Бунтівниця.Частина 1: Бажання

— Ні.

Ні? Що означало це "ні"? Я прийшла до нього, готова на все, майже на колінах благаючи, а він... просто відмовив. Мене охопила суміш здивування, образи та навіть сорому, ніби я стояла перед ним оголеною, а він відвернувся. Чому? Чому він сказав "ні"?

— Ей, друже. Що значить "ні"? Дівчина ж готова тобі віддатися хоча б тут. А ти їй з якогось біса відмовляєш, — не вгамувався його друг. Його слова були грубими, але я майже раділа, що він поставив це питання.

— Правда в тому, що ти мені більше не цікава. Я обіцяв, що не чіпатиму тебе, і я це роблю, — відповів Іван мені, ігноруючи друга.

— З якого часу ти такий правильний? Я ж сказала, що хочу змінити своє бажання або домовитися на інші умови, — спробувала заперечити, але мій голос тремтів, видаючи мою розгубленість, мій біль.

— Ні. Я не буду повторювати, — категорично відмовився він.

— Що змінилося? Чому ти більше не хочеш мене? — вирвалося в мене.

— Ти сама все зіпсувала. Ти прийшла сюди, думаючи, що можеш вирішити все, як тобі зручно. Але я не іграшка, Катрін. І не твій інструмент для маніпуляцій, — його слова були різкими, а я стояла, відчуваючи, як земля йде з-під ніг. Все, що я планувала, все, на що сподівалася, руйнувалося в одну мить. І я не знала, що робити далі. — Я просто така людина. Якщо дівчина готова сама стелитися переді мною, то я більше не хочу її. Я люблю завдавати болю і дивитися, як інші страждають, — Іван підійшов до мене, його голос був тихим, але кожне слово било по нервах, як молоток. Його огидна рука схопила мене за підборіддя, змушуючи дивитися йому в очі. Вони були холодними, порожніми, ніби в них не було нічого людського.

— Мені подобається дивитися, як ти страждаєш від того, що не можеш його захистити, і це доставляє мені більше задоволення, ніж якби я тебе трахнув, — хлопець засміявся.

Мені хотілося плакати, всередині все стиснулося, ніби я потрапила в пастку, з якої не було виходу. Я не змогла домовитися з ним, і тепер він ще більше хотів завдати болю, нашкодивши йому. Я зробила крок назад і вирвалася з його руки, відчуваючи, як моє тіло тремтить від страху і розпачу.

— Я дам тобі місяць, а потім прийду за ним, — його слова звучали як вирок.

— Чому місяць? — запитала, не розуміючи його зловісних планів.

— Для цього є кілька причин. По-перше, я буду зайнятий весь цей час. Бізнес, сама розумієш, — він пожав плечима, і по його посмішці я зрозумла, що він займається чимось незаконним. Я могла б заявити на нього, але це не допомогло б, а лише погіршило б ситуацію. — По-друге, я хочу побачити, як ти мучитимешься весь цей час, знаючи, що я поруч і скоро зруйную ваше щастя, — Іван ще більше засміявся, і цей сміх був як отрута, що роз'їдає душу. Мені хотілося померти від горя, яке на мене навалилося. — Навіть не думай, що зможеш сховатися від мене з ним. Я знайду вас, і тоді це не закінчиться звичайним побиттям, а його смертю. Я попереджаю відразу.

Він був правий. У нього було багато зв'язків, і я це знала. Знала, що він небезпечна людина, і продовжувала дружити з ним. І ось як для мене це закінчилося. Я стояла, відчуваючи, як світ навколо мене руйнується. Місяць. Всього місяць. І що я можу зробити за цей час? Втекти? Сховатися? Але він знайде нас. Всередині все кричало від болю і страху, але я знала, що маю щось придумати. Я не можу дозволити йому зруйнувати все, що у нас є. Але як? Як зупинити того, хто насолоджується чужими стражданнями?

— Чи можу я якось цьому завадити? Я зроблю все, що ти попросиш.

