Батьківська Фігура

12 березня 2006 року.

- Слухайте всі! — горлав тренер Салліван. — Годі вовтузитися, сідайте!

Дебелий чоловік у синій тренерській куртці та бейсболці привернув увагу гравців і, впевнившись, що запала мертва тиша, продовжив:

- Завтра у нас дуже важлива гра. Саме цей вечір вирішить долю чемпіонату штату та чи поїдете ви на нього. Потрібно згадати всі тренування, слабкі місця команди супротивників та використати це на свою користь!

— А чи не суперечить це засадам совісті? — запитав Джейк Фолі. — Типу, я до того, що в одного з їхніх гравців був розрив сухожилля, але він доволі вправний. Ви все одно скажете його повторно травмувати, аби вибити з гри?

Кевіна фраза найкращого друга збентежила. Він навіть і уявити не міг, що Джейк це справді запитає. Коли вони це обговорювали перед тренуванням, усе видавалося жартом.

— А ти що, бачив, аби та команда грала чесно? — поставив зустрічне запитання тренер. — Джейку, у цьому спорті немає місця совісті. Є азарт, запекла жага до виграшу, хитрість та перемога.

Останнє слово Салліван багатозначно виділив. Кевін усміхнувся та поглянув на друга.

— Я, звісно, не закликаю та засуджую будь-яке насильство, але заради нашої з вами перемоги та першості у штаті згодяться будь-які засоби!

Тренер голосно розсміявся та завершив збори, наостанок порекомендувавши гравцям добре виспатися та набратися сил перед завтрашньою грою. Вже у роздягальні, коли інші гравці розійшлися, Кевін, тримаючи у руці свою сумку, все ж вирішив запитати:

- Ти серйозно плануєш травмувати Престона?

Джейк струснув головою, розправляючи волосся, та кинув косий погляд на друга.

- Ти чув тренера, - відповів він коротко.

- Я чув, але чи не буде це надто жорстоко? - знову запитав Кевін. - Тебе можуть дискваліфікувати.

- Це в молодшій лізі могли бути сентименти, а тут — справжній спорт. Я зроблю все для перемоги, мені потрібна стипендія для вступу до коледжу та подальшої кар'єри в одній з іменитих команд світу, - пояснив Джейк. - Ти мене все життя знаєш, звісно що я розумію всю відповідальність, якщо когось травмую з команди опонентів!

Хлопець жартома вдарив Кевіна в плече та, підхопивши свою спортивну сумку, вже було рушив до виходу, коли Кевін раптово схопив його за плече та, злегка притягнувши до себе, нерішуче поцілував у губи. Це була всього лиш мить, легкий доторк до губ, слабкий смак чогось так давно бажаного, але недосяжного. Коли ж їхні вуста поволі розімкнулися, Кевін побачив на обличчі друга розгубленість та страх. Зависла така тягуча та оглушлива тиша, якої у хлопчачій роздягальні не було ще жодного разу. Погляди друзів зустрілися, й Кевін безпомилково прочитав в очах Джейка нерозуміння та збентеження. Хлопець отямився першим та, швидко відскочивши від друга, ніяково усміхнувся.

- Певне хвилювання перед грою, вибач, чуваче, — нервово проказав Кевін та швидко вибіг із роздягальні до коридору.

За ним грюкнули важкі двері. Хлопець не встиг як слід зав'язати шнурівки на кедах, які зараз плуталися та заважали бігти. У роті пересохло, шкіра вкрилася сиротами, а очі наповнилися сльозами. Кевін біг порожнім шкільним коридором до виходу та з нетерпінням чекав моменту, коли опиниться у своїй кімнаті за зачиненими дверима. По ідеї, батьків не повинно було бути вдома до дев'ятої, тому час для заспокоєння та вигадування правдоподібного пояснення того, що сталося, ще залишався.

— «Хвилювання перед грою», от бовдур! — шикнув сам до себе розгнівано хлопець та штовхнув масивні шкільні двері.

Перед очима досі стояв цей необдуманий вчинок, який спалахами спогадів та відчуттів змушував Кевіна зіщулюватися кожного разу. М'які та пухкі губи Джейка на диво були солодкими. Наче він щойно їв якісь фрукти.

— Бляха, опануй себе! — вигукнув Кевін щосили та грізно штовхнув носком кеда бляшану банку з-під коли, що так вчасно трапилася на його шляху.

Невже він втратить найкращого друга дитинства через цю дурницю? Невже він не міг себе стримати? Що буде завтра на грі?

Питання без відповідей вишикувалися у довжелезну чергу та не дозволяли хлопцю зосередитися. Він навіть не помітив, як добрів до свого будинку у вечірніх сутінках. На першому поверсі горіло світло, а отже, батьки були вже вдома. Розгублено та ніяково він крокував вимощеною доріжкою з бруківки до вхідних дверей.

