Недосвідчена юність

За мить він вже висів над безоднею. Міцно затиснувши громовідвід колінами, він ковзав униз, перехоплюючи руками залізний прут і час від часу намацуючи ногою скобу у стіні, щоб спертися на неї. Тим часом гроза вибухнула з шаленою силою. Дощу не було, але вітер вирував і ревів. Невпинно сяяли блискавки. Вогняні зигзаги схрещувалися над вежею, що притягувала блискавки завдяки своєму високому розташуванню. Гострий кінець громовідводу блищав білуватим світлом, розгойдуючись під ударами шквалу, що налітав. Зрозуміло, на яку небезпеку наражався втікач, що висів на провіднику, яким постійно пробігав струм, йдучи у води Фойби.

"Матіас Шандор" Жюль Верн

Почався, наступний день. Я виспався, і в животі бадьоро бурчало, нагадуючи про наші трапези у дворянському будинку на болоті. Мій шлунок звик о шостій наповнюватися їжею, а тут він нічого не отримував із учорашнього ранку. Учора, коли я повернувся з лікарні, встиг лише прийняти душ, поголитися та випити води. А потім я приліг на хвилинку й прокинувся оце тільки зараз.

Треба купити поїсти! Я перерахував ресурси, що залишилися. Чомусь чим більше рахуєш, тим більш мізерним виглядає підсумок. Дві тисячі триста п'ятдесят євро і трохи більше ніж півтори тисячі доларів. Готель відповідав своїй назві. Тут дійсно було розкішно, цю будівлю звели лише рік тому. Але з цінами Європи мені важко було змиритися. А сніданок я вже проспав, тож вирішив вийти на вулицю, та пошукати його там. Це ж нікуди не годилося, що голова була зайнята лише думками про їжу.

Треба було б зайти в якусь дешеву кафешку, дорогою до лікарні, і витратитися на пончик та каву з молоком. А може, зустріну на вулицях "земляка" з Азербайджану, який продає шаурму. Впевнений, що "земляки" є по всьому світу! Грошей було обмаль, але якщо відчую загрозу нашим фінансам, навідаюся до казино. Чи є десь у Сарагосі казино? Зіграю у "двадцять одно". Я вже непогано бачив карти, і навіть якщо кілька разів ситуація буде не на мою користь, потім надолужу. Можна буде деякий час не заощаджувати на грошах.

Я поліз у валізу, яку досі не спромігся розпакувати. Там лежав ще один літній світлий костюм, джинси, кілька сорочок і зміни нижньої білизни. Вирішив надягнути джинси та приталену сорочку навипуск, а решту одягу розмістив у просторій шафі на плічках та полицях. Шафа залишалася, як і раніше, просторою і порожньою. Розрахована на жінок, - здогадався я.І всі наряди влізуть і для коханця місце залишиться.

Новий одяг вигідно підкреслював ширину моїх плечей, виділяючи талію. Правда, він був трохи прим'ятий. Так, я ще дуже навіть нічого, треба було б кілька разів підморгнути іспанкам без супроводу, коли зустріну привабливу мордочку. Фігурою вони тут, можна сказати, пампушки, але хорошої людини має бути багато. Крім того, останні п'ять років я бачив лише одну жінку, і гормони рвали мої штани, саме тому я й одягнув джинси — вони витримають.

У мене залишалася ще одна проблема — зв'язок з Діаною, тобто з Пенелопою. Треба було їй одягнути сережку, вже наяву. Телепатією так далеко вона не зможе пробити, а якщо проб'є, то сильно втомиться. А обручки Діани у мене на пальці вже не було, і я відучора не чув у вусі її голос. Може тому і спав так міцно?

Я дістав із нагрудної кишені піджака поліетиленовий пакетик із другою сережкою та сховав у джинси. Поклавши в сейф основну суму грошей, прихопив паспорт та кілька банкнот. Кинувши п'ять доларів на ліжко для прибиральника, я натягнув окуляри і вийшов із номера. Чув, що так заведено робити в готелях Єгипту та Туреччини — залишати гроші. Але, як на мене, я був згоден зараз прибирати сто номерів на день, причому без зарплати в євро. Думаю, нічого така собі робота, якщо кожен с мешканців номерів буде залишати п'ять доларів.

