ДРУГИЙ ШАНС

Розділ 32

Першим, хто пройшов ініціацію в третьому поколінні, очікувано став Радомир.

Володимир знову жив поряд із дитячими кімнатами. Так само, як колись із власними дітьми. Ніхто з його друзів навіть не намагався зробити по-своєму й самостійно зайнятися ініціацією онуків. Якими б вправними вони не стали, наскільки б не зросли їхні діти — до рівня Січового не дотягував ніхто.

Найближчими були його власні сини і донька. Але і їхні можливості тьмяніли на фоні того, що міг він.

Тож вибір був без вибору.

Усі онуки їхньої компанії жили однією групою — в сусідньому з Володимиром крилі. Під постійним наглядом володіючих, у середовищі, де будь-яку зміну могли відчути за мить.

І коли це сталося — він відчув першим.

За стіною прокотилася знайома хвиля ініціації. Та сама, що завжди починалася тонким розломом у структурі аури й різким енергетичним сплеском.

Володимир уже біг коридором, одночасно наповнюючи ауру Радомира своєю енергією — на випадок, якщо почнеться блідіння, оболонка піде врознос і доведеться втримувати хлопчика на межі.

Так було завжди.

От тільки цього разу поспіху не потребувалося.

Аура не блідла.

Не розсипалася.

Не рвалася.

Енергетична оболонка не схлопнулася, як це траплялося щоразу під час ініціації.

Вона розкрилася.

І… залишилася.

Неймовірно, промайнула думка.

Радомир не помирав.

Він навіть не втратив свідомості.

Коли Січовий увірвався до кімнати, хлопчик сидів на ліжку й розгублено кліпав очима. Поруч застигли виховательки-володіючі, не втручаючись — вони теж бачили, що процес іде інакше.

— Дідусю?.. — тихо мовив Радомир.

І в цьому запитанні було більше подиву, ніж страху.

Світ щойно роздвоївся для нього.

Звичайне зорове поле — стіни, меблі, обличчя.

І друге — глибше, наповнене тонкими потоками енергії, світінням живих істот, мерехтінням рослинної біосистеми за каменем.

Він бачив все у межах своєї щойно народженої енергетичної оболонки.

Доволі цікавої оболонки.

Ледь помітної, як і належить на початку. Але не стандартної.

П’ять метрів.

Повноцінні п’ять метрів радіусу.

Такий показник у дітей Січового з’являвся лише на четвертому ранзі — після років розвитку й тренувань.

А тут — старт.

Третє покоління не просто повторювало попереднє. Воно починало з іншої точки.

Отримання Радомиром другого рангу стало справжнім фурором.

Адже розкриття енергетичної оболонки й означало перехід на другий ранг.

Ще ніхто й ніколи не проходив ініціацію з першого разу.

Завжди був розрив. Завжди — коротка смерть, схлопування аури, повторний запуск. Інколи десятки разів.

А тут — одразу.

Генетика робила свою справу.

Але тільки нею все не пояснювалося.

Можливо, значення мав і той факт, що на момент зачаття Микита вже перебував на четвертому ранзі. Його енергетика була іншою — щільнішою, глибшою, структурованішою. З кожним рангом енергія змінювалася: ставала насиченішою, кольори — яскравішими, спектр — ширшим. Ти починав розрізняти те, чого раніше для тебе просто не існувало.

А ще — астральна оболонка.

Її не можна було скидати з рахунків. Хто знає, як саме впливав її потенціал на ще ненароджену дитину.

Радомир став першим підтвердженням того, що третє покоління стартує з іншого рівня.

Другий ранг — без боротьби.

Без межі.

Без смерті.

Але Володимир не поспішав робити висновки. Один випадок — ще не закономірність.

Чи так само просто пройдуть ініціацію інші діти?

Цього ніхто не знав.

Проте чекати залишалося недовго.

У сусідніх кімнатах підростали ще кілька малюків. Різні родові лінії. Різні поєднання енергетики.

Наступними ініціювалися його власні онуки.

Спершу — Богдан, син Катерини. Який ще до пробудження мав дивну звичку “зависати”, ніби дослухаючись до чогось невидимого.

Його ініціація пройшла так само легко, як у Радомира.

Потім настала черга двійнят — Гордія та Дарини, дітей Микити. Їхня ініціація відбулася майже одночасно. Хвиля пішла подвійна, але не конфліктна. Навпаки — енергетичні структури ніби підлаштувалися одна під одну, гармонізуючись у процесі.

І знову — жодного зриву.

Другий ранг.

П’ять метрів.

Володимир уже не дивувався. Прямі нащадки демонстрували закономірність.

Але чи означало це, що так само буде в інших родових лініях — залишалося відкритим питанням.

Хоча й сам термін “другий ранг” у випадку дітей був доволі умовним.

Формально — так. Ініціація розкривала енергетичну оболонку, а це й було ознакою другого рангу.

Фактично — ні.

Малі діти не вміли медитувати. Не могли усвідомлено працювати з потоками. Не володіли самозціленням — отже, не мали навіть першого рангу в звичайному розумінні.

Виходила парадоксальна ситуація.

Вони отримували другий ранг як факт —

але не мали навичок навіть першого.

Тому навчання починалося одразу з двох рівнів. Їх вчили базовому контролю — не виплеснути енергію під час емоцій. І паралельно — найпростішим практикам концентрації.

Ну і звісно розвитку свідомості. Без другого потоку, користуватися здібностями, було практично неможливо. Що значно полегшувало контроль за дітьми.

Ця проблема не була новою.

На початку нульових усе було так само з їхніми батьками. Саме тому діти й жили однією групою під постійним наглядом володіючих вихователів.

