Бунтівниця.Частина 1: Бажання

Ми зайшли в квартиру, і Катрін одразу попрямувала до спальні, бурмотячи про те, як їй не подобається цей одяг. Її незадоволення звучало настільки щиро, що я не зміг стримати посмішки. Вона мені подобалася в будь-якому образі, але цей новий стиль робив її ще особливішою — саме такою, якою я хотів її бачити.

Я пішов на кухню, щоб приготувати для неї каву, намагаючись не звертати уваги на її обурені вигуки з іншої кімнати.

— Фух, нарешті я зняла цей жах із себе, — із радістю та полегшенням повідомила дівчина, з'явившись на порозі кухні у своєму звичному вільному светрі та джинсах. Її обличчя сяяло радістю, ніби вона щойно позбулася важкого тягаря.

— Це ненадовго, маленька моя, — я подав їй чашку кави. — Завтра понеділок, і ти підеш зі мною до інституту в своєму новому гардеробі. Не забувай, що ти — моя дівчина.

Катрін застогнала від розпачу, ніби я щойно оголосив їй про кінець світу. Вона драматично впала на стілець і зітхнула.

— Максику, я благаю тебе, може, пощадиш мене, і я завтра не піду? — благальним тоном промовила моя дівчина, дивлячись на мене своїми великими очима, сповненими надії.

— Не вийде, — відповів з маніакальною посмішкою. — Завтра я особисто тебе розбуджу і поведу туди.

— Гаразд, я піду, — здалася вона, але тут же спробувала виторгувати собі хоч якусь поступку. — Ну, можна хоча б у своєму старому одязі?

Я мовчав, уперто дивлячись їй у вічі. Бунтівниця мило посміхалася і зробила очі, намагаючись розжалобити мене, але це не спрацювало. Через хвилину вона зрозуміла масштаб трагедії і те, що я не поступлюся.

— Ні, треба було тебе не жаліти, а повести в нічний клуб, де проводять нелегальні бої. Нехай би тебе там добре побили, тоді ти був би до мене милостивіший, — фиркнула вона, надувшись, як дитина. Її обличчя було таким смішним, що мені хотілося реготати, але я стримався, щоб не розлютити її ще більше.

— Кава допоможе тобі пережити цю трагедію? — пожартував, підсуваючи їй чашку ближче.

— Кава — це єдине, що мене зараз рятує, — з перебільшеною серйозністю піднесла чашку до губ. Її тон був настільки драматичним, що я не втримався від сміху.

— Ти знаєш, що ти наймиліша, навіть коли надуваєшся? — підійшовши до неї, я обійняв її за плечі.

— Не намагайся мене задобрити, — пробурчала вона, але я помітив, як куточки її губ здригнулися в посмішці. — Ти все одно лиходій.

— Лиходій, який піклується про тебе, — я поцілував її у маківку. — І який хоче, щоб ти була щасливою.

— Щасливою? У цій сукні? Ти жартуєш?

— Ну, може, не одразу, але ти звикнеш, — сказав посміхаючись. — І хто знає, може, тобі навіть сподобається.

— Не розраховуй.

Я знав, що вона вже змирилася.

Ми сиділи, насолоджуючись моментом, і я відчував, як наш настрій покращився. Катрін була впертою і капризною, але саме це робило її особливою. Я знав, що, попри протести, вона піде зі мною до інституту — тому що вона моя дівчина і довіряє мені. І цього було достатньо.

— У нашому місті є таке місце, де проводять бої? — із цікавістю запитав, не вірячи, що таке справді існує. Мої очі розширилися від подиву, і я дивився на Катрін, очікуючи, що зараз вона розсміється і скаже, що це жарт. Але її обличчя залишалося серйозним.

— Так, там проводять чоловічі бої, а в певні дні — жіночі. Я навіть один раз взяла участь, — найспокійнішим голосом заявила Бунтівниця, розповідаючи мені такі жахи.

Мені було навіть страшно уявляти, як моя тендітна дівчинка могла там битися. У голові одразу виникли образи: вона, така маленька, проти когось набагато більшого і сильнішого. Серце стиснулося від тривоги.

