†Вмістилище для кривавої душі†

​У житті Кевіна відтоді нічого не змінилося. Адольф усе ще не повернувся з експедиції, а власні пошуки хлопця не давали вагомих результатів. Спираючись на розповідь містера Пендлтома, він міг лише припустити: знайдена урна — це той самий давній артефакт. Відкривши його, містер Дюпрі випустив на волю запечатаного демона, який тепер безжально вбивав невинних. Проте йти з цим до поліції було безглуздо — там із нього просто посміялися б або запроторили до божевільні.

​Кевін вирішив самотужки розшукати дівчинку, яку бачив раніше. Потрібно було перевірити жахливу здогадку: чи не заволоділа прадавня істота тілом дитини, щоб безперешкодно розгулювати містом, нищити жертв і залишатися поза підозрою завдяки своїй ангельській зовнішності?

​Думка про те, що демон дійсно оселився в дитині, дедалі дужче лякала. Якщо це правда, впоратися самотужки буде майже неможливо. Монстр не боявся викриття, адже ніхто в світі не повірить, що п’ятирічне дівчатко здатне на таку жорстокість. Розуміючи, що кожен наступний крок наближає його до смертельної небезпеки, Кевін завів щоденник. Він детально занотовував туди всі здогадки та дії з однією метою: якщо він загине, Адольф мусить дізнатися правду й закінчити справу.

​Для початку треба було з’ясувати, де зараз перебуває дитина. Поки Кевін міркував, з чого почати, доля сама підкинула підказку. У випуску новин, який хлопець зазвичай ігнорував, милькнуло фото родини Олдридж, яку знайшли жорстоко вбитою у власній квартирі. На знімку посміхалася та сама дівчинка.

​Не гаючи ні секунди, Кевін зателефонував давньому приятелеві з поліції. Щоб не викликати підозр, представився близьким знайомим загиблих і запропонував допомогу з похороном.

​Роберт — так звали поліцейського — спочатку коротко висловив свої співчуття, а потім, понизивши голос, неохоче поділився внутрішніми подробицями справи. Поліцію викликали сусіди через підозрілий шум. На стукіт ніхто не відчиняв, тож комендант будинку дав запасні ключі. Коли патрульні переступили поріг квартири №49, їх ледь не збив із ніг нудотний гнильний захід. На кухні на них чекало справжнє пекло: розтерзане жіноче тіло, замість голови якого залишилося криваве місиво, де ледь угадувалися очі. Поруч лежав чоловік із розірваним черевом, звідки вивалилися нутрощі. Судячи з личинок, червів та мух, які обсіли трупи, подружжя пролежало там не один день.

​Саму же дівчинку знайшли в її кімнаті. Її тіло було ще теплим — смерть настала всього кілька годин тому. Найбільше детективів спантеличило те, що на дитині не було жодної подряпини чи слідів удушення. Тільки розтин показав шокуючу правду: її внутрішні органи виявилися вщент спаленими, хоча жодних слідів отрути чи хімікатів в організмі не знайшли. Як це сталося? Чому дівчинка не кликала на допомогу? Невже вона кілька днів спокійно жила в зачиненій квартирі поруч із гниючими трупами батьків? У поліції не було жодної відповіді.

​Вислухавши Роберта, Кевін подякував і поклав слухавку. Він безсило опустився в крісло, обхопивши голову руками. Мислити тверезо не виходило. Тоді юнак підійшов до столу, відкрив щоденник і поспіхом записав усе, що дізнався, сподіваючись, що бодай Адольф зможе знайти цьому логічне пояснення.

​Щойно він поставив фінальну крапку, по спині пробіг мороз. З’явилося чітке, майже фізичне відчуття, що за ним спостерігають. У порожній квартирі це здавалося божевіллям. Списавши все на перевтому, Кевін сховав щоденник у шухляду столу. Раптом із кухні донісся дивний шурхіт.

​Хлопець рушив перевірити, в чім справа. Увімкнув світло — нікого. Лише висунута шухляда зі столовим приладдям привернула увагу. Закриваючи її, Кевін зауважив, що бракує маленького ножа для м'яса. «Мабуть, забув покласти на місце», — заспокоїв себе він.