Orient із товстою, хитромудро полірованою лінзою, схожою на уламок кришталевої вази, показував одинадцять нуль п'ять, коли я входив до холу лікарні. У моєму шлунку затишно влаштувалися булочка з тоненьким шматочком сиру, та чашка кави з молоком, тому я був добрий і безтурботний.

За стійкою чергувала вже інша адміністраторка, але теж молода та приваблива. Вона пропустила мене до ліфта і зиркнула на мене накрашеними очима, як мені здалося, з цікавістю. Можливо, до її вух теж дійшла чутка про казкове пробудження безнадійної пацієнтки. А купівлю квітів мені сьогодні не дала здійснити та сама вчорашня жаба. Вона затисла у кармані гроші своїми великими лапами і я не в силах з нею боротися, порахував, що вистачить і вчорашнього букета.

У палаті Пенелопи тихо працював плаский телевізор, що висів на стіні навпроти її ліжка. Оперативно вони відреагували на пробудження клієнта! Учора телевізора ще не було. Лердес перегородивши мені шлях до Пенелопи своїм тілом почала тихо тараторити, перераховуючі новини. Вона наче давнього знайомого вхопила мене за гудзик на сорочці і таким чином притримувала біля себе. Я лише здалеку дивився в мигдалеві світло-карі очі Пенелопи, до яких треба було ще звикнути після зелених очей Діани.

Пенелопа розгладила худими руками зморшки на покривалі, і під однією з її долонь лежав пульт від телевізора. Вона повертала ступні ніг, то зводячи пальці ніг разом, то розгортаючи їх у протилежні сторони. Безперервно. Можливо, таким чином вона намагалася дати навантаження для ніг, адже їй доведеться вчитися ходити.

Суть тріскотні Лердес полягала у звістці, що Пенелопа поки що погано й невиразно говорила. Лікарі це списували на те, що вона досить довго мовчала, і в неї висохли та ослабли голосові зв'язки. Вони вважали, що це мине, і за тиждень вона цілком виразно розмовлятиме, просто треба потренуватися і споживати більше рідини.

Вона повідомила мені, що Пенелопа із задоволенням з'їла кілька ложок розрідженого кисломолочного сиру, пила і, навіть, пробувала жувати слабкими щелепами шматок булки. Випросила її у Лердес, хоча лікарі поки що боялися їй таке давати, щоб вона не вдавилася. Під час масажу вона намагалася сама повертатися. Лікар сказав, що скоро вже можна буде скасовувати крапельницю з вітамінами і переходити на природну їжу, а також обходитися без памперсів. Батьки обіцяли приїхати після обіду та...

Я, демонстративно піднявши очі до стелі, мовчки чекав, коли фонтан красномовства вичерпається і мене допустять до тіла господині палати. Але мої надії були марні. Я знову-таки демонстративно подивився на годинник, але це ніяк не вплинуло на словесний потік покоївки. Пенелопа, вимкнувши телевізор, почала щось говорити, і це, нарешті, відвернуло від мене увагу Лердес.

Доглядальниця підійшла до неї і, прислухавшись, повідомила, що мене кличуть! Прихопивши з собою високий хромований стілець, я поставив його біля ліжка і сів. Обернувся до Лердес, і та, зробивши знак рукою, що вона зрозуміла, тактовно пішла до сусідньої кімнати.

Ну, нарешті, ми могли поспілкуватися! Насамперед я дістав сережку і передав пакетик їй у руки. Вона спробувала розкрити пакетик, але пальці її погано слухалися і не могли впоратися із застібкою. Вона розсердилася, але коли я простягнув руку, щоб допомогти, відштовхнула мою руку.

Втомлено відкинулася на подушку і подивилася на мене. Потім знову спробувала слабкими пальцями зачепитися за краї поліетилену та розстебнути застібку. Нарешті вона здалася і випустила пакетик з рук. Я взяв його і теж розкрив, ледве не відірвавши шматок від застібки. Витрусив сережку їй у долоню, і вона засунула її до рота.

— Ти такий само слабкий, як я зараз, — пролунало у мене в правому вусі.

Шкода, що я не вмів користуватися телепатією з підсилювачем у вигляді сережок. І тому я лише кивнув їй. Не хотілося сперечатися через дрібниці. Не кожна звичайна людина здібна легко відкрити ту струнну застібку.

— Сподіваюся, ти не заощаджуєш на харчуванні? Хоча смішно питати, ти швидше замориш себе голодом, ніж витратиш гроші.