— Тобі робити нічого, чи що? Як ти могла на таке погодитися? Це ж небезпечно, тебе могли вбити там! — почав обурено кричати на всю кухню. Мої руки стиснулися в кулаки, і я відчував, як гнів і страх змішуються всередині мене. Як вона могла так ризикувати?

— Не кричи так, бо я оглухну, — трохи відсунулася від мого крику. — Це трапилося один раз, і мене б не вбили — хіба що покалічили. Є люди, яким невигідно, щоб хтось загинув, бо це призведе до проблем. Тому вони слідкують за цим.

— Навіщо ти це зробила? — все ще не розумів її мотивів. Мені здавалося, що вона ніколи не опуститься до такого.

— Просто нудно було, вирішила спробувати, — ухильно відповіла вона, але я бачив, як її погляд став трохи відстороненим. Дівчина щось приховувала.

— Не вірю, відповідай чесно...

— Гаразд, — зітхнула опускаючи очі. — У мене був поганий настрій, а перед цим я випила, і як підсумок — погодилася на бій.

— Через що поганий настрій? — вже здогадуючись, що причина була серйозною.

— Я дізналася про батька. Про його смерть, — на останньому слові вона явно ковтнула, ніби спогади все ще були для неї болючими. Її голос задрижав, і я відчув, як моє серце стиснулося від болю за неї.

Я підійшов і, обійнявши її за спину, поцілував у щічку. Мені хотілося захистити її від усіх цих спогадів, від усієї тієї болі, яку вона пережила.

— Сподіваюся, ти виграла, раз почала таку небезпечну справу? — перевів тему, щоб вона не сумувала. Мені хотілося, щоб Катрін знову посміхнулася.

— А ти сумнівався? Я люблю перемагати і роблю це часто. Але потім більше місяця тіло боліло, але це вартувало перемоги, — усміхаючись з гордістю, розповідала вона. Її очі загорілися тим самим вогником, який я так любив, і я відчув, як напруга трохи спадає.

— Так, добре. Давай повернемося до розмови на набережній. Які там були питання? — сказала Бунтівниця, повертаючи нас до більш легкої теми.

Я почав згадувати все, що питав її тоді. Думки повернулися до того моменту. Серце забилося швидше, і я постарався зосередитися на її словах.

— Тільки по порядку питання, добре? — попросила вона мене, її голос звучав м'яко, але з легенькою ноткою наполегливості.

— Я тобі подобаюся, як чоловік? — вирвалося у мене, і я одразу ж відчув, як мої щоки почали горіти від сорому.

Її очі розширилися, стали як по п'ять копійок, і вона не змогла стримати легенького хихикання, прикриваючи рот рукою. Сміх був таким щирим і легким, що я мимоволі посміхнувся, хоча всередині все ще була непевність.

— Ти думаєш, я стала б цілуватися з тобою і робити з тобою такі інтимні речі, якби ти мені не подобався? Звичайно, я вважаю, що ти чоловік. Дуже гарний чоловік, і ти мені подобаєшся. Як чоловік, — її слова звучали так впевнено, що я відчув, як камінь упав з моєї душі. Голос був ніжним, але твердим, наче вона хотіла розвіяти всі мої сумніви раз і назавжди.

— Я просто, мабуть, не впевнений у собі, і через це таке дивне питання, — зізнався, опускаючи погляд.

— Зі мною ти можеш бути відвертим, так само як і я з тобою, — вже без жодного натяку на сміх сказала Катрін, її очі дивилися прямо в мої, наче намагаючись проникнути в саму глибину моєї душі. Її погляд був настільки щирим, що я відчув, як напруга почала поступово відступати. Вона була права — мені потрібно було менше сумніватися і більше довіряти собі.

— Я знаю. Ще я питав про те, що в мене це перший раз… — почав, але вона перебила мене, її голос звучав м'яко, але з легенькою ноткою цікавості.

