†Вмістилище для кривавої душі†

Підходячи до воріт, Кеті здалеку помітила його. Адольф стояв, притулившись до огорожі: сірі джогери, білі кросівки, чорний гольф та весняне коричневе пальто. Попри різкі пориви вітру, пальто було розстебнуте, і Кеті мимохідь задивилася на його силует. Раптом хлопець підвів погляд і тепло посміхнувся, махаючи їй рукою. Спіймана на гарячому, дівчина змусила себе заспокоїтися й покрокувала назустріч.

​Вона й сама сьогодні збиралася з особливим трепетом: сіра спідниця в клітинку, витончена біла блузка з мереживом, чорні підбори та невелика сумочка в тон до його пальта.

​— Привіт, Кеті! Як дібралася? — Адольф зробив крок назустріч, руйнуючи першу ніякову секунду.

— Привіт. Добре, а ти? Надіюся, цього разу дійшов без пригод? — вона грайливо примружилася.

— О, так, то була чиста випадковість. Вічно ця Меліса вміє нагадати про себе в «найкращий» момент, — разом вони щиро розсміялися, і лід остаточно розтанув.

— Ну що ж, розпочнімо нашу екскурсію? — весело запитала Кеті.

— Тільки давай спершу... — Адольф раптом торкнувся її пальців, які вона стискала на ремінці сумочки. — Ти зовсім змерзла. Я збігаю по щось тепле, добре? Тут кав'ярня за рогом.

​Від несподіваного дотику Кеті лише німо кивнула, відчуваючи, як до щік підступає жар. Вже за кілька хвилин він повернувся, тримаючи два стаканчики. Собі взял зелений чай, а їй простягнув каву. Кеті зробила ковток і знову спалахнула від приємного подиву: це був її улюблений лате з кокосовим сиропом. Він запам’ятав це з першої ж їхньої випадкової прогулянки.

​Ботанічний сад зустрів їх затишком. Вони блукали алеями, Кеті захоплено розповідала цікаві факти, а Адольф, здавалося, дивився не на екзотичні дерева, а лише на неї. Отак розважаючись і спілкуючись, вони й не помітили, як промайнули чотири години.

​Біля озера Кеті раптом застигла. На протилежному березі стояла маленька дівчинка років шести-семи. Світло-русяві хвостики, ніжне рожеве платтячко, білі туфельки. Мала дивилася прямо на Кеті своїми великими блакитними очима. Світ навколо ніби вимкнув усі звуки — залишився лише цей погляд і шелест вітру. Кеті придивилася й згадала: це ж та сама дитина, яку вона зустріла в лікарні! Вона вже підняла руку, щоб помахати, як раптом до малої підійшов високий чоловік і швидко підхопив її на руки, зникаючи за деревами.

​— Кеті, ти в порядку? — тепла долоня Адольфа лягла на її плече, повертаючи до реальності.

— А? Так, усе добре, — вона здригнулася від несподіванки.

— Знайому зустріла? — лагідно запитав він.

— Та ні, здалося... — Кеті ще раз зиркнула на порожній берег. — Ходімо далі, а то вже скоро додому.

​Вийшовши з ботанічного саду, вони попрямували до будинку Фрайзер. Дорогою розмова стала більш інтимною. Нарешті Адольф зупинився, ніяково потираючи щоку, і трохи почервонів.

— Слухай, Кеті... Як би це правильно сказати... Ти неймовірно гарно виглядаєш сьогодні. Я маю на увазі, не тільки сьогодні, а завжди.

​Кеті відчула, як сильно збентежилася від похвали.

— Ти теж... Ти також гарно виглядаєш, — тихо відповіла вона.

​Настала тиша, яку раптом перервав їхній спільний сміх.

— Боже, поводжуся як хлопчисько, а мені вже двадцять вісім, — зізнався юнак, серйозно дивлячись їй в очі. — Вибач, Кеті. Чесно кажучи, у мене зовсім не було часу з кимось зустрічатися, тому все це незвично.

