📍 Лікарня
Увійшовши до приміщення лікарні, Меліса залишила подругу й попрямувала до сестринського поста, щоб дізнатися номер палати свого дядька. Кеті, залишившись наодинці, занудьгувала й почала озиратися довкола, вивчаючи інтер'єр.
Дівчина так захопилася, що й не помітила, як наштовхнулася на маленьку дівчинку. Кеті злякалася, що дитина ось-ось розплачеться, і вже збиралася її заспокоїти, але малеча лише щиро посміхнулася у відповідь:
— Та все в порядку, це ж я на вас наштовхнулася, тітонько.
«Тітонько? Що?! Невже я здаюся настільки старою, що мене вже так називають?!» — обурено промайнуло в голові у Кеті. А потім у Фрайзер виникло ще одне питання: «Хіба діти в п’ять-шість років так поводяться? Невже світ так змінився? Якщо судити по Мелісі, то їй до цієї малої ще рости й рости».
Поки Кеті розмірковувала над цим, вона раптом відчула, як до її щоки доторкнулася маленька, але чомусь крижана долонька. Незрозуміло чому, але юна леді інстинктивно перехопила її, намагаючись зігріти, на що дівчинка загадково промовила:
— А ти підійдеш.
Після цих слів у Кеті різко запаморочилося в голові. Звуки довкола почали згасати, голоси людей, які проходили повз, перетворилися на глухе відлуння. В очах попливло. Дівчина була за крок до непритомності, та все миттєво минуло, коли до дитини підбігла схвильована мати. Взявши доньку за руку, жінка голосно вичитала її:
— Я ж казала тобі нікуди від мене не йти!
Маленька леді лише посміхнулася, намагаючись заспокоїти маму, і та потягла її за собою коридором.
Трохи відійшовши, дівчинка озирнулася й перевела погляд на Кеті. Вони проводжали одна одну поглядами, аж поки до плеча Фрайзер не доторкнулася чиясь рука. Це була Меліса. Через раптове нездужання Кеті встигла майже опуститися на підлогу, тож подруга допомогла їй піднятися і з усмішкою запитала:
— Що це з тобою?! Ти так втомилася, що навіть до кушетки не дійшла? — вона весело засміялася.
— Відстань, — різко кинула Кеті, оговтуючись.
— Гаразд-гаразд, ходімо. Я дізналася, де мій дядько. А знаєш, Кеті, я тут подумала, поки йшла: я ж ніколи його не бачила! А раптом він такий красунчик, що я закохаюся з першого погляду? Потім вийду за нього заміж, і буде у нас двоє діток: спочатку син, а потім донечка...
— Він же твій дядько, тебе це зовсім не бентежить?! — перебила її приголомшена Фрайзер.
— Але ж він мені не рідний! — радісно заперечила Меліса.
Кеті не знайшла що відповісти — уявні «рожеві сердечка» над головою подруги говорили самі за себе. Проте одне практичне питання її все ж турбувало:
— То в якій він палаті, Мелісо?
— У шістсот шостій, на шостому поверсі.
Дівчата раптово зупинилися. Точніше, заклякла Кеті. Вона повільно озирнулася довкола й тихо мовила:
— Знаєш, Мелісо...
— Що?
— Ми йдемо не туди...
Запала важка, німа тиша.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!