Батьківська Фігура

13 березня 2006 року.

- Місіс Фуллер, заждіть! - гукала Гарріет, біжучи за покупчиною. - Вибачте мене!

Наталі враз зупинилася та повернулася на голос.

- А за що ти вибачаєшся? - запитала вона для уточнення. - Ти ж нічого подібного не казала про мого сина. Звідки вони взагалі таке взяли?

Залита пообіднім сонцем стоянка була напівпорожня, тому голоси жінок безперешкодно розліталися луною. Гарріет помітно знітилася, засовуючи руки до кишень джинсів.

- Прийшла місіс Мерсер та довго про щось говорила з Тедом. Вони навіть у його кабінеті замкнулися. - промовила дівчина. - Коли він мене до себе покликав, то сказав вас більше не обслуговувати, адже Кевін гей.

Наталі похитала головою та поправила ремінець сумки на плечі. Вона непорушно стояла та витріщалася на асфальт позаду Гарріет.

- Місіс Фуллер, це може видатися дивним та травмувати, але у мене рідний брат відкритий гей, люди після цього не змінюються. - продовжила говорити дівчина, аби перекрити незручну мовчанку. - Він розказав мені, потім батькам... Ми все одно щасливі бути родиною.

- Такого не може бути. - похитала головою Наталі. - Я знаю свого сина, я б помітила...

Її голос зірвався, й жінка мало не сіла на брудний та холодний асфальт. Гарріет її вчасно притримала за талію та допомогла встояти. За мить, обидві помітили в іншому кінці стоянки Даяну Мерсер, яка швидко бігла до своєї автівки та роззиралася. Всередині Наталі щось зламалося. Вона рвучко випрямилася та швидко рушила до колишньої королеви балу. Помітивши наближення небажаної гості, Даяна метушливо заходилася відмикати замок машини.

- Гей, Даяно! - закричала Наталі, невпинно крокуючи та набираючи темп. - Ти щось казала про мого сина? Я не розчула.

Позаду пролунали вигуки Гарріет, яка протестувала проти необдуманих вчинків. Наталі її майже не чула, адже у вухах сильно гуділо. Важка голова заповнювалася болем, мов надувна кулька гелієм.

- Я нічого проти тебе не маю, але не допущу подібного у своєму районі. - спробувала пояснити свої вчинки та слова Даяна, яка притиснулася усім тілом до машини. Виходило у неї по меншій мірі, незграбно.

- Ти перейшла усі межі. - процідила крізь зуби Наталі. - Чому такі як ти, постійно намагаються влізти у чуже життя? Чому ви не займаєтеся своїм?

Нарешті жінка порівнялася з місіс Мерсер, яка було на голову вищою на зріст. Наталі уважно вивчала перелякане обличчя колишньої однокласниці, намагаючись знайти на ньому хоча б одну мімічну зморшку, яка відповідала за совість.

- Ти думаєш, що я буду тебе бити? - запитала Наталі знову. - Не бійся, я до такого не опускатимуся. Мені просто цікаво, чому ти це все наговорила?

- Я... Я...

-Я, я, я, що в біса за заїкання?! - вибухнула Наталі. - Ти сама матір, маєш двох прекрасних дітей, то чому ж дозволяєш собі говорити подібне про мого сина?!

Гаріет повільно підійшла ззаду та стала поруч з місіс Фуллер. Дівчина уважно роздивлялася картате пальтечко заможної домогосподарки, її сумочку від Gucci, свіжий манікюр, але так само як й Наталі, не бачила і натяку на совість.

- Мені про це сказали, я думала що це безневинна плітка! - розридалася Даяна під тиском.

З дверей супермаркету повалив натовп з покупців, які насторожено та перелякано косилися в сторону жінок.

- Ми просто говоримо, немає на що дивитися! - раптом закричала Гарріет. - Проходьте собі, та дякуємо за покупки у цьому гадюшнику!

Наталі не стримала посмішки. Вона не очікувала надбати союзницю в обличчі Гарріет Сандерс. Хоча колись вона й була нянею для Кевіна.

- Сьогодні п'ятниця! - вигукнула з натовпу Флоренс Бінгем та помахала до дівчини та Наталі. - Чула, Даяно? Сьогодні той день!

Коли старенька пройшла повз, погляди жінок знову втупилися у місіс Мерсер.

- Я нічого не знаю, сказала лише кільком людям! - благально виправдовувалася Даяна. - Запитайте у Делайли!

Наталі не відривала від колишньої королеви балу свого прискіпливого погляду. Гарріет же, задумливо чухала акуратне підборіддя.

- Місіс Мерсер, ви закуповуєтеся у цьому прости Господи супермаркеті кожного понеділка на тиждень, в інший час у районі вас навіть не видно. - промовила дівчина. - Виходить, що шанована леді, їхала сюди спеціально...

Місіс Фуллер рвучко перевела на неї погляд. Вона все зрозуміла.

- Ти не можеш змиритися з тим, що Зака не призначили капітаном команди. - промовила Наталі тихо. - Ти вигадала це все для того аби дискредитувати мого сина?

- Я... Я...

Даяна не розуміла про що мова, тому затиналася все сильніше. Жінка переводила погляд з однієї співрозмовниці до іншої, намагаючись вигадати відповідь.

- Мені розповіла сестра, адже чула розмову Джейка Фолі з директором Стівенсом. - нарешті промовила вона вийшовши зі стану заціпеніння.

---

Пальці ковзали по резинових кнопках слухавки та заважали натискати на них. Зараз було складно все. Пригадати номер, зосередитися, втамувати болюче печіння у горлі...

- Ти повинна набрати номер. - прохрипіла сама до себе Наталі. - Треба комусь подзвонити.