Це вона натякає на те що я слабкий?

— Тих засобів, які я маю, може вистачити до кінця мого життя. Якщо тільки я не надумаю щось на них купити. Я вже думав сходити в казино, зіграти в Блек-Джек, коли грошей стане менше, ніж треба на дорогу додому.

— Не варто привертати увагу місцевої мафії, — пролунав у вусі спокійний голос Діани, — чи ти хочеш отримати по спині битою, коли повертатимешся в номер?

— Але ж я не збираюся грати до ста тисяч…

— Тебе вдруге навряд чи пустять, — перебила мене вона, — коли проаналізують твою гру. Не все так просто, Френку. Повір мені.

І я їй повірив, напевно, вона мала багатий досвід у сфері азартних ігор.

— У тебе відновиться голос, як ти гадаєш? — запитав я її.

— Думаю, так. Я вправляюсь весь час. Мене більше ноги турбують, потрібні тренажери. А тут все надто повільно робиться. Мій лікар, явно не поспішає швидко зробити з мене чемпіона спортивної ходьби, і мені це не подобається. Сходи, зачини двері до палати, трохи займемося тренуванням.

— Це тобі батьки принесли квіти?

— Ні, це лікарня. У іспанців не прийнято дарувати квіти, яких скрізь повно.

— Не кажи, мене нахабно пограбували на вчорашньому пучку кульбаб.

Пенелопа лише засміялася у відповідь. Я підвівся зі стільця і, підійшовши до дверей у палату, провернув баранчик замка на секреті. Кинувши погляд на Лердес у сусідній кімнаті знову повернувся до ліжка. Служниця якраз тихо розмовляла телефоном, стоячи біля вікна в іншій кімнаті.

— Відкинь покривало з моїх ніг і вприся у ступні руками, а я тиснутиму на твої руки. Коротше, робитимемо "велосипед", але ти, будь ласка, не сильно опирайся, — проінструктувала мене Пенелопа.

Коли ми почали робити цю вправу, я побачив, що вона була без нічого під лікарняним халатом, і, здивований цим відкриттям, не стримавшись, вигукнув:

— Слухай, та ти ж без трусів! А Лердес казала, що ти у памперсах.

— Не відволікайся, збоченцю! Нічого витріщатися мені під поділ! Вона просто не встигла одягнути новий памперс. Чекала, поки я обсохну після того, як вона мене обмила.

— А як не витріщатися, якщо поділ задерся?

— То відвернися, якщо тобі неприємно бачити ці зарості.

— Ну чому ж неприємно?

— Ось я й кажу - збоченець!

— Весь час хочу назвати тебе Діаною, — сказав я, і щоб відволіктися від виду її худих ніг, підняв очі до стелі.

— Поки забудь це ім'я, я— Пенелопа, твоя маленька Пе, від якої ти божеволієш.

— Так прям і божеволію! Ти хоч знаєш іспанську?

— Звичайно, знаю, як би я обдурила "своїх" батьків? Я і каталонську знаю.

— А я думав, що погано знаєш і тому симулюєш зникнення голосу.

Збоку наша розмова виглядала дивно. Говорив один я, а голос Діани звучав тільки в моєму вусі. Дуже цікаво було б почути голос Пенелопи на повну силу, справжній голос. І це було б цікаво ще й тому, що його тембр відрізнятиметься від голосу Діани, який я чув зараз в своїй голові.

— Слухай, Френсісе. Мені здається, що мій тато когось сильно роздратував, і мені влаштували аварію, але не розрахували. Хотіли злякати, а вийшло, що я, отримавши удар по голові, пролежала стільки часу. По суті то була дрібниця а не аварія, але що буде тепер? Можуть знову взятися за нього чи за мене. Я для них більш проста мішень, та й на нього легше натиснути, адже він щойно знову повернув собі втрачену дочку. Мені не можна довго відлежуватися, і я не здивуюся, якщо крім батьків ще хтось знає, що я прийшла до тями. Це, звичайно, мої припущення, а можливо, я неправильно формулюю питання, але кільце мені каже, що я маю рацію.

Вона вийняла руку з-під покривала, яке я накинув на неї, коли звільнив ноги, і я побачив малинове світло її кільця.