​Шукаючи поглядом ніж, хлопець раптом відчув той самий солодкувато-гнильний сморід, про який розповідав Роберт. Спершу він кинувся перевіряти тумбочки та відро для сміття, думаючи, що зіпсувався якийсь продукт, але все було чисто. Тоді Кевін вирішив, що запах тягне від сусідів через вентиляцію. Обурений тим, що в квартирі вже немає чим дихати, він розвернувся до виходу, аби розібратися з цим.

​Але не встиг зробити й кроку, як у повітрі щось зблиснуло. Гострий ніж миттєво встромився прямо в його око.

​Квартиру прорізав дикий, сповнений болю крик. Душачи в собі паніку, Кевін ривком витяг лезо з окровавленої очниці й затиснув її долонею. Стікаючи кров’ю, він поплентався до вітальні, щоб викликати швидку. Та коли його тремтяча рука схопила слухавку, він побачив обрізаний телефонний дріт. Хлопець хотів побігти до кабінету, де стояв інший апарат, але заціпенів.

​На дивані, тримаючи в руках знайомого плюшевого ведмедика, сиділа вона. На її обличчі грала задоволена, моторошна посмішка.

​Дівчинці на вигляд було років п’ять-шість, але її нинішній вигляд жахав. Вона була вдягнена в пишну чорну сукню до колін, підперезану яскраво-червоним поясом із величезною шовковою трояндою. Замість дитячих колготок — цупкі чорні гетри та лаковані туфельки з такими ж кривавими трояндами на підборах. Її шкіра мала блідий, порцеляновий відтінок, роблячи її схожою на антикварну ляльку. Коротка смоляно-чорна шевелюра ледве діставала до пліч, а збоку блищала шпилька у формі змія, що кусає свій хвіст — Уробороса. Шию стискав щільний чорний чокер.

​Дивлячись на це створіння, Кевін збагнув: вона прийшла по його життя. Пастка зачинилася, тікати нікуди. Хлопець не збирався благати про пощаду, але перед неминучим кінцем хотів дізнатися її наміри. Проте варто було йому лише вимовити: «Беатріче...», як друге лезо зі свистом розітнуло повітря й поцілило в інше око.

​Юнак упав на коліна, заходячись від крику. Перш ніж він устиг бодай торкнутися рукоятки ножа, що стирчав із голови, на його обличчя опустилася маленька дитяча ніжка. Беатріче впевнено вхопилася за руків'я і одним рухом вирвала ніж разом із очним яблуком.

​Усе відбулося так швидко, що Кевін навіть не встиг усвідомити масштабу трагедії. Сліпий, стікаючи кров’ю, він схилився до самої підлоги, зціпивши зуби до хрускоту, аби не кричати. Він знав, що це лише початок.

​Демон не забарився. Схопивши хлопця за волосся, вона різко закинула його голову назад і щосили встромила ніж йому в стегно, щоб позбавити можливості рухатися. Беатріче вдивлялася в його обличчя, прагнучи побачити там благання чи відчай, але Кевін мовчав. Його губи були міцно стиснуті, а крізь зуби проступала кров, що стікала з порожніх очниць. Розлючена такою стійкістю, дівчинка висмикнула зброю і з розмаху встромила її в іншу ногу. Побачивши, як від болю лише сіпнулася нижня губа жертви, вона остаточно оскаженіла. Одним точним помахом леза Беатріче відрізала Кевіну губи, а потім — язик.

​Від страшного больового шоку хлопець знепритомнів. Коли же свідомість на мить повернулася до нього, він відчув, що лежить на спині. Зверху на його грудях сиділа маленька істота й методично, раз за разом, занурювала ніж у його плоть. Захлинаючись власною кров’ю, Кевін прагнув лише одного — щоб цей кошмар нарешті закінчився.

​Смерть змилосердилася над ним лише тоді, коли сталь пробила серце. Перед тим, як хлопець зробив свій останній подих, з його понівечених, залитих кров’ю очей викотилися дві чисті сльози.

​Беатріче різко зупинилася. На її обличчі здивування змінилося огидою і глухим сумом. Ці сльози... вони миттєво повернули її у той проклятий день у храмі Гора, коли вона сама, помираючи в муках, так само плакала від безсилля. Те, що цей смертний виявився чимось схожим на неї, викликало в демона напад люті.

Кинувши ніж, вона швидко розвернулася і розчинилася в нічній темряві, залишивши понівечене тіло Кевіна в порожній, тихій квартирі.