— Ти вже це робиш. Подивившись на твоє обличчя, я вже отримую задоволення від мого плану. Тож ні, ти ніяк не змусиш мене відмовитися від цього. Йому загрожує гарна тріпка, і вона відбудеться. І ти знаєш приблизний час, коли це станеться.

Я зрозуміла, що нічого не можу зробити і лише ганьблюся перед ним і його друзями.

— Я йду, — розвернувшись, я пішла до виходу, відчуваючи, як ноги підгинаються, а в грудях стискається грудка розпачу.

— Ну куди ж ти? А як же наші бажання? Ми можемо і твої виконати, якщо ти виконаєш наші! — лунало мені вслід від його друзяк.

Я буквально вибігла на вулицю, намагаючись віддихатися, але не вийшло. Але я знала, що маю бути сильною. Для нього. Для нас. Тому що якщо я здамся, то Іван переможе. А я не можу дозволити йому перемогти.

Ми пропали. Саме такі думки були в моїй голові. Нам не допоможуть ні правоохоронні органи, ні Дідусь Ві. Ми були самі проти Івана та його друзяк. Я не знала, що мені робити, і як пояснити Максу, чому я ходила до цього придурка. Але думати я не хотіла більше. Мені хотілося плакати від розпачу, в якому я перебувала.

Замовивши таксі, я запалила сигарету, намагаючись шукати варіанти виходу з цього тупика. Але думки плуталися, ніби я намагалася знайти вихід у лабіринті, де всі шляхи вели назад до нього. Особливо покурити і подумати не встигла, як приїхала машина. Я їхала додому і плакала. Нарешті я змогла відпустити сльози, адже на вулиці, де за мною могли спостерігати Іван і його друзі, я не хотіла показувати свою слабкість. Сльози текли по щоках, і я не намагалася їх зупинити. Все, що я відчувала, — це страх, біль і безвихідність. Ми були в пастці, і я не знала, як із неї вибратися. Але десь глибоко всередині, крізь весь цей жах, теплилася слабка надія. Надія на те, що я зможу щось придумати. Що я зможу захистити його. Тому що якщо я здамся, то все буде закінчено. А я не можу дозволити, щоб це сталося.

Піднімаючись у квартиру, я відчувала, як пригнічення накатує на мене все сильніше і сильніше. Кожен крок сходами давався з трудом, ніби я несла на плечах невидимий вантаж, який з кожним кроком ставав важчим. Я знала, що Макс вдома і чекає мого повернення. Але сподівалася, що він ще спить, і я зможу брехати йому, що нікуди не ходила. Та кому я збиралася брехати? Він розкусить мене за перші пару хвилин моєї брехні.

Я відчинила двері і зайшла в квартиру. На кухні стояв мій коханий. Так, я його любила, хоча й не хотіла навіть собі в цьому зізнаватися. Він був для мене найдорожчою людиною, і саме тому я хотіла захистити його від Івана та його зграї гієн.

Здається, я попала. Максим повільно повернувся в мій бік з кружкою води в руках. Здається, він нещодавно прокинувся і лише вийшов на кухню попити води.

— Де ти була? — у його очах горіла така злість, яку я ніколи раніше не бачила. Навіть не думала, що він може бути таким. Я знала, що його злість спрямована не на мене, а на того хлопця, від якого я щойно повернулася. — Ти була в нього, так? — я мовчала, не знаходячи слів. Моє серце билося так голосно, що, здавалося, він його чує.

— Відповідай, Катрін! — у цей момент він замахнувся кружкою і вдарив нею об підлогу між нами. Вона з гучним звуком впала і розбилася на дрібні шматочки.

Здається, ця розбита кружка нагадувала мене. Я так само лежала розбита після розмови з Іваном. Я стояла, відчуваючи, як сльози підступають до очей, але не могла дозволити собі заплакати. Не зараз. Я кивнула, відчуваючи, як сльози продовжують текти, незважаючи на мою спробу не плакати.

Іван не зупиниться. І нам доведеться бути готовими до всього.