Недосвідчена юність

Скільки не вчись, а заміж виходити все одно доведеться

(афоризм)

Непомітно пролетіло кілька весняних місяців. Верджіл із дружиною переїхав до нового будинку. Вони винайняли спритного хлопчика із сусідських, для допомоги у крамниці. Мері несподівано знайшла в собі доброту і вже не лаялася сварливо, як завжди, і навіть могла пригостити шматком коржика їхнього юного помічника, чого раніше ніколи не сталося б. У минулі часи вона пригостила б його потиличником. Втім, потиличники він теж отримував. Тому коржик був справжнім дивом, як єдиноріг у цьому суворому світі.

Верджіл зміг звернутися до найкращого лікаря Марселя. Мазі та притирання трохи полегшили біль у його спині. Естель жила у будинку майбутнього чоловіка. Юній дочці рибалки сподобалась одна з суконь, куплених для її гардероба, і вона воліла носити її. І лише кілька разів на тиждень змінювала своє вбрання. Простіше сказати— вона поводилася скромно.

Вона зрідка відвідувала батьків, швидко потоваришувала з покоївками, і часто можна було з веселого сміху зрозуміти, де ці три дівчини діляться секретами. Їй подобалося читати книги із домашньої бібліотеки майбутнього чоловіка. Навіть зустрівши її в саду на лавці, можна було очікувати, що вона триматиме в долонях книгу і читатиме.

Етьєн повертався додому ближче до вечора. Справи у нещодавно відкритому відділенні банку вимагали його постійної присутності. Він досі придивлявся до молодого клерка, поставленого керувати цим відділенням. Той подавав великі надії, мав ділову хватку і гнучкість у прийнятті рішень. Особливо це стосувалося галузі кредитування.

Після нещодавньої економічної кризи та дворічної епідемії чуми, що скоротила кількість жителів Марселя, ризики були надто великі. Молодий керуючий був корінним марсельцем і добре знав, кому можна позичити з мінімальним ризиком. Ще б пак, він знав усіх боржників особисто і міг нагадати їм про борг при зустрічі на вулиці.

Повернувшись надвечір, Етьєн приводив себе в порядок і обов'язково приділяв час Естель, ведучи з нею невимушені розмови про минулий день і обговорюючи прочитане нею. Вона цікавилася всім підряд, від точних наук до філософії та була байдужа до любовних романів. Перед нею ніби розкрився неосяжний світ, що йде далеко за обрій.

Тільки одного разу на початку їх відносин Естель звернулася до банкіра з особистим проханням— зробити в її спальні секретер із замочком, куди вона мала намір покласти зошит у чорній шкірі й мішечок. Вона не хотіла, щоб ті речі хтось бачив. Туди ж, коли майбутній чоловік виконав її прохання, клала гроші, якщо Етьєн давав їх на милі дрібнички.

— Що ви будете в ньому зберігати, люба? — спитав її Етьєн, виконавши прохання з секретарем, — адже до ваших послуг весь будинок і навіть мій банк.

— Це мій секрет, і я покладу його в секретер, — з сором'язливим сміхом відповіла Естель.

Напевно, Етьєн в цей момент зрозумів, що його банківська таємниця відпочиває. Втім, він тактовно не ставив їй зайвих запитань. І на її ж прохання найняв вчителя правопису та вчителя танців. Естель давно дізналася, в чому полягає подружній обов'язок, не лише кілька разів піддивившись за батьками, а й розмовляючи зі смішливими покоївками.

Вони були старші за віком, причому одна була закохана в сина пекаря на сусідній вулиці, з яким потай усамітнювалася при першій нагоді.

— Дивись, залетиш зі своїм Жаном, і він тебе покине, — попереджала її друга покоївка.

Але та тільки зі сміхом жартувала, адже молодості властива нерозсудливість і віра у світле майбутнє. Або просто її любов до хлібобулочних виробів була сильнішою за будь-які попередження.