— Мені треба перебиратися до будинку батьків, може там, зможу розговорити татка. А тут голосу немає, ніби навмисно. Сьогодні, коли вони приїдуть відвідати мене, я спробую написати їм на папері, що хочу додому. Але можуть не погодитись і лікарі, і батьки. Усе! Досить дивитися мені між ніг! Я втомилася, більше не можу. Обсмикни мій халат і вкрий мене!

У неї були дуже слабкі ноги, я й не опирався зовсім, а скоріше тримав її за ступні, ніж чинив опір. Не скоро вона зможе ходити на таких слабеньких ходульках! На лобі у неї виступив піт, і я зрозумів, що вона намагалася робити вправу щосили.

Увійшла Лердес, щоб подивитися, чим ми там займаємося, і Діана-Пенелопа покликала її. Доглядальниця нахилилася до її губ, щоб та не напружувалася. Кивнула і пішла до сусідньої кімнати. Пенелопа вийняла сережку з рота, встигнувши сказати мені перед цим:

— Ану, покажи їй свою сережку у вусі, щоб вона перейнялася почуттями "закоханих".

Я загладив волосся і, діставши із задньої кишені джинсів гумку, скрутив хвостик на потилиці, і тепер моя сережка висіла у всій красі, нічим не прикрита.

Доглядальниця повернулася з ручкою та папером. Підклала під аркуш журнал. Пенелопа щось написала і подала Лердес свою сережку. Лердес подивилася на мене, і її зворушило бажання Пенелопи розділити зі мною цю пару прикрас.

Вона спробувала вставити дужку сережки їй у вухо. Спершу в одне, потім в інше. Але, як не дивно, в друге вухо вона її легко пропхала, і це не ліве вухо, яке я пробивав Пенелопі уві сні.

— Слава яйцям! — сказав я російською, і Лердес здивовано обернулася до мене.

— Добре, що яйцям. А я вже хотіла запхати в твій рот ганчірку, якою Лердес протирала підлогу вранці, — пролунав смішок Діани, — ну це якби ти вжив "Його" ім'я. Хоча по суті слово "Бог" це не ім'я а скоріше назва посади. Ну хоч одну проблему вирішили. Тепер будемо один з одним на зв'язку весь час.

— А в тебе вистачить сил запхати ганчірку? — посміхнувся я. І помітив, як позаду Лердес піднялася в повітря стійка крапельниці і повисла, розгойдуючись з боку в бік. Потім поволі опустилася на підлогу. Мабуть, та крапельниця теж була в шоці від того що з нею відбулося.

— Вистачить! — пролунало у вусі спокійно і впевнено, — а тепер я потренуюся у вимові, так що не лякайся. Боюся, моя іспанська тепер звучатиме як щось середнє між пташиним щебетом і бурмотінням вмираючої бабусі.

Вона знову покликала доглядальницю пальцем і почала щось говорити їй. Та кивнула і, склавши руки на фартуху, урочисто нерухомо стала поруч із ліжком. Так, язик Пенелопу взагалі не слухався. Невиразне і ледве чутне белькотіння, деякі фрази чи слова вона повторювала по кілька разів, і видно, що їй це давалося нелегко. Але Лердес мала досить задоволене обличчя. Може, до цього було ще гірше? А може, вони взагалі спілкувалися виключно жестами, як міми?

— Пані, я вже чую ваш рідний голос, — перевела мені Діана, — яка ви розумниця, тренуйтеся далі. Я піду, щоб вам не заважати.

Можливо вона сумувала за тим часом, коли не потрібно було слухати свою молоду господиню. Лердес пішла до себе, картинно промокаючи сльозинку, але з усмішкою на обличчі. Поки вони тренувалися, мені не було чим зайнятися, і я взяв листок, на якому Пенелопа щось писала служниці. Написано, як не дивно, акуратним дрібненьким почерком, хоч і видно, що писали слабкою рукою, і я не розумів іспанської, щоб прочитати. Якби я не знав про що там йдеться, я б подумав, що це був список покупок або записка до коханця Пенелопи, яку зазвичай передають через служницю.

— Пенелопо, ану скажи: "Адам Єву притиснув до древа. Древо тріщить, Єва пищить", — попросив я її рідною мовою, і вона, хрипко засміявшись, спробувала повторити за мною скоромовку.

