Недосвідчена юність

Тут виправляють помилки, які допустили у будинках по сусідству, у церквах та школах — лікарня виправляє. Коли готовий виріб повертають суспільству повністю відремонтований, не гірше нового, а то й краще, у старшої сестри серце радіє; те, що надійшло вивихнутим, нерідним, тепер справна, бездоганна деталь, гордість всього колективу, наочне диво.

"Пролітаючи над гніздом зозулі" К.Е.Кізі

— Я вирішив не поспішати з її батьком. Не потрібно йому знати, що я збираюсь оживити його доньку. Спробуємо спершу взятися за цю Лурдес.

— Згодна, але ти неправильно вимовляєш ім'я, її звуть Лердес, — поправила мене Діана, а водій з подивом подивився в дзеркало на дивака, який розмовляв сам із собою незрозумілою йому мовою.

— Русіє? — запитав він мене.

— Франція, — відповів я і подумав: "Французький гімн заспівати чи що? Не дарма ж я його вчив. Хай послухає та оцінить!". А смаглявий водій здивовано похитав головою, він певною мірою розумів французьку, як і кілька інших мов, якими найчастіше спілкувалися його клієнти. Нарешті таксі дісталося лікарні.

— Пан Дельгадо нас попередив, — з усмішкою промовила привітна медсестра чудовою англійською, моментально визначивши, що я не місцевий. — Будь ласка, пройдіть до ліфта. Палата п'ятдесят вісім на другому поверсі.

У мене в руках букет. Ще вранці поцікавився, чи можна відвідувачам приходити з квітами. Купив по дорозі у маленькій квітковій крамничці, і мене ледь "жаба не задушила", як то кажуть. Постукав у палату і, через деякий час, двері відчинила чорнява жінка років тридцяти з гаком.

Я звернувся до неї французькою, і вона зрозуміла! Велике щастя! Як камінь з душі! У моєму лінгвістичному арсеналі була ще англійська, але я не особливо сильний у ній. Ця жіночка швидко говорила французькою. Виявилось, у неї чоловік француз. Слава Євросоюзу! Добре, що перемішалися всі народи, які постійно воювали в минулі часи, тепер хоч можна якось порозумітися, а не хапатися за мушкети.

Палата складалася з двох невеликих кімнат. Одна, більша — для пацієнтки, але й у другій стояло ліжко. Можливо, Лердес тут і жила. З того, що я помітив — там тихо бурмотів телевізор і стояв невеличкий холодильник.

— Важко вам, напевно, працювати тут і постійно доглядати молоду пані?

— Я закінчила курси масажу, тож і погодилася на цю роботу. Але господар добре платить, гріх скаржитися, — охоче вступила вона у діалог. — Я працюю тиждень, а потім міняюся з іншою жінкою, яка мешкає тут, у Сарагосі. Ми робимо масаж кілька разів на день, годуємо та обмиваємо її, ну і, звичайно, постійно стежимо за приладами.

— Я підійду? — запитав я, вказуючи на високе медичне ліжко, на якому спочивала причина нашої з Діаною мандрівки.

— Так-так, будь ласка, а я поставлю квіти у вазу.

Я наблизився до цього неживого тіла. І заради чого я пройшов такий довгий шлях, немов невтомний шукач скарбів? Що в ній було такого особливого? Голова дівчини лежала на подушках, а з її носа і губ тягнулися в бік апаратів трубки. Якісь проводи були прикріплені до рук та інші, що ховались під покривалом, яке окреслювало її силует.

Бліда, трохи жовтувата шкіра, світло-русяве волосся — це пояснювало, чому в її матері прізвище Бланко, що означає "білий". Волосся відкинуте з чола і з лівого боку видно краєчок тонкого шраму, що ховався у волоссі. Нічим не примітне обличчя з високим чолом, трохи пухкими дівочими губами і легкою ямочкою на підборідді. Маленька голівка на високій шиї та вузькі плечі.