Вінчання банкіра і доньки рибалки було вирішено провести в церкві Нотр-Дам-дез-Аккуль, у вересні, а повернутися до Парижа майбутнє подружжя збиралося до зими. У день вінчання біля входу до церкви зібрався майже весь цвіт Провансу. Окрім запрошених гостей було багато цікавих. Сторонні роззяви снували серед урочисто одягненої публіки в очікуванні наречених. У натовпі несхвально пліткували про цей союз, аж надто помітною була різниця в соціальному становищі подружжя.

Однак, коли пара з'явилася в прикрашеному квітами та стрічками весільному екіпажі, недоброзичливі пересуди припинилися. Наречена, незважаючи на свої юні роки, була статною і впевненою в собі, а усміхнений і підстрижений наречений у світлому сюртуку мав молодший вигляд. Навіть запеклі критикани і пліткарі змушені були визнати, що пара виглядала чудово. Особливо були задоволені жебраки, яких обсипали дрібними грошима, кидаючи їх таким чином, щоб вони не зім'яли натовп роззяв і гостей.

Єдина подія, що трапилася під час вінчання, не змогла зробити цей день хмарним. У кюре несподівано спалахнула мантія від однієї зі свічок, а ще, коли він переодягся, він заплутався ногами в складках нового церемоніального одягу і впав. Мабуть, це був знак, що небеса схвалюють цей союз, але з маленькими випробуваннями для земних служителів культу.

На весільний бенкет було витрачено величезні гроші, і Верджіл наполягав, щоб вся риба для банкету була закуплена в їхньому селищі. Він скромно сидів наприкінці довгого головного столу зі своєю дружиною, що плакала від щастя. А коли Естель закружляла у танці з нареченим, він навіть квапливо випив вина, щоб і самому не розчулитись.

Його "зірочка" навчилася і цьому, лише за пару літніх місяців підготовки до вінчання! Ну, звичайно, вона станцювала тільки один танець і при цьому кілька разів посміхнулася, перепрошуючи, коли наступала нареченому на ногу. Але, думаю, це міг помітити лише прискіпливий недоброзичливець. А чи залишилися такі після такої кількості випитого вина? Навряд чи! Навіть запеклі критики були занадто зайняті, вивчаючи вміст келихів.

Гості роз'їхалися вже вранці, і потім ще багато років у розмовах можна було почути: "Це було до весілля банкіра з донькою рибалки" або "Це було після того, як рибалка видав свою дочку за банкіра"— так запам'яталася місцевим ця подія. Попри побоювання Естель, Етьєн не став вимагати від неї близькості відразу після весілля. Він і раніше помічав, що, перебуваючи поряд з ним, вона покривалася рум'янцем, а часом так бентежилася, що не могла підняти на нього очі. Коли вони, стомлені святом і прийомом гостей, піднялися до спальні, він узяв її долоню обома руками і сказав:

— Моя люба, я не наполягатиму на нашій близькості, поки ви самі не захочете цього. І я зроблю все, що завгодно, щоб ця година настала, а я став вам небайдужим. Крім того, в Парижі на мене чекає син. Він на сім років молодший за вас, і я, не вимагаючи від вас стати йому матір'ю, втім прошу бути йому люблячою старшою сестрою. Я дуже любив його матір і сподіваюся, що в нашій новій родині також пануватиме любов і повага.

— Дякую вам за терпіння, я намагатимусь відповідати вашим сподіванням, — опустивши очі і почервонівши, відповіла Естель.

Незабаром вони переїхали до Парижа. Може банкір і не страждав від помірності, відвідуючи самотніх жінок чи борделі, але Естель жодного разу не запідозрила його в тому. Він був чимось схожим на її батька. Небагатослівний, надійний, спокійний. А його вік вона незабаром взагалі перестала помічати. Навпаки, перебуваючи поруч із ним, Естель швидко набиралася мудрості, спираючись на його життєвий досвід. Розмовляючи з ним, ставлячи йому питання, придивляючись до його вчинків та слів у різних ситуаціях.