У неї не так вже й погано виходило, це просто я не знав іспанської, тому й сприймав її вимову як невпевнений белькіт. Вона тільки говорила тихо, але нічого, помалу розробить голос. Мені через незнання мови здалося, що справи були набагато гірші. Ми засміялися вдвох з наших пустощів. У цей момент відчинилися двері й зайшов Рамон із тією жінкою, яку я визначив як матір Пенелопи. Я здивовано витріщився на них, а вони не відривали поглядів від дочки, що сміялася. Наче ніколи раніше не бачили її такою щасливою, або ж просто дивувалися моїм надзвичайним педагогічним методам чи талантам.

Я здивувався тому що нас зненацька заскочили. Адже я замикав кімнату зсередини! Я збентежено привітався з батьками Пенелопи, підійшов до дверей і спробував знову закрити замок. Клямка клацала, але язичок замка та ручка не фіксувалися. Рамон доброзичливо напівобнявши мене, запитав, що мене так збентежило, я йому повідомив про дивну поведінку замка, і про те, що ця кімната вже не небезпечна.

Мабуть, він теж не очікував такого повороту подій. Я обернувся до Пенелопи. Вона уважно дивилася на мене і батька, практично ігноруючи матір, що присіла біля її ліжка. Схоже, замок був цікавішим за маму. Діана виявилася права у своїх підозрах щодо небезпеки, що загрожувала їй. Замок хтось непомітно вивів із ладу. Чи то слюсар-диверсант, чи то просто криворукий майстер. Лердес згадала, що замком займався парубок першого ж дня пробудження Пенелопи, коли та спала.

— Але він впорався швидко, дуже приємний молодий чоловік, — закінчила вона свій розлогий опис.

Вона натякала на його харизму, а не професійні якості. І чому вона не здогадалася перевірити той замок після нього? Та вже сьогоднішня ніч була небезпечною. Можливо Пенелопу ще не вкрали лише тому, що вона занадто слабка і потребує лікарської уваги.

— Тут є камери спостереження, вам треба подивитися запис з коридору, — підказав я Рамону, і він, насупившись, пішов.

Сподіваюсь, що камера зафіксувала не тільки диверсанта, а й його приємну посмішку. Тоді ми його пізнаємо по ній.

— Швидко працюють, чи не так? — пролунав у вусі голос Діани, — щось мені не хочеться тут сьогодні ночувати. Не здивуюся, якщо петлі дверей на пожежні сходи змащені і внизу стоїть машина, яка відвезе мене до підвалу з незручним жорстким ліжком і без прислуги. І, звісно, без Wi-Fi.

Вона й досі спроможна шуткувати. Я втупився поглядом у стіну, і ніби не до Діани звертаючись, спитав слов'янською:

— Не впораєшся?

— А як, якщо тицьнуть електрошокером чи бризнуть паралізуючий газ? А якщо спаде кільце — я зовсім труп, — відповіла Діана, — це тобі не проти тупого качка з ломиком, з тупим качком легше. Його хоч переконати можна чи зацікавити своєю вродою. І прошу тебе розмовляти французькою! Щоб у сторонніх питання не виникли.

От щодо вроди вона загнула. У мене б нічого не поворухнулося на таку худу як вона. Вона щось тихо сказала матері, і та подала їй ручку та папір. Там ще багато пустого місця залишилось. Пенелопа почала писати, час від часу відкидаючись на подушку, щоб перепочити. За час, поки вона писала, Лердес не розуміючи що трапилось крутила головою, переводячи погляд почергово на кожного з присутніх. Поки Пенелопа відпочивала, жінки говорили поміж собою, але мені вона не перекладала про що вони балакали. Повернувся Рамон. Мабуть, він уже переглянув весь серіал про диверсантів із записів камер за вчора.

На записі з коридору було видно хлопця в картатій сорочці та кепці з довгим козирком, і він жодного разу не повернувся обличчям до камери. З яскравих прикмет можна було виділити лише дві — світле волосся, майже до плечей і, пружні сідниці які він демонстрував у камеру під час "ремонту" замка.

Пенелопа передала свою записку батькові та знову відкинулася на подушку. Під носом на верхній губі в неї знову виступила крапелька поту, як тоді, коли ми робили "велосипед". Лердес старанно промокнула їй чоло. Рамон прочитав, поклав написане в кишеню, глянув крізь мене і вийшов. Мабуть, записка була дуже важливою, щоб хтось ще її побачив.

