши її тілу знову торкнутися мого. Я провів носом по її шиї, вдихаючи її аромат — той, що був настільки п’янким, що все інше навколо зникло. Я був готовий забути про все і забрати її кудись далеко, де ми могли б просто бути вдвох і цілуватися всю ніч. Але я не міг так вчинити. Вона хотіла танцювати, і я знав, що це її бажання, і воно було не менш важливим, ніж мої власні пориви.

Я притиснув її до себе міцніше й прошепотів на вухо, мій голос був низьким, майже нечутним, але сповненим емоцій:

— Ти тільки моя, Бунтівниця.

Вона не відповіла, лише загадково усміхнулася, сором’язливо опустивши очі, залишивши невимовлені слова у повітрі. Я не чекав від неї відповіді.

Мої почуття розвивалися надто швидко, як вир, і я не міг зрозуміти, куди нас занесе цей потік. Ще недавно вона була просто дівчиною, повз яку я проходив, а тепер я будував у голові плани, як зробити її своєю — не просто подружкою, а офіційною дівчиною. Все відбувалося так стрімко, що я ледве встигав за своїми думками.

Але попри це, я знав одне — не буду її квапити. Я сам ще не зрозумів, що відбувається між нами, а вона тим більше. Не хочу, щоб вона відчувала тиск, не збираюся змушувати її робити щось проти її волі. Я хотів, щоб вона була зі мною за власним бажанням, а не тому, що я цього вимагаю. Сказати, що вона моя — одне, а змусити її бути зі мною — зовсім інше.

Я сказав, що хочу зробити те, що зробила та пара, але дав їй повну волю вибору. Якби вона відмовила, я б не наполягав. Катрін дозволила мені злизувати сіль з її шкіри, і сама з таким самим бажанням робила це зі мною. Я сказав, що хочу її поцілувати, і дав їй шанс вирішити, погоджуватися чи ні. Якби вона сказала, що не готова, я б не наважився порушити її кордони. Так, я притискав її до себе під час танцю і поцілунків, але тільки тому, що відчував, як вона не стримується і притискається до мене з тими ж почуттями.

Ми направилися до сцени, де музика, світло та енергія натовпу переповнювали простір. Я притискався до неї, і вона ніби прагнула розчинитися в моєму тілі. Навколо нас було багато людей, і здавалося, що півміста зібралося тут, щоб розділити цей момент. Я ніжно гладив її живіт, відчуваючи теплу гладкість її шкіри, а вона поклала руку на мою грудь. Її інша рука ковзнула по моїх волоссі, поки я тягнувся до її шиї, цілував її з таким нетерпінням, що світ навколо зникав. Кожен її дотик був як іскра, що пробуджувала в тілі вир емоцій, перетворюючи танець на щось магічне.

Цілувати Бунтівницю ставало не просто звичкою, а необхідністю, як дихання. Я міг би танцювати з нею всю ніч, зливаючись з її рухами, відчуваючи її дихання і ласки, що піднімали мене до небес. Мій світ зводився до неї та її дотиків. Я відчував, як її рука ковзає по моїй грудях, гладить спину, кладучи пальці на мою голову, і кожен її жест доводив мене до екстазу. В її руках не було нічого зайвого. Вона була моїм всесвітом, а я — її частиною.

Вона мала рацію: читати, сидіти за книгами — це не життя, а існування. Моєю новою життям стала вона, Бунтівниця, що вирвала мене з звичного світу і відкрила двері до невідомих відчуттів. Без неї я не уявляв нічого. Вона стала центром цієї нової реальності, навколо якої оберталися всі події.

Піна, що обвивала нас, лізла в обличчя, але це лише додавало веселощів атмосфері. Ми сміялися, не звертаючи на це уваги. Її щирий сміх заразив мене, наповнюючи момент світлом і легкістю. Бунтівниця не помилилася — з нею мені було по-справжньому весело.

Після танців ми повернулися до столика. Навколо знову зазвучали келихи, лилася текіла, яку ми, здається, пили більше для ритуалу, ніж для самого напою. Але було дещо більше. Ми не стільки пили, скільки насолоджувалися кожним дотиком і поцілунком, що ставало важливішим за все. Ми забули про все, розчиняючись у поцілунку.

— Пішли купатися, а то я вся липка від цієї піни.

— Пішли, — в її руках я був готовий йти за нею куди завгодно.

Було вже майже одинадцята. Місячне світло відбивалося на темній воді, створюючи магічне і таємниче світло. Місяць танцював на хвилях, ніби живучи власним життям. Вода манила, тихо шелестіла, запрошуючи нас. Я стояв, спостерігаючи, а поруч — Катрін, як завжди неперевершена в своїй рішучості. Вона зробила перший крок і попрямувала до води.