Етьєн, незважаючи на своє становище в суспільстві, не любив порожнього світського спілкування, віддаючи перевагу діловому. За це Естель була йому дуже вдячна. Вона мала багато вільного часу, і замість світських раутів і прийомів витрачала час на вивчення написаного в зошиті, зайнявши простору кімнату в напівпорожньому західному крилі їхнього будинку.

Згодом вона перетворила кілька кімнат на справжні лабораторії, з дивним хитросплетінням скляних трубок та електричних машин. Її чоловік як і деякі слуги, думали, що вона занадто розумна і займається наукою. Тих хто займався наукою — поважали.

Одного разу, будучи на підйомі настрою після вдалого експерименту у своїй лабораторії, Естель увійшла до кабінету Етьєна без стуку. Там її чоловік вів розмову з якимось паном. Той, кинувши на неї погляд, відкланявся і зараз же пішов. Етьєн задумливо сів на стілець.

— Я не завадила вашій розмові? — з ввічливості запитала чоловіка Естель.

— Ні, ми вже все обговорили. Що ти можеш сказати про цю людину? — несподівано запитав Етьєн, — він переконливий, пропонує вигідну справу, але дуже ризиковану. Я не знаю, як вчинити. Я розгублений!

— Я бачу, що він брехун і переслідує погані наміри, — обійнявши чоловіка за шию ззаду, відповіла Естель і поцілувала його у скроню.

Вони вже давно стали близькими.

— З чого ти взяла? — здивовано підняв брови Етьєн.

— Ти запитав — я відповіла! А якщо хочеш знати більше, звернися до того детектива, що виконує для тебе дрібні доручення.

Невже, вона має свою власну мережу інформаторів? — подумав Єтьен, — коли так, то вона не менш ефективна, ніж детективний підрозділ поліції.

— Ти і це знаєш? — він трохи підняв голову.

— Але ж я живу з тобою, любий, — провела по його щоці долонею Естель і поцілувала вже в губи, — важко не помічати те, що відбувається довкола. А ця людина брехун, і я не помиляюся.

Вона глянула на своє кільце і поправила на шиї кольє із зеленим камінням.

— Підеш обідати? Мені дати наказ служницям?

— Так, мабуть. Тільки зроблю кілька розпоряджень, — відповів Етьєн, і вона зрозуміла, що він ухвалив рішення.

Через кілька тижнів він попросив її зайти до свого кабінету, і трохи покрокувавши перед столом в задумі, запитав:

— Пам'ятаєш того пана, про якого ти сказала, що він брехун?

— Пам'ятаю, — недбало провівши пальцем по лисині бюстика, що стояв на столі, відповіла Естель.

Наче вона аналізувала через дотик розумові здібності видатного діяча, чий бюстик стояв на столі чоловіка.

— Його заарештували після розслідування, яке провів найнятий мною детектив. Ти врятувала нас від великого фінансового потрясіння. І я иаю намір залучити тебе до управління справами. Тим більше, що Франсуа захоплений лише кіньми, зброєю та гарними дівчатами.

— Не засуджуй його так сильно. Він молодий і має більше можливостей, ніж було в мене чи в тебе.

— Так, але я сам заробив усе, що маємо. Заробив безперервною працею!

— Ніхто не заважає тобі лагідно обмежити його, щоб застерегти від можливих помилок, — спокійно відповіла вона.

— Я подумаю про це, а зараз не могла б ти подивитись на кілька паперів? Це щомісячні звіти, які мені надіслали директори відділень нашого банку. Присядь, будь ласка, сюди, — він показав Естель на крісло, яке очолювало стіл.