Її зріст складно було визначити, але вона не вища за мене, а отже, приблизно метр сімдесят. Дуже сильно впадала в око її худорлявість, вилиці та скроневі кістки помітно виділялися, немов контури гірського ландшафту. Руки з худими кистями та пальцями були складені поверх покривала. Поправитися їй би точно не завадило!

— Як вам наша Пенелопа? Наче тільки-но заснула. Ви добре знали її? Ель сеньйор Дельгадо сказав мені, що ви навчалися з нею разом в одному університеті.

Я не звертав уваги на запитання цієї жінки, якій, звісно ж, було нудно сидіти самій, маючи з розваг лише серіали по телевізору. Вона, мабуть, мою присутність сприймала як розвагу для себе. Хоч було с ким погомоніти. Це тіло на ліжку не дуже часто зверталося до неї. Особливо, якщо не мало звички балакати уві сні.

— Лердес, а ви б хотіли, щоб Пенелопа прокинулася і ви повернулися на віллу? Здається, ви казали, що там поряд ваш особистий будинок?

Вона перехрестилася як то заведено у католиків зліва направо і сказала, що це була б чудова подія для багатьох, хто молиться за Пенні.

— Ви її так називаєте?

— Ми її кличемо по-різному: і Пенні, і Пепе, і просто Пе. Я вже давно у пана Дельгадо і знаю Пенні з дитинства.

— А що, якщо я, не торкаючись Пенелопи, зможу повернути її до життя?

— Як?

— Мені тільки треба накреслити під її ліжком особливий малюнок і сісти поруч із ліжком у крісло, щоб поринути у країну снів і знайти там мою любу Пе. Маю надію, що я там не заблукаю.

— А що це за знак, це не сатанинське чаклунство?

— Ні, звичайно. Ось у мене є зображення на папері, але краще намалювати його крейдою на підлозі. Ця пентаграма кличе заблудлу душу, тільки й усього. Про неї мені розповів мій дідусь, а він чаклуном не був. Цілком законослухняний католик, але казав, що знак допомагає повернути до життя постраждалих, тих, що непритомні. Допомагає їм прийти до тями.

— І це все?

— Ні, щоб посилити силу наших молитов і знайти заблудлу душу Пенелопи, ще треба надіти їй ось це просте колечко, що в мене на пальці, і ось цей оберіг на груди.

Я дістав медальйон, розстебнувши свою сорочку, і вона здивовано сказала:

— Та це ж ізраїльський знак!

— Але ж він не сатанинський, це просто шестикутна зірка Ізраїлю, звана "Щит Давида", зірка обраного Богом народу. Ніяких диявольських амулетів, тільки трохи історії та географії!

— Тьху, тьху, тьху, — почулося в моєму правому вусі. — Здається, вона не погодиться, — невдоволено пробурмотіла Діана. — Занадто багато умов, треба було зупинитися на обручці, хоча з амулетом ритуал має більше шансів на успіх.

Лердес вагалася, немов кішка перед тим як ступити на мокру поверхню. Вона відвела від мене погляд, не даючи мені зустрітися з нею очима, нервово поправила волосся біля скроні, ніби шукала там відповідь.

— Я не доторкатимуся до неї, і ви будете весь час поруч і теж можете мені допомогти, якщо помолитеся. Вона прокинеться, і господар буде вам вдячний за це.

— І мені не можна йому про це сказати?

— Моя пропозиція звучатиме надто наївно і непереконливо в порівнянні з думкою маститих лікарів, які влаштовували консиліум і консультувалися один з одним щодо її стану. Швидше за все, пан Дельгадо відкине мій план, як невдалий та дитячий. Пенелопа залишиться тут лежати нерухомо, доки остаточно не згасне. У неї з'являться зморшки, волосся вицвіте, і коли її батьки помруть, її відключать від апаратів. А ви до самої старості повертатимете і обмиватимете її старе тіло. Але самі подумайте! Що ми втрачаємо, якщо зробимо те, що, я певен, дозволить їй прокинутися! Вона мені дуже подобалася, ми весело проводили час, хоча, може, вона й тримала в таємниці наші стосунки від батьків та знайомих. Ми навіть розмовляли про майбутнє, про те, як заробимо грошей, не просячи допомоги в батьків, і можливо, одружимося. Будували плани, — добавив я засмученим голосом.