"911"

Вона ще якусь мить сиділа у повному ступорі та нерозумінні, але враз, три цифри якимось дивом все ж з'явлися у підсвідомості, й жінка кволо та повільно натиснула на відповідні кнопки. Почулися довгі монотонні гудки, які повторювалися раз за разом. Ці звуки навіть на мить заколисали Наталі, від чого вона поволі закрила очі.

- 911, що у вас сталося? - раптом прозвучав голос на іншому кінці дроту.

Наталі стрепенулася та вирівнявшись вдарилася об ручку шухляди комода.

- Я... У мене... - заговорила вона, але це виходило незграбно.

- Мем, ви в порядку? - запитала операторка, голос якої був рівним та приємним.

- Кгхм... Я не знаю у мене... - Наталі прочистила горло, відчуваючи набридливе печіння.

- Мем, якщо вам загрожує небезпека, просто скажіть "так". Я відправлю за вашою адресою екпіаж поліції. - продекламувала операторка.

- Я... Надішліть швидку. - спромоглася вичавити з себе жінка.

- Будинок Фуллерів, Секвоя авеню 170306? - уточнила операторка.

- Так. - підтвердила Наталі змучено.

- Очікуйте на прибуття швидкої. - повідомила операторка, після чого дзвінок завершився.

Наталі поклала слухавку на підлогу та повільно підвелася. Ноги встигли затерпнути, тому втриматися на своїх двох було не просто. Шкутильгаючи та спираючись на стіни, вона рушила до вхідних дверей. Розчахнувши їх настіж, вона відчула на шкірі сонячне проміння та свіже холодне березневе повітря.

15 березня 2006 року.

Рівно о восьмій ранку Наталі та Дерек Фуллери сиділи під кабінетом директора Стівенса. Уроки вже розпочалися, але поодинокі учні ще поспішали до своїх кабінетів. Директора ще не було на робочому місці, хоча подружжя це не дивувало.

- Чому в біса так довго? - нервово проказав Дерек, оглядаючи порожній коридор.

- Ти маєш тримати себе в руках. - відповіла Наталі. - Розмова пройде спокійно та без скандалу.

- Чому ти кажеш це мені? - запитав Дерек, дивлячись в обличчя дружині.

- Маю на те причину. - відповіла жінка коротко.

Вона натякала на вибуховий характер Дерека, що проявлявся завжди дуже невчасно. Нарешті у кінці коридору гримнули важкі двері і з'явився Стівенс. Він йшов доволі повільно та незграбно, перебираючи якісь папери. Коли він порівнявся з дверима свого кабінету, то не одразу помітив подружжя, яке його терпляче чекало.

- Містере Стівенс. - делікатно проказала Наталі, звертаючи на себе та чоловіка увагу директора. - Ми прийшли поговорити.

Стівенс стрепенувся та розсіяно поглянув на Фуллерів. Йому стало дуже ніяково, аж у шлунку закрутило.

- Вітаю, так, проходьте. - промимрив він тихо.

Чоловік простягнув до Дерека долоню для рукостискання, але останній поглянув на неї з огидою. Вони пройшли повз робоче місце Делайли Стьюарт та опинилися у невеликому кабінетику, повному грамот, виграних кубків та фото з відомими людьми. Було навіть одне, на якому мер тиснув Стівенсові руку.

- Прошу, сідайте. - запросив директор та нервово опустився у своє крісло. - Я знаю чому ви тут.

- Добре, перейдемо одразу до справи. - кивнула Наталі. - Ми подаємо цивільний позов на вас, як директора, та на школу загалом. Витік конфіденційної інформації, цькування нашого сина, усунення його від гри. Ми вважаємо, що хтось має за це відповісти.

Стівенс уважно вислухав жінку та кивнув. Фуллери помітили, що у чоловіка тремтять руки.

- Я вас розумію, але витоку інформації не було. - заговорив директор. - Повірте, у нас налагоджена шкільна система конфіденційності щодо особових справ учнів та приватних розмов з ними.

- Делайла Стьюарт усе чула. Про це при свідках заявила її сестра Даяна Мерсер, яка й підтвердила що саме Делайла розповіла їй про вашу з Джейком Фолі розмову. Тому ми будемо вимагати внутрішнього розслідування, для доведення фактів та покарання винних. - відповів Дерек. - За те що життя Кевіна стало публічним, з вашої провини ви відповісте.

- Містере Фуллер! - вигукнув Стівенс. - Персонал ознайомлений зі статутом та внутрішніми правилами...

- Усі подальші розмови лише через нашого адвоката. - перервала його нудну промову Наталі. - Ми й так зробили вам послугу, подумайте.

- Місіс Фуллер, я хочу вам пояснити...

Раптом Дерек зірвався з місця та визвірився на директора.

- Ми прийшли сюди заради Кевіна! - крикнув чоловік. - Не потрібно мені розповідати про ваші статути, правила і іншу хрінь! Нам відомо, що Джейкоб Фолі приходив до вас того дня. Саме тоді містом поширилися чутки, які розпочала Делайла, підхопила її сестра і понеслося. Вже ввечері, Кевіна відсторонили від гри. Вам не видається це дивним?

Стівенс помітно зблід та застиг з відкритим ротом. Йому більше не було чого сказати, адже Фуллери загнали його у глухий кут.

- Як я вже казала, в разі чого зв'яжіться з нашим адвокатом. - порушила тишу Наталі та багатозначно поклала перед директором візитівку Гевіна Міллза. - Ми будемо раді, якщо ви співпрацюватимете.

Натягнуто посміхнувшись, жінка взяла Дерека за руку та покинула кабінет. Єдине про що вона зараз думала, був вираз на обличчі Стівенса.