Естель підкорилася і, набувши поважного вигляду, взяла перший лист, пробігши його очима, відклала, погортала листки з цифрами, взяла наступний папір. Під час перегляду документів кілька разів дивилася на свою руку з кільцем. Етьєн втупився в її обличчя своїм серйозним, трохи похмурим поглядом. Вона закінчила читати останнього листа і, склавши документи один на інший, після невеликої паузи вимовила:

— Директор італійського відділення має бути зміщений. Можливо, в нього особисті фінансові труднощі, але чому ми повинні дозволяти йому красти зі своєї кишені? Його оборудки дуже підозрілі. А от у Марсель треба переказати більше коштів, це окупиться у майбутньому. Варто вкластися в цей порт і сприяти тому, щоб зробити його найбільшим у Франції. Директор у Марселі вірно думає. У Лондоні треба розширювати нашу присутність, тоді як Іспанія також приваблива. Я не згортала б там справи, особливо в галузі кредитування. Я передбачаю війну між Іспанією та англійцями. А де війна, там і гроші. Ніхто не переможе. Але взявши в нас кредити, вони їх повертатимуть із відсотками, або віддадуть закладені землі та маєтки. Іспанія буде готова на все, щоб зберегти свої колонії у Новому Світі, незважаючи на втрату територій у минулій війні за Іспанську спадщину. До речі, за океаном теж не завадить відкрити відділення банку. Новий Світ має перспективи.

Вона знає більше за всі наші газети! — подумав Етьєн і зауважив:

— Ще немає жодної війни.

— Вона не за горами, — глянувши на кільце, спокійно і переконливо промовила Естель і піднялася з крісла, — ця війна може зачепити всю Європу. Особливо, коли підростаючий Фрідріх створить армію. Тож у Пруссії теж треба заснувати банк, але ніби прусський, не французький, хоч і з нашим капіталом. Потрібні підставні надійні люди звідти.

Вона підійшла до Етьєна впритул.

— Час, любий, ставати всесвітнім банком. Регіональний банк — надто ненадійне вкладення капіталу.

— Добре, але в нас не так багато вільних коштів.

— Продай непотрібні коштовності, продай два заміські будинки та звільни слуг, ми там майже не буваємо. Можливо потрібно продати будинки по всій Франції. Чи так вони потрібні нам для подорожей? І виноградники не приносять ніякого прибутку, і там також багато народу, яким ми платимо. Продай ці ділянки, винні підвали, виробництво, а також обмеж наші витрати. Впевнена, що якщо ти ще подумаєш, знайдеш багато зайвого, що нам не потрібно і коштує грошей. Наприклад, давно прострочені застави неплатоспроможних клієнтів, наші стайні. А я вмію жити скромно, і мене це не зачепить. Як то кажуть: "Будь скромним, продай усе зайве і економно живи на мільйони, що залишились після продажу!"

Етьєн міцно замислився. Більшість того, що вона сказала, було правдою. Детектив надіслав звіт з Італії. Директор його відділення був у фінансовій ямі і якщо він наважиться поправити своє становище за рахунок банку це могло призвести до краху італійського відділення. Обставини, що склалися, вимагали швидкої реакції, але сам він уже не встигав справлятися зі своєю імперією.

Треба було залучати до справ Естель. Сьогодні він влаштував їй іспит, і вона, граючись, впоралася з ним, повторивши вголос його думки та побоювання, а також зробивши кілька слушних зауважень та пропозицій. Давно потрібно підключати Франсуа, не час йому розважатися з молодиками його віку. Будуть серйозні події та зміни, настав час йому дорослішати і вчитися у батька.

А детективне агентство, яке завдяки таким дорученням розширилося, треба було б зробити своїм підрозділом, щоб убезпечити себе ще більше, — розмірковував про майбутнє Етьєн, — Естель підводила мене до цієї думки ще в нашу минулу бесіду, говорячи про залучення відданих людей, та про централізовану охорону. Так-так, тут є над чим замислитись! Потрібно все прорахувати! Особливо привабливою здавалася її ідея створення банків з підставними господарями. Та-ак, Естель — це мій особистий банкірський геній, що приховує свої здібності під вродою жінки з невинною посмішкою!