— Якщо у вас була така дружба, то чому я не бачила вас раніше?

— Ви хочете сказати, що її часто відвідували студенти з університету в Барселоні?

— Ні, не відвідували. Але ж ви наполягаєте на особливих відносинах з нею.

— Після того, що сталося, я був у розпачі і не знав, що мені робити. Я був немов корабель, що загубився в тумані. Але я знайшов спосіб повернути її собі назад, і я її поверну, якщо ви погодитесь мені допомогти! Саме задля цього я й приїхав із Марселя. Ризику ніякого немає, ризикую тільки я, якщо заблукаю в її снах і не зможу повернутися в цей світ з нею чи сам!

— Що від мене треба? — тихо промовила Лердес.

— Вона погодилася! — полегшено видихнула у вусі Діана.

— Мені потрібно швидко заснути без медикаментів, а це можливо, якщо я не спатиму пару діб. Отже, я дві ночі не спатиму і прийду післязавтра вранці. Мені потрібне хоча б крісло поруч із нею, щоб заснути в ньому. В ідеалі ліжко, але я погоджуюсь на крісло! На мене не звертайте уваги, головне, коли вона прийде до тями, приділіть увагу їй. А я прокинуся сам. Може, за добу чи раніше.

— Навіть не знаю, — розгублено поправила неіснуюче пасмо біля вуха Лердес.

Можливо то вона шукала нитку за яку можна було розмотати спутаний клубок думок.

— Як тільки Пенелопа повернеться до життя, зітріть знак під ліжком і зніміть з шиї ізраїльський амулет, але обручку з пальця знімати не потрібно.

— Це точно не чаклунство?

— Та ні, як ви не зрозумієте, у цьому колечку моє кохання і наші клятви один одному! Я колись подарував його їй, купивши на розпродажі з лотка на вулиці в Барселоні. Вона віддала його мені, коли виїжджала додому, з умовою, що потім забере. То що ви вирішили?

— А що, якщо ні ви, ні вона не повернетесь із її снів?

— Тоді зітріть знак, зніміть амулет і кільце, покладіть їх мені в кишеню та викличте лікаря. Скажете, що мені стало зле під час відвідування, і я впав непритомний, немов після жахливих випробувань.

— Я чекатиму на вас післязавтра о дев'ятій ранку. Відвідування з дев'яти, — видавила Лердес без ентузіазму.

— Я не підведу вас, ми повернемо її до життя, ось побачите! — ледве стримуючи емоції, сказав я і вклонився низько.— Дякую вам, що дозволите мені повернути мою Пе! Я так сумую за її посмішкою!

— Не перегравай і йди вже звідси, — прошипіла у вухо Діана, і я покинув палату.

Чемно попрощавшись із симпатичною медсестрою, яка підказала раніше, як знайти палату Пенелопи, я вийшов з лікарні. Вирішив не витрачати зайвий раз гроші та пройтися пішки до свого готелю. Досить і того, що зранку довелося взяти таксі. По карті я пам'ятав, як мені потрапити на вуличку, що виведе мене на проспект Рамона Сайнса. До речі, батька Пенелопи теж звали Рамон. Очевидно, ім'я досить поширене, як гречка та сало на столі українця.

— Та ти ще той брехун! — підколупнула мене Діана, коли ми вийшли на проспект і рухалися до готелю.

— У мене був добрий вчитель, — парирував я.

— Це комплімент чи докір?

— Як сама вважаєш за потрібне розуміти, — знову відповів я в простір, і два хлопці, що обігнали мене, здивовано озирнулися.

А я вирішив сьогодні знову, як слід постояти під душем і потерти себе мочалкою у всіх заборонених місцях довго та з насолодою. Жаль тільки, що потім заснути не можна, доведеться вирячитися в телевізор. Але завтра буде ще важче, я все ж таки втомився від цієї біганини, а ще втомився через нерви та переїзди. І треба купити запас хавчика! Щоб нікуди не виходити, як взимку ведмідь з барлога.