---

Наталі з жахом кинулася геть із кімнати, шукаючи телефон. Серце сильно гупало в її грудях та розносило це гупання усім тілом. Зір погіршився, дихання збилося, а горло наче дряпали гострі пазурі котів при кожній спробі ковтнути густу слину. Підступала блювота, яка обпікала й без того травмоване горло. Кволо спускаючись униз сходами та хапаючись за поруччя, жінка шукала очима білу телефонну слухавку, що повинна була стояти в передпокої на апараті. Наталі шумно вдихнула та видихнула, відчуваючи легке запаморочення. Терміново потрібно викликати швидку.

— Я не знаю, що мені робити, де бісова слухавка?! — хрипло кричала жінка, рвучко повертаючи голову в різні боки в безуспішних пошуках.

Раптом вона перечепилася та впала на підлогу, відчуваючи тупий біль у правому коліні. Крізь густе волосся, що затуляло обличчя, вона побачила роздерту шкіру на нозі та кров, яка просочувала розірвану панчоху.

Якусь мить вона так і сиділа, заворожена червоною рідиною, що проступала з рани. Крапельки виблискували у тьмяному світлі, яке проникало до передпокою крізь скляні вхідні двері. Усе це здавалося нереальним, адже Наталі могла поклястися, що бачить себе збоку. Вона була стороннім глядачем цього німого кошмару, який загрожував ніколи не закінчитися.

---

4 роки тому.

— Тату, я втомився, — скиглив Кевін, потираючи долоню.

— Так, молодий чоловіче, відставити! — вигукнув Дерек командним тоном. — Ти пам'ятаєш, для чого ми тренуємося?

— Для того, аби я був сильний та успішний, коли виросту! — поважно гукнув Кевін та вхопив до рук м'яча.

— Отож-бо, тому припиняй скиглити та продовжуй, — кивнув батько та став на позицію.

Кевін відчував голод та втому, а ще роздратування, спеку та нудьгу. Непоганий емоційний коктейль.

— Давай ще п'ятнадцять хвилин і підемо обідати, — вмовляв Дерек. — Мама приготувала твої улюблені нагетси у формі тварин.

Кевін зобразив захват на обличчі, хоча вже давненько розкусив стратегію батька. Лестощі, вмовляння, маніпуляції... Це могло б спрацювати, коли йому було десять, але ж зараз йому дванадцять! Невже тато не розуміє, що подібні речі більше не працюють? Та й нагетси у формі тварин? Ну камооон!!!! Кілька невдалих кидків не порадували батька, а навпаки засмутили. Потрібно тренуватися, коли є бажання та настрій, адже коли усього цього немає, м'яч наче відчуває та сам противиться потраплянню в кільце.

— Хлопці, обідати! — гукнула мама крізь прочинене вікно кухні.

Кевін, почувши її слова, аж засяяв та, кинувши м'яча, помчав до задніх дверей будинку.

— Кевіне, ми не закінчили! — вигукнув батько суворо.

Але хлопчик вже зник за дверима, що автоматично оголошувало про закінчення тренування. Коли ж усі нарешті вмостилися за столом, Дерек знову почав свої монотонні розмови про зміну стратегії гри, тренувань, загального підходу. Суцільна нудьга.

— Я тут подумала зробити серію сімейних фото, — порушила тишу Наталі. — Вичитала в одному з журналів, що можна вигадати нову родинну традицію, яка нас усіх зблизить.

— Ти не чула, що я щойно сказав? — запитав Дерек. — У нас тренування у розпалі, почалися перші юніорські ігри, це все, звісно, добре, але трохи невчасно.

— Я все чула, тому й пропоную, — відповіла Наталі, спостерігаючи за тим, як син поглинає нагетси та картоплю. — Ти зникаєш на роботі, потім зникаєш на тренуваннях... Я тебе зовсім не бачу, невже складно трошки відволіктися? Ти просто уяви: фотостудія, різні фонові палітри, можна придбати антикварні рамочки у містера Гелена... Це так цікаво!

Дерек побачив, що дружина й справді дуже загорілася ідеєю. Була її правда: він зникав на роботі з новими проєктами забудови, у вихідні тренував Кевіна та проводив з ним багато часу, забувши про Наталі.

— Згода! — враз вигукнув він та широко усміхнувся. — Різноманіття тільки піде на користь. Тим більше від усіх цих схем, розрахунків та проєктувань я вже добряче втомився.

Наталі вдоволено усміхнулася та заплескала в долоні, мало не розхлюпавши на себе содову. Вона аж сяяла, була такою яскравою та щасливою, якою Дерек вже давно її не бачив.

— Отже, я домовлюся на наступний тиждень, адже у місцевій фотостудії усе заброньовано, а їхати до міста надто довго! — весело випалила жінка та поцілувала Дерека.

— Фу, гидота! — вигукнув Кевін та скорчив гримасу.

Батьки враз підозріло перезирнулися, усміхнулися одне одному та кинулися лоскотати хлопця.