Мама Пепе і Лердес нарешті дали волю язикам. Вони скупчилися біля ліжка і щось тараторили по-своєму, Пенелопа, посміхаючись, кивала їм, я стояв поруч із ліжком у ніг, і часом Діана у вусі пояснювала мені суть розмови. Якби не її коментарі, що відволікали, я не зміг би відірвати погляду від декольте привабливої матері. Звісно, розмова була не такою цікавою як виріз на сукні.

За двадцять хвилин у палату ввійшли Рамон і, як я зрозумів - лікар. Вони сперечалися як два гарячі мексиканці, і добре, що Діана продовжувала перекладати. Без неї я б подумав, що вони обговорюють як правильно танцювати сальсу або фламенко. Ну, такі в них були рухи ніг і рук.

— Батько хоче забрати мене додому, лікар проти, але тато готовий підписати всі папери, що він бере на себе відповідальність. До нас додому приїжджатиме сестра ставити крапельниці. О-о! Лікар погоджується, і лікарня виділить нам карету швидкої допомоги для перевезення мене додому! Ми перемогли! Тепер можна дивитися телевізор вдома!

Однак я розумів, що це вона знову жартує. Я підійшов до її навороченого ліжка і, нахилившись, прошепотів їй у вухо:

— Мені було б спокійніше, якби нас супроводжувала поліція, а не швидка допомога. Хоча б до його садиби.

— Гарна ідея, — погодилася зі мною у вусі Діана і, напружуючись, тихо заговорила іспанською зі схиленим над нею батьком, поглядом вказуючи на мене. Мабуть, мої ідеї були хай і не на вагу золота, але цікавими.

— Поїдеш зі мною в машині, — підвела підсумок Діана, — заразом заїдемо в готель, забереш речі. Ти тільки не зчиняй бучу, якщо не знайдеш свої розкидані шкарпетки. Їх точно не поцупив персонал готелю.

— Але там ще десять ночей, причому вже оплачених!

— Та ти зовсім від рук відбився без моїх наставлянь, скнара убогий! — грізно гаркнула в моєму вусі Діана, і я підкорився. Мабуть, десять ночей і грубі гроші за них дійсно зробили з мене "скнару".

Переїзд пройшов без зайвих пригод. Начальник поліції був якось пов'язаний із батьком Пенелопи, я так думаю, бо майже одразу надіслали патрульну машину. Водій швидкої не виявився перевдягненим терористом. Я весь час був напружений, але ми спокійно під'їхали до готелю, і я забрав речі. Збираючи їх, я все ж перевірив кишені на наявність підкинутої бомби — звичка.

Мені навіть повернули гроші, щоправда, з них довелося платити штраф за те, що я покинув готель раніше за обумовлений термін. Потім ми поїхали досить рівною місцевістю, чому я був здивований, бо Арагон в моїй уяві повинен бути гористим. Мої очікування, що з одного боку дороги буде прірва не справдилися..

Втім, це відчуття, що довкола мають бути гори та ущелини, було навіть дивним. Адже вперше, поїхавши до батька Пенелопи, я зовсім не сподівався побачити прірви та гори і спокійно спостерігав за рівнинними краєвидами за вікном таксі, навіть не думаючи ні про що таке. Чому ж зараз я так боявся дороги?

Невже я так прив'язався до Діани у тілі Пенелопи? Навіть якщо вона загине, я візьму кільце і повернуся до того занедбаного будинку у болотах, де Діана знову стане собою. А якщо загину і я? Хто знайде обручку, що впала на дно ущелини? Ага, тепер зрозуміло, чому я так боявся прірв і каньйонів! Це не просто боязнь висоти, це екзистенційний жах втрати дорогоцінного артефакту!

Я вперше усвідомив, що наша подорож нерозважливо небезпечна! Це відчуття було дивним. Живеш собі, живеш і не замислюєшся про те, що можеш померти будь-якої миті. Вважаєш себе безсмертним, а тут раптом накриває. Виявляється, є хтось бажаючий тебе вбити і найприкріше, незрозуміло — за що? Вихід тільки один: як тільки Пенелопа буде здатна нормально рухатися, треба звалювати звідси швидше. Бажано, подалі.

— Про що думаєш?

Я нахилився до неї і озвучив їй свої думки щодо того, що треба швидше прибиратися звідси, і вона схвально підтакнула мені у вухо. І це мене здивувало, як здивувало і те, що вона помітила мою задумливість. Чи я маю стурбованого вигляду?