— Нічого страшного, у мене це теж уперше, тому я розумію, — засміялася вона. — Мені подобається твоя щирість. Шкода, що таких хлопців зараз мало.

— А якби було більше? — хитро запитав Адольф, роблячи крок у її бік і майже повністю скорочуючи відстань між ними.

— То, можливо, я б уже з кимось зустрічалася. Але я не шкодую. Мені подобається те, що є зараз. Слухай, Адольфе...

— Давай зустрічатися? — перебив її хлопець із серйозним обличчям.

​— Що?.. З-зустрічатися? — Кеті розгублено кліпнула очима, миттєво втративши весь свій дар мови від такого шоку.

​— Так, зустрічатися, Кеті, — лагідно, але впевнено повторив він, дивиться на неї впритул. — Ти мені подобаєшся. Якщо ти не проти, я хочу бути з тобою.

​— Я... я згодна, — ледь чутно прошепотіла вона.

​Від такого емоційного шоку та хвилювання в Кеті буквально підкосилися ноги, але Адольф миттєво зреагував, підхопивши її за талію та надійно притиснувши до себе.

— Кеті, все добре? — стурбовано прошепотів він, тримаючи її обличчя зовсім поруч зі своїм.

— Так... — видихнула вона, заворожено дивлячись у його очі.

​Адольф замовк. Його погляд опустився на її губи, і він почав повільно, даючи їй час передумати, нахилятися для поцілунку. Кеті заплющила очі, відчуваючи, як затихає весь світ і залишається лише тепло його дихання... і в цей момент повітря розірвав шалений, надривний крик Емі Лі: «Wake me up inside!» — телефон у сумочці вибухнув рингтоном Evanescence на максимальній гучності.

​Адольф завмер за міліметр від її губ. На його обличчі з'явилася приречена, але така кумедна гримаса.

— Кеті?

— Що? — прошепотіла вона, готова особисто підірвати вишку мобільного зв'язку.

— Тобі дзвонять. І, здається, дуже наполегливо.

​«Меліса, я зварю з тебе суп», — розлючено подумала дівчина. Вона поспіхом дістала телефон, але перед Адольфом щосили намагалася тримати марку «милої леді».

​— Алло, Мелісочко? Ти щось хотіла? — голос Кеті був солодким, хоча праве око вже нервово сіпалося.

— Ой, Кет, мені так нудно, капець! Уявляєш, купила чипси, а вони без бекону! Я не завадила? Ти там нічим таким цікавим не займаєшся?

— Та ні, що ти, дорога! Я просто... — Кеті злісно подивилася на екран і з розмаху вліпила пальцем у червону кнопку скидання. Повернувшись до хлопця, вона безневинно кліпнула очима: — Ой, яка прикрість. Зв'язок обірвався! Мабуть, магнітні бурі. Потім передзвоню.

​Адольф ледь стримав регіт, чудово розуміючи, що Меліса щойно була за крок від катастрофи.

— Тоді ходімо, я проведу тебе, бо вже пізно.

— Ходімо.

— Ти не проти? — він усміхнувся і впевнено взяв її за руку, переплітаючи пальці.

— Та ні... Ти ж усе одно вже взяв, — засоромившись, пробурмотіла вона й сховала обличчя в комір пальта.

​Біля воріт будинку вони зупинилися.

— Можна я напишу тобі пізніше? Чи ти вже спатимеш?

— Адольфе, ми ж тепер зустрічаємося. Можеш не питати, — червоніючи, відповіла Кеті.

​Він замість відповіді притягнув її до себе, обіймаючи так міцно й тепло, що Кеті розчинилася в цих обіймах.

— Я тебе кохаю, — прошепотів він їй на вушко.

​Кеті сильно збентежилася. Злякавшись таких палких слів, вона легенько відштовхнула його, ховаючи палаюче обличчя:

— Все, тобі пора! І мне теж!

​Адольф лише тепло усміхнувся. Він обережно перехопив її маленьку долоньку, яка все ще лежала на його грудях, повільно підніс до своїх губ і ніжно поцілував тильний бік кисті, не зводячи з Кеті свого закоханого, магнетичного погляду.