Бунтівниця.Частина 1: Бажання

Ми мовчки вийшли з театру. Тиша між нами була дзвінкою, майже відчутною. Я запропонував прогулятися — Катрін кивнула, але щось у її мовчанні насторожувало. Воно було напруженим, чужим.

Вона йшла попереду, а я йшов за нею, з кожним кроком все більше мучаючись сумнівами. Образилася? Розчарувалася? Може, вона більше не хоче зі мною розмовляти? Думки металися в голові, поки почуття провини не стиснуло груди залізним обручем. Невже все знову повториться? Вона знову захоче викинути мене разом із моїми речами з дому, як минулого разу? Цього разу я хоч розумів, що зробив не так, і відчував свою провину. Але що мені робити? Як виправити ситуацію?

Я наздогнав її, крокнувши вперед, і взяв за руку, м’яко зупиняючи. Бунтівниця обернулася, і її очі зустрілися з моїми. У них я шукав відповіді, але вони були такими ж загадковими, як завжди.

— Я тебе образив? — відверто запитав, намагаючись звучати спокійно, хоча всередині мене все кипіло від тривоги.

— Ти хіба мене чимось образив? — трохи насупилася, ніби дійсно не розуміла, про що я говорю.

— Я про те, що сказав тобі в театрі. Я не хотів так грубо висловлюватися, вибач мене, — проговорив це, відчуваючи, як слова виходять з мене з трудом.

Вона підійшла ближче і обняла мене за талію. Її дотик був м’яким, але впевненим, і це миттєво заспокоїло мої нерви.

— Ти мене нічим не образив. Я просто задумалася… — її голос звучав задумливо, але без тіні образи.

Катрін знову ввела мене в ступор своєю поведінкою. Вона була такою непередбачуваною, і це одночасно захоплювало і лякало.

— Про що ти задумалася? — намагався не звучати надто наполегливо, хоча мені хотілося знати, що відбувається в її голові.

— Про наш перший раз. Мені й справді хотілося б, щоб це було в мене. Там мені спокійніше, і не так важко буде розслабитися, — відповіла дівчина, і її слова змусили мене завмерти.

— Ти хочеш, щоб ми, тобто я… — не знав, як правильно висловити свої думки, і боявся сказати щось не те.

Катрін дійсно про це думає? Я не був упевнений до кінця, що вона дозволить щось окрім поцілунків. Ми були близькі, але до цього моменту все здавалося таким крихким, таким ненадійним. А тепер вона сама заговорила про це, і це змусило мене відчути суміш хвилювання та страху.

— Так, я теж хочу зайнятися коханням з тобою. Але коли — я не знаю. Може, давай під кінець твого бажання, поки я твоя дівчина? Що ти про це думаєш?

Я стояв і досі не міг повірити, що ця дівчина щойно сказала. Мої думки плуталися, серце билося так голосно, що, здавалося, його чути на іншому кінці вулиці. Я відчував, як моє обличчя починає горіти, а руки ледь тремтять.

— Максе, не мовчи. Відповідай уже щось? — її голос повернув мене до реальності.

Я стояв як та риба, відкриваючи і закриваючи рот у спробі щось сказати. Слова не йшли, думки плуталися, і я почував себе повним ідіотом.

— Ем… Ну… — це було більше схоже на нерозбірливе бурмотіння, ніж на відповідь.

— Я не змушую, просто запропонувала. Пішли додому, а то я втомилася, — сказала, розвертаючись і збираючись йти.

Її спокій лише посилював моє збентеження. Бунтівниця завжди була такою — впевненою, зухвалою, але водночас ніжною. І зараз, коли вона почала йти, я відчув, як усередині мене щось йокнуло. Я не міг просто так відпустити її. У паніці я крокнув вперед і обняв її ззаду, притиснувши до себе. Її тіло було теплим, і я відчув, як вона ледь здригнулася, але не стала чинити опір.

— Ти дійсно мене хочеш? Я тобі подобаюся? Як чоловік? Тебе не бентежить, що в мене це вперше? Якщо що, мене не бентежить, що я ні. Хоча, бентежить. Я б хотів знайти його і вдарити в обличчя з усієї сили, — почав я тараторити, виливаючи все, що накопичилося в моїй голові. Слова виривалися назовні, ніби я більше не міг їх стримувати. Я стояв, наче набирався сил, і тепер, побачивши, що вона йде, вирішив задати всі питання, які так довго тримав у собі.

— Стій, стій, маленький. Не поспішай, я відповім на всі твої питання, — обернулася до мене і м’яко почала гладити мене по обличчю. Її дотики були такими ніжними, що я почав танути під її руками, ніби весь мій страх і напруга розчинялися в її долоні. Я посміхався їй найщасливішою посмішкою, наче дурень, і не міг відірвати від неї погляду. Як же я кохав її!

— А що стосується мого першого разу, то я не вважаю його першим. Я викреслила його зі свого життя, і для мене нічого не було. Хоча підсвідомість, звичайно, думає інакше, і слід це залишило, але все ж.

Вона завжди вміла знаходити потрібні слова, щоб заспокоїти мене, навіть коли я сам не розумів, що мені потрібно.

— Пішли, я справді хочу додому. Там решту обговоримо, — взяла мене за руку. Її пальці переплелися з моїми, і ця проста дія змусила мене відчути, що в нас усе буде чудово, і хвилюватися не варто.

— Добре, — погодився я, йдучи за нею.

Ми пішли додому, і в цей момент я зрозумів, що, незважаючи на всі свої страхи та сумніви, я готовий на все заради неї. Вона була моїм світлом, моїм сенсом, і я знав, що, що б не сталося, ми пройдемо через це разом.