— А як же твій батько та мати? Тобі їх не шкода залишати?

— Особисто мені, вони не батько і мати, — сухо пролунало у вусі, — я ще придавлю "татка", щоб розколовся, кому він стільки заборгував, що мені підлаштували аварію з тією величезною вантажівкою. І, крім того, ця жінка — моя мачуха. Мама живе окремо з моєю молодшою зведеною сестричкою від другого чоловіка.

Схоже, сімейна драма тут закручена не гірше за сюжет довгого серіалу. Треба ж, вочевидь, Пепе вже розпитала балакучу Лердес про історію своєї родини. Можливо, вона це зробила, виправдовуючись перед нею частковою амнезією. Лердес повірила, адже вона почула своє ім'я. Воно було першим словом Пенелопи, коли та прийшла до тями. Це було як пароль на коспіративній хаті. Одразу виникала довіра до знаючого твоє ім'я.

— І що там була за аварія?

— Довгий напівпричіп тягача зненацька почало заносити, і він перегородив дорогу, машина Пенелопи буквально проскочила під ним. З одного боку, добре, що у неї був відкидний верх, машина низька, і тільки стійка вдарила по голові, коли її легковик напівбоком від гальмування протискався під дном тентованого причепа, та ще вона інстинктивно втиснулася в крісло, сповзаючи до педалей. Але вона пізно почала гальмувати, може, відволіклася, або була в шоці. Напевно, верещала як дівчинка, яку оббризкали водою, і загороджувала голову руками, — посміхнулася Діана.

Вона зараз лежала на ліжку посеред машини і, поглядаючи через вікно вперед, я бачив проблискові маячки поліцейської машини, що їхала попереду.

— Тож, крім тріщини кістки лівої руки та невеликої подряпини на голові, жодних травм. Навіть лобове скло не порізало її приємне личико, перелетівши через голову. Воно лежало на асфальті ціле. Загальмувала б вчасно, і все було б гаразд. Але судячи із слідів, вона стала гальмувати біля самої вантажівки. І що ще здалося дивним: у довгих напівпричепах під кузовом посередині зазвичай стоять кронштейни, а в цьому їх не було. Їй ніби навмисне давали дорогу під причепом. І як так вийшло? Чи то водій вантажівки порушив вимоги правил беспеки, чи то всесвіт вирішив так пожартувати.

— Зрозуміло, — протяжно сказав я, чухаючи свіжу щетину на щоці.

Схоже, той день був сповнений сюрпризів. Як і цей день. Ось так несподіванка! Ото я і дивлюся, що мені ця іспанка з глибоким декольте здалася надто молодою, щоб бути Пенелопі матір'ю. А вона ось хто!

Санітарні машини обладнані у них краще за наші. Водій дістав крісло-каталку, коли ми приїхали до садиби, і я сам легко пересадив у нього невагому Пенелопу під іспанське сокотання її мачухи, що метушилася навколо нас на високих підборах з ризиком вивихнути ногу. І як її груди не випадали в цей неосяжний виріз? Тривалі тренування чи груди досить пружні? Мабуть, це була якась жіноча хитрість. Скотчем приклеює!

Я повіз Пе гладкими доріжками до будинку, де вже поспіхом, за дзвінком господаря, підготували кімнату та ліжко. Люблю такі гладкі доріжки, каталка по них їхала м'яко і плавно. Пенелопа з цікавістю, але поважно оглядалася довкола, наче була королевою на своїй колісниці. Потім я вивіз крісло назад до санітарної машини, водій швидко зібрав його, повісив на внутрішній бік дверей, зачинив двері, попрощався зі мною та поїхав.

Кімната, яку мені виділили, розташовувалася в будинку прислуги. Це не далеко від особняка, і гріх було скаржитися, хоча хотілося б бути ближче до Діани. Втім, я приходив до своєї кімнати лише переночувати. Ні, треба вже звикнути до її нового імені, хоч воно мені й не подобалося, може тому, що так звали дружину Одіссея. Занадто анахронічне ім'я. А з Одіссеї Гомера мені запам'яталося лише:

— Ти куди, Одіссей, від дружини, дітей?

— Ішла би ти додому, Пенелопо!

Чи це не з Одіссеї? Хто ж пам'ятає? У кого спитати? Google, ти де?