Її ноги торкнулися води, і я побачив, як її тіло починає занурюватися в холодну стихію. Я сповільнив крок, захоплюючись її граціозністю, але раптом зупинився. Думки повернулися в реальність, коли вода досягла її колін. Я не міг дозволити їй йти далі без мене.

Я підійшов і обхопив її за талію, притягуючи до себе, відчуваючи її дихання і тепло. Мої руки ковзнули по її шкірі, ніби боячись порушити її спокій, але жадібно вбираючи кожну деталь — м'якість, рух, життя.

— Рішила без мене піти купатися, Бунтівниця? — її близькість п'янить, заповнюючи всі мої думки.

Вона усміхнулась куточками губ, трохи повернувши голову до мене.

— Які веселощі без тебе? — відповіла вона тихим сміхом. — Я ж не винна, що ти так повільно заходиш у воду.

Її очі блищали, відбиваючи мерехтіння хвиль, а в усмішці було стільки зухвалості, що я мимоволі посміхнувся. Вона завжди була такою — яскравою, сміливою, немов вітер, який не спіймати. Все в ній зачаровувало, позбавляючи здорового глузду.

Я глибоко вдихнув, намагаючись опанувати серце, яке билося занадто швидко.

— Я просто захопився тобою, — слова самі зірвались з губ, як зізнання, яке більше не можна було стримати. — Твоїм тілом, твоїми руками, твоєю спиною, волоссям… твоєю шиєю.

Я повільно провів руками по тих місцях, про які говорив, відчуваючи кожну нерівність, кожну ледь помітну деталь. Пальці ковзали обережно, вивчаючи, ніби намагаючись запам'ятати кожен дотик. Всередині мене наростав дивний, майже зачарований відчуття — суміш хвилювання і зосередженості. У цьому русі було все: і жага бути ближче, і трепет від кожного її дотику. Здавалося, навіть час замер, відступаючи на задній план.

Вона примружила очі, в її погляді промайнув виклик, але голос прозвучав м’яко, навіть трохи сором’язливо:

— Тобі не здається, що ти поспішай з подіями?

Я замер на секунду, відчувши, як вона повільно відвела погляд. І в цьому русі було щось зачаровуюче, ніби вона сумнівалася, але не хотіла, щоб я відступив. Я трохи відійшов назад.

— Думаєш, я сам цього не розумію? Знаю, але коли я поруч з тобою... мене ніби несе. Я дивлюсь на тебе і відчуваю, як тягне до тебе. Сам не розумію, що зі мною відбувається… — відчув, як мої слова втратили всяку стриманість, ніби я був повністю відкритий перед нею. — Якби я був просто якимось бабієм, може, я б зрозумів свою поведінку. Але ти ж сама знаєш, що до тебе в мене не було стосунків з дівчатами. Ти вважаєш мене дивним?

Вона замахала головою, усміхаючись, ніби не повіривши в мої слова.

— Ні, що ти! Просто ти занадто багато чого відчуваєш вперше, і не можеш зрозуміти, що з тобою відбувається. Це все нове для тебе — клуби, вечірки, цілуватися... ти ж навіть алкоголю не пробував.

Я на мить замовк, а потім, посміхаючись, відповів:

— Ось тут ти помиляєшся. Алкоголь я п’ю не вперше. Два рази вже пробував, але, звісно, не в таких кількостях.

Її обличчя змінилося, вона була ошелешена.

— Справді? А я думала, ти був таким білим і пухнастим, а ось воно як…

Дівчина намагалася приховати здивування, але її очі видавали невизначеність. Я взяв її за руку і повів у воду, відчуваючи легкий тремор. Вона все ще була в шоці від моїх слів, але я був готовий відкриватися далі. З кожним кроком у море між нами зростало щось незрозуміле.

Ми почали плавати, насолоджуючись тишею ночі, спокоєм і хвилями. Я пірнув, і, коли виплив, став витирати обличчя, продовжуючи шукати її погляд. Катрін кружляла поруч, вона плавала навколо мене, а її рухи були як танець. Я не міг відірвати очей.

— Катрін? — її ім’я вирвалось з моїх губ, як природна потреба, і я сам не помітив, як воно легко вийшло. Це було ніби єдине слово, яке я міг вимовити в цей момент, повним вдихом, стримуючи все, що всередині мене.

— Так, Максе?

— Що далі? — всередині мене накопичувались питання, які не давали спокою, але в цьому питанні була і надія — на розуміння, на можливість щось змінити.

— В якому сенсі?

Вона, як і я, намагалася зберегти баланс, не даючи занадто багато. В її голосі звучала невпевненість, а може, й страх перед відповіддю на це питання.

— Я і ти. Що далі між нами? — я пильно дивився в її очі, в яких таїлась якась неясна загадка. Їх глибина не давала мені спокою. Я намагався розгадати, що ховається за цим бар’єром. Про що вона думає? Що відчуває?