— І? — її брови трохи піднялися, а губи торкнула легенька усмішка.

— Тебе не хвилює той факт, що я нічого в цьому плані не вмію?

— Та ти що? А судячи з того, що було в тому клубі, коли я танцювала тобі на пілоні, точніше, що було після пілона, то в тебе все гаразд з цим, — її слова змусили мене згадати той вечір, і я відчув, як по моїй шкірі пробіг легкий трепет.

— Я хвилююся через те, що в самий відповідальний момент зроблю щось не так або зашкоджу тобі.

Катрін ще ближче підсунулася до мене і поцілувала мене в губи. Її поцілунок був ніжним і заспокійливим, наче хотіла передати мені всю свою впевненість і тепло. Її губи були м'якими, а її руки лягли на мої плечі, наче вона хотіла сказати: "Я тут, з тобою, і все буде добре".

— Я буду поруч, і в разі чого допоможу. Тож не хвилюйся даремно. Ще є питання? — моя дівчина відсторонилася, але її руки все ще лежали на моїх плечах. Її очі дивилися на мене з такою теплотою і підтримкою, що я відчув, як мої страхи почали відступати.

— Коли це буде? — найцікавіше питання я залишив на кінець.

— Як я казала, думала про середину місяця, коли буде закінчуватися твоє бажання. А до того давай продовжувати наші побачення. Ти як, за чи проти?

— Мені насправді все одно, коли це буде, аби ти сама хотіла цього і була готова. Я не хочу повторення тієї ночі, про яку ти сьогодні вже згадувала.

— Цього разу я довіряю тобі повністю, тож відштовхувати не буду. Давай змінимо тему, роз все обговорили? Інші деталі уточнимо ближче до події, — її голос був легким і невимушеним.

Я кивнув, відчуваючи, як серце наповнюється теплом і вдячністю. Її присутність завжди викликала в мені мішанину хвилювання і спокою, наче вона була тим самим якорем, який тримав мене на плаву.

— Добре. Про що ти хотіла поговорити? — уточнив у неї.

— Коли наступне побачення? І куди ти мене цього разу поведеш?

— Воно буде вже у вівторок. Завтра ми зайняті: вранці мені треба зайти до гуртожитку, взяти речі та одяг. А потім у нас заняття, — пояснив, намагаючись звучати впевнено.

— Тільки не кажи, що ти знову будеш так по-уродськи одягатися, — вона схрестила руки на грудях, її брови піднялися, а губи склалися в легеньку посмішку. Її тон був жартівливим, але я знав, що Катрін серйозно ставиться до мого вигляду.

— Ні, я вирішив остаточно змінити свій стиль на той, що ти мені підібрала, — відповів, відчуваючи, як мої щоки починають горіти від сорому.

Але всередині я був гордий собою. Я справді хотів змінитися, і її схвалення було для мене найважливішим.

Дівчина м'яко погладила мою щоку, а на її обличчі з'явилася жартівлива посмішка.

— Ось це мій Ботанік, так тримати! — похвалила вона, і її слова прозвучали так тепло, що я відчув, як моє серце наповнилося радістю.

Я був на сьомому небі від щастя. Моя дівчина похвалила мене, і мені було все одно, за що саме. Я хотів її уваги і схвалення. Так, це могло звучати дивно, але мені потрібно було відчувати себе потрібним, щоб знати, що я важливий саме для неї, що Катрін подобаюсь таким, який я є.

Стиль одягу, який вона запропонувала, мені справді подобався. Я навіть думав додати щось своє, але не змінювати загальну стилістику. Мені хотілося, щоб Бунтівниця пишалася мною і бачила, що я стараюся заради неї.

— Дякую, — прошепотів, відчуваючи, як її дотик гріє мене. Її присутність, її слова, її посмішка — все це робило мене щасливим. Я знав, що з нею я можу бути собою, і це було найважливішим.

— То куди ми підемо на наступне побачення?

— Це буде сюрприз, — намагався зберегти загадковість. Але всередині я вже будував плани, як зробити це побачення особливим. Для неї. Для нас.