Недосвідчена юність

Непритомніти теж треба граціозно. Ви ж хочете привернути до себе увагу кавалера, а не злякати його. Якщо впадете ось так, то він подумає, що ви померли і вже задубіли, і викличе трунаря...

"Було у батька три сини" О. Гуцева

— Що там у нього було в сумці? — запитав знайомий жіночий голос.

— Та нічого особливого, взуття та трохи поганої їжі. Прямо скажемо, гурман з нього не вийшов би.

— Ти що, все зжер?

— Ні! І вино у флязі виявилося солодкою прокислою водою. Повне розчарування! Був ще ліхтар зі складною лопаткою, а при ньому в кишені щось, що гуде, якщо підносиш до металу. Видно, металошукач меншого розміру. Дрібниця, але приємно.

— А "капці" хлопчини нащо приніс?

— Мені подобаються його чоботи, заберу собі, а він нехай ходить у цих кросівках. Сумки та інших речей теж вистачить. О-о, моїх речей стає більше!

Говорив не рудий, що мене обзивав, а другий. Розплющивши очі, я зиркнув у бік тих, хто балакав. Моє тіло лежало на дивані, і це була зовсім не та кімната, де стояло дзеркало. Це їдальня з великим столом та безліччю стільців із високими спинками. Сяяли язичками полум'я свічники на столі та на стінах. Свічки заливали кімнату м'яким та приємним світлом. І те, що я лежав на дивані, а не на столі у вигляді головної страви, давало мені надію на сприятливе закінчення моєї пригоди.

За столом сиділа та сама дама з картини, але виглядала вона набагато молодшою, і Грим з Тітом апетитно поглинали вечерю. Стіл був сервірований, на ньому стояла їжа! Тарілки зі стравами світилися срібним блиском. Це означало, що погань не боялася срібла. Я мимоволі проковтнув слину. Жахи жахами, а я зголоднів! Їжа пахла смачно! Не було запаху пилу та мишей, як у старому будинку, до якого я увійшов. Не було пилу на меблях! І який запах! Швидше за все, я не марив.

Брязнула пробка графина, з якого Грим підлив собі рубінову рідину в блискучий присадкуватий і гранований келих, що більше нагадував чарку на низенькій товстій ніжці. Але чарка мала розміри з добру склянку. Він скосив очі через плече в мій бік, не перестаючи пережовувати.

— А-а, вже оговтався, слабак! Я б на твоєму місці ще повалявся, щоб уникнути вечері і зекономити нам на їжі.

Рудий Тіт сидів навпроти нього, до мене обличчям, але на мене навіть не глянув, я йому був абсолютно нецікавий. А ось дама трохи повернула голову, щоб кинути на мене погляд.

— Іди до нас, поїси, — покликала мене вона, і я підвівся і сів. Хвильку посидівши, я встав і попрямував до стільця поряд з Гримом. Тіт, продовжуючи жувати, все ж підняв голову і просвердлив мене своїми злісними жовтими очима. Я відсунув стілець і, сідаючи, потягнув його ближче до столу під себе. Стілець, несподівано рвонувшись від столу, перекинув мене горілиць, і я боляче вдарився потилицею об його край. Мабуть, він теж не любив непроханих гостей.

— У нормальному суспільстві зазвичай дякують за запрошення, — похмуро пробурмотів Грим, що сидів поруч, і ніхто не засміявся над моїм падінням. Дуже хотілося розтерти потилицю, але я терпів, намагаючись не показати, що мені було боляче. Я підвівся, відчуваючи досаду і злість, але стримався і, схиливши голову, сказав тихим та спокійним голосом:

— Перепрошую за мою невихованість. Я просто поки що не оговтався від своїх пригод. Дозвольте мені сісти за стіл із вами та поїсти.

Зависла пауза.

— Та чого вже, сідай, — непривітно пробурмотів Грим.

— Спасибі за ваше запрошення, — я вклонився у бік господині, що сиділа в торці столу. Невдоволене шипіння, і біля мого горла знову ніж, і коротун Грим стояв ногами на своєму стільці, витріщивши шалені очі! Я боявся поворухнутися, знову ж таки поріжуть мою ніжну шию, виродки! І що за напасть? Чим я тепер розлютив його? Мабуть, я занадто ввічливий для цього товариства.

— Заспокойся, Гриме, — байдуже промовила господиня столу, — він зовсім дикий і нічого не розуміє.

