📍 Вул. Бейкер-стріт, 13, 20:30
— Ось така історія, — м-р Пендлтом замовк, поглянувши на дно своєї вже порожньої чашки.
— Справді? Ніколи про неї не чув, — здивовано відгукнувся Кевін, перебираючи в голові почуте.
— Звісно не чув! — професор повчально підняв угору вказівного пальця. — Про неї знають хіба що в самому Єгипті, та й то далеко не всі. Ми з Джерардом натрапили на ці перекази, коли пропадали в тій закинутій експедиції. Ех, як зараз пам’ятаю...
Кевін мигцем зиркнув на годинник. Стрілки невблаганно наближалися до півночі, і хлопець зрозумів: якщо зараз не втрутитися, спогади професора затягнуться до самого ранку.
— Надзвичайно вдячний вам за все, Уолде Пендлтоме, — м'яко перебив старого Кевін, підвівшись із крісла. — Ця розповідь... вона справді допомогла мені зв'язати докупи кілька фактів і знайти відповіді на деякі питання. Але з вашого дозволу я вже піду. Справді-бо, надто пізно.
— Ох, вічно ви кудись поспішаєте, — удавано по-старечому зітхнув професор, проте все ж підвівся, щоб провести гостя.
Уже біля самих дверей Уолд Пендлтом зупинився і, хитро мружачись, плеснув хлопця по плечу:
— Слухай-но, Тернере, заходь як-небудь знову. І цього... русявого свого приятеля теж прихопи, — він добродушно всміхнувся.
— Не обіцяю, що зможу витягнути Адольфа, але сам обов’язково завітаю, — посміхнувся у відповідь Кевін.
Вони обмінялися міцним рукостисканням. Попрощавшись, хлопець вийшов на прохолодну вулицю й попрямував у бік дому.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!