Вслід за онуками Січового почали ініціюватися й інші діти.

Коли Володимир відчув подвійну хвилю, він уже знав — це близнюки. Хвиля була щільна, злитна, але не така гармонійна, як у Гордія з Дариною. Тут відчувалася напруга.

Він підхопив процес ще на відстані й поспішив до дитячої.

Із близнюками Руденко вийшло не так просто.

Ініціація пішла звичним шляхом.

Аріна й Тарас одночасно втратили стабільність аури. Оболонки схлопнулися, структури розсипалися — короткий, але справжній перехід через межу.

Вони померли.

Лише на мить — але ця мить була такою ж реальною, як і колись у їхніх батьків.

Січовий утримував обох одразу.

Енергія лилася крізь нього потоком.

Наказ Волі — повернутися.

І вони повернулися.

Серця запустилися. Аури зібралися. Структура стабілізувалася.

Все вийшло так само, як і раніше.

Хоча відмінності все ж були.

Другий сеанс ініціації прийшов того самого дня. І цього разу перехід на другий ранг відбувся остаточно.

Енергетичні оболонки розкрилися.

Чотири метри.

Стабільні, рівні.

По всьому виходило, що лише прямі нащадки самого Володимира в цьому поколінні проходили ініціацію без зриву. Самоініціювалися — м’яко, без смерті, без примусового повернення.

Хоча його енергетична підпитка точно була їм на користь.

Чому так?

Відповіді не було.

Чи то спадковість.

Чи те, що він більше спілкується з власною родиною, а отже — він частіше впливає на їх енергетику.

Чи те, що його діти вже подолали бар’єр четвертого рангу, і їхня власна енергетика якісно відрізняється від інших.

А можливо — усе разом.

Комбінація чинників, що створила відрив для його нащадків.

До кінця тридцять першого року всі онуки — і його власні, і друзів — пройшли ініціацію.

І все вийшло саме так, як стало зрозуміло після випадку з близнюками Руденко.

Закономірність підтвердилася.

Власні онуки Володимира — а їх у нього вже було десятеро — проходили ініціацію без зриву. Процес ішов м’яко, стабільно, ніби сама структура вже знала, як розгортатися.

І кожен із них отримував п’ятиметрову енергетичну оболонку.

Стартовий показник, який у попереднього покоління з’являвся лише на четвертому ранзі.

Інші діти — онуки друзів — також ініціювалися значно легше, ніж колись їхні батьки.

Але все ж — їх доводилося повертати.

Самі вони не втримувалися.

І їхні оболонки стабілізувалися на чотирьох метрах. У цьому сенсі третє покоління для них не стало стрибком.

Виходило дивне розшарування.

У межах одного покоління існували дві динаміки розвитку.

Одна — з м’яким стартом і підвищеним потенціалом.

Друга — стабільна, передбачувана, але без якісного приросту.

Факт залишався фактом.

Третє покоління не було однорідним.

І якщо тенденція збережеться, то вже четверте може розділитися ще сильніше.

Тридцяті роки почалися не лише з нової динаміки поколінь.

Вони принесли й інший, несподівано гіркий підсумок.

Володимир отримав чергову відмову — цього разу від Артура Стоуна.

У минулому житті Стоун був одним із найсильніших аналітиків, з якими йому доводилося працювати. Людина холодного розуму, стратег до кісток. Саме він колись просив: знайди мене раніше, візьми в команду.

Володимир знайшов.

Але тепер усе було інакше.

Січовий став занадто відомою фігурою. Суперечливою.

Стоун не зміг довіритися цьому Володимиру.

Він подякував за пропозицію — і відмовився переходити до корпорації.

На цьому список із минулого життя було вичерпано.

Формально — він знайшов більшість.

Фактично — майже нічого з того не вийшло.

Із найближчого кола поряд залишилися тільки Марина та Петро. Ті, хто й тоді, і тепер трималися поруч через внутрішній вибір.

Інші…

Андрій, Ірина, Наталя — працювали в корпорації. Надійні, професійні, перевірені. Але не в першому колі. Не там, де приймалися рішення, що змінювали майбутнє.

Справа була не в них.

Він сам не хотів бачити поряд людей, які нагадували про Ольгу й Миколая — тих, кого в цій реальності не існувало. Деякі рани не гояться навіть після перезапуску життя.

Історія з родиною Козаченків склалася інакше.

У минулому житті Володимир врятував маленьку Віку — дівчинку, що помирала від вродженої вади серця. Так він познайомився з Ігорем і його родиною. Тоді відчай привів їх до нього.

Перед переходом вони попросили: не шукай надто рано. У нас було все. Лише безвихідь змусила нас довіритись. Дочекайся моменту.

Він дочекався.

Але виявилося, що чекати не було чого.

У цій реальності Вікторія давно пройшла процедуру зцілення — у клініці Ясногір’я. Просто як одна з тисяч пацієнтів.

Їм більше нічого було запропонувати.

Їхнє життя вже стало іншим — без нього.

З учнями із СБУ теж не склалося. Колись вони тримали оборону пліч-о-пліч. Тепер їхня належність до структури, що працювала в інтересах держави, грала проти близькості.

Їм запропонували приєднатися. Дехто навіть навчався в академії Ясногір’я.

Але в ближнє коло вони не потрапили.

Надто багато рівнів довіри було пройдено в іншому світі. І надто мало — в цьому.

Так і вийшло, що з тієї компанії, яка колись тримала захисну сферу, даючи йому можливість відправити свідомість у дитинство, поруч залишилися лише дружина та Іваненко.