І вже звертаючись до мене, пояснила:

— А ти знаєш значення цього свого "Спасибі"? Це скорочення від "Спаси Боже". У нас не прийнято таке говорити, ми висловлюємо вдячність, ну або кажемо щось на зразок "Ви дуже люб'язні" чи "Висловлюю вам свою дяку". На крайній випадок можна схилити голову у відповідь на запрошення або на знак подяки. Тож забувай старі звички. Сідай і їж!

"Старі звички? Та це вони тут застарілі, судячи з усього!" — подумав я. Грим, кинувши на мене похмурий погляд, повернувся до столу, все ще стоячи ногами на своєму стільці. Відрізав своїм страшним ножем шматок від свинячої ноги, що лежала на блюді по центру столу, і тільки потім сів. Я схилив голову у бік господині. Взявши ніж і виделку біля своєї тарілки, теж відрізав собі шмат м'яса, яке виявилося цілком м'яким, та й ніж, хоч як це було дивно, був гострим.

Скосив очі на Грима, прикидаючи собі, якби я міг його полоснути цим ножем по горлянці. Але це тільки у фільмах круті хлопці таким чином рятуються з полону, а я не такий. Я взагалі не крутий, швидше переляканий, і голова горить не тільки на потилиці, де точно буде гуля, а й усередині черепа. Підніс до великої довгастої соусниці свою тарілку. Зачерпнув великою ложкою щось густе, схоже на підливу зі шматочками овочів, і полив м'ясо зверху, як це зробив Тіт. Цього разу мій стілець не зник з-під мого заду таємничим чином, і я спокійно сів. Дивна в нього поведінка, адже я вже звик до пригод та негараздів!

— Чи не будете люб'язні, передавши мені трохи хліба, — тихо попросив я Грима, і він, мовчки підніс до мого обличчя кошик зі скибками пишного хліба.

Я взяв кілька скибок і промимрив йому:

— Дякую.

Тіт, піднявши кудлаті брови, глянув на господиню яка сиділа у торці столу і засопів. Ніби сказав цим: "Ось він уже і вчиться гарним манерам!". А вона тільки посміхнулася ледь помітно. Далі наша вечеря при свічках протікала без подій. Усі їли мовчки, іноді побрязкуючи виделками та ножами. Я тільки раз ще сказав: "Дозвольте?", коли Грим у черговий раз, голосно дихаючи через ніс, наливав у свою велику чарку вино з графинчика, і він хлюпнув у мою склянку до половини. Вино виявилося напівсухим і, на мій смак, трохи розбавленим. Ну і гаразд, не вистачало, щоб воно мені в голову вдарило. А то б і не згадав, як сюди потрапив і з ким тут п'ю.

— Гриме, проведи нашого нового компаньйона в його спальню, — сказала наприкінці вечері господиня, і всі піднялися з-за столу.

Ніхто не дякував за вечерю, і я теж узяв із них приклад. Мовчки потупцював за злобним гобліном, що ніс свічник. Думки повільно скреготіли у моїй голові. Цікаво, а хто посуд прибере? А те дивне кільце вже знову сріблилося на лівій руці господині, та й сережки знову блищали своїми кривавими крапельками в її вухах, як на картині.

А ось намисто вона не вдягла. І "мій" перстень поки що на моєму пальці. Ніхто не вимагав його назад. І як вона так перетворюється то на кішку, то на людину? Треба буде запитати у неї рецепт. Ні, не свинячої ноги, хоча і нога мене теж втішила, але мені був більш цікавий рецепт перетворення.

— Це твоя спальня, — буркнув Грим, вручаючи мені свічник за порогом кімнати, — дивися, пожежі не нароби!

— А як же ви без світла? — запитав я, намагаючись не здаватися надто допитливим.

— Звертайся до мене на "ти", і мені світло не потрібне, я бачу навіть в абсолютній темряві, — хрипко прогарчав Грим і, виходячи, зачинив за собою двері.

Я не став оглядатися навкруги в кімнаті, бо почував себе смертельно втомленим. Роздягнувшись до трусів, впустив одяг на стілець. Сів на ліжко з балдахіном і зібраним у колон пологом. Шукати кліщів на своєму тілі та ще й при свічках— не хотілося. Це вже було б занадто для одного дня.

Скосив очі на свої гумові чоботи, які кидали виклик навколишньому оточенню, дмухнув на свічки і закутався з головою у важку ковдру. Помацав потилицю. Гарна гуля! За вікном прокричав нічний птах. Моторошно прокричав, але мені було вже все байдуже. Події минулого дня вичавили мене без залишку. Я заснув практично миттєво, лише встигнувши подумати в забутті: "Сподіваюся, мою кров пити вони будуть не серед ночі, а завтра. Адже вже повечеряли."