Отруйна спокуса

Девід неохоче взяв банку з моїх рук. Він ще кілька секунд просто тримав її, дивлячись на мене з якоюсь недовірою, а потім усе ж зробив ковток.

— Щось воно дивне.

Я ледве стримав усмішку.

— Пиво як пиво.

— Ні. Справді якийсь дивний смак.

— Може, тобі просто здається.

Я підвівся, взяв із кухні ще одну банку й відкрив її. Піна піднялася до самого краю.

— Тоді давай за нашу дружбу.

Девід подивився на мене.

— За дружбу?

— За дружбу.

Він нарешті посміхнувся. Це була перша нормальна усмішка за весь день.

— Добре. За дружбу.

Ми торкнулися банками. Я зробив ковток свого пива й поставив банку на підлогу. Девід швидко зробив кілька ковтків підряд.

— Не поспішай.

— Я хочу забути те, що сталося на озері.

Він сказав це майже весело. А потім допив усе до кінця. Я дивився, як він поставив порожню банку біля себе. Спочатку нічого не змінилося.Він просто сидів, притулившись спиною до дивана, і дивився на вогонь.А потім раптом тихо засміявся.

— Що?

— Нічого.

Він знову засміявся.

— Просто згадав, як ти сьогодні виглядав на тому човні.

— Як?

— Як розлючений капітан «Титаніка».

Я не втримався й теж засміявся.

— Дуже смішно.

— Ні, правда.

Він похитнувся, коли спробував сісти зручніше, і схопився рукою за край дивана. Я відразу помітив це.

— Ти як?

— Чудово.

Він широко посміхнувся. Очі вже блищали зовсім інакше. Напруга, яка ще кілька хвилин тому стискала його плечі, кудись зникла. Він більше не виглядав переляканим, не дивився на двері, не думав про те, щоб піти.Він просто сидів поруч зі мною.

Розслаблений.

Веселий.

Мій.

Остання думка промайнула так швидко, що я навіть не встиг її злякатися. Я лише посміхнувся й підсунувся ближче.

— От бачиш, — тихо сказав я. — Я ж казав, що тобі стане краще.

Девід поклав голову мені на плече.

— Мені справді добре, Стіве.

І я чомусь повірив, що саме цього він і хотів. Девід ще кілька хвилин щось розповідав. Я вже майже не слухав, що саме. Слова ставали дедалі повільнішими, між ними з'являлися довгі паузи. Він кілька разів намагався щось додати, але врешті лише позіхнув і потер очі.

— Я щось втомився...

— То відпочинь.

— Не хочу спати.

Він сказав це з такою серйозністю, що я мимоволі усміхнувся.За кілька хвилин його голова вже лежала в мене на плечі. Я обережно підхопив його під руки й допоміг влаштуватися на дивані біля каміна. Вогонь майже згас, але від каменю ще йшло приємне тепло. Девід щось пробурмотів, навіть не розплющуючи очей.

— Ти тут?

— Тут.

— Добре...

Це було останнє, що він сказав. Я накрив його ковдрою до самого підборіддя й на якийсь час просто залишився поруч. Уві сні він здавався зовсім іншим.

Без своєї звичної настороженості, без того погляду, яким він ніби весь час чекав чергової біди. Обличчя розслабилося, каштанове волосся розсипалося по чолу. Він тихенько сопів. Я ледве стримав усмішку.

— Ну ти й дивний, Девіде...

Він не почув. Я поправив край ковдри біля його плеча. Мені раптом стало неймовірно спокійно. Хотілося сидіти так усю ніч і просто дивитися на нього. Знати, що він поруч, що зараз йому нічого не загрожує.

Ніхто не кричить. Ніхто не принижує його. Ніхто не може забрати його звідси.

Я подумав про Джорджа, про тих людей, яких Девід боявся, про університет, містера Мелона і все те, що останні місяці переслідувало його. Стільки людей хотіли зробити йому боляче. А я чомусь був упевнений, що зможу цього не допустити. Що б для цього не знадобилося.

Я ще раз поправив ковдру й відкинувся на спинку крісла.Девід тихо сопів біля каміна, а я дивився на нього й думав лише про одне.

«Тепер він у безпеці.»

Наступний день минув напрочуд спокійно. Ніхто більше не згадував про вчорашню сварку на озері, наче її й не було. Ми обоє поводилися так само. Принаймні я дуже старався переконати себе, що все гаразд.

Девід зранку навіть жартував. Ми розпалили вогонь біля будинку й смажили ковбаски на грилі, сперечаючись, кому дістануться ті, що підгоріли. Навколо стояла тиха осіння краса. Листя повільно зривалося з дерев і лягало на землю, а озеро блищало під сонцем так спокійно, ніби вчорашнього вітру й не було.

Я дивився на Девіда і думав, що, мабуть, це найкращий день народження у моєму житті.Мені більше нічого не хотілося.Лише щоб цей день тривав якомога довше.

А ввечері ми знову сиділи біля каміна.Вогонь кидав теплі відблиски на його обличчя, і мені здавалося, що я досі не можу повірити в те, що все це відбувається зі мною. Цього разу між нами вже не було ані страху, ані сумнівів. Ми просто дозволили собі бути разом.

Вогонь у каміні кидав на стіни рухливі тіні. Я притиснув Девіда до м’якого килима прямо перед каміном. Він уже не тремтів від невпевненості — лише від збудження. Його руки вільно лежали над головою, коли я стягнув з нього футболку одним різким рухом. Шкіра під моїми долонями була гарячою, майже палаючою. Я провів губами по його грудях, прикусив сосок, і він голосно, безсоромно застогнав, вигинаючись назустріч. Мої губи торкнулися тонкого шраму що вів від пупка до його паху. Я помітив, що його член став твердим.

— Не стримуйся, — тихо сказав я йому в шию. — Сьогодні можна все.

Він лише кивнув, очі темні, губи привідкриті. Я розстібнув його джинси, стягнув їх разом із білизною. Його член був уже готовий, вологий на кінчику. Я обхопив його рукою, провів кілька разів, і Девід відкинув голову, тихо видихаючи моє ім’я.

Я більше не хотів бути обережним. Я перевернув його на живіт, підняв стегна, розвів їх ширше. Пальці швидко підготували його — грубіше, ніж раніше, жадібніше. Він штовхався назад, насаджуючись на мої пальці сам, і це зводило мене з розуму. Коли я нарешті увійшов — одним довгим, глибоким поштовхом — він голосно ахнув і вп’явся пальцями в килим.

Я взяв його жорстко. Без пауз. Без ніжності, яка була в душі чи в спальні. Лише чисте, нестримне бажання, яке я носив у собі так довго. Кожен поштовх був сильнішим, глибшим. Я тримав його за стегна так міцно, що на шкірі залишалися червоні сліди від пальців. Девід стогнав уголос — низько, зірвано, він кричав, коли я входив особливо глибоко. Він більше не соромився звуків. Не намагався стриматися. Просто брав усе, що я йому давав.

Я нахилився, притиснувся грудьми до його спини, вп’явся зубами в плече. Він тремтів піді мною, штовхався назустріч, шепотів щось нерозбірливе. Я обхопив його рукою спереду, почав дрочити в тому ж ритмі, і він кінчив першим, з довгим стогоном, стискаючи мене зсередини так туго, що я ледь стримався.

Але я не зупинився. Я продовжував рухатися в ньому, жорстко, жадібно, поки сам не зірвався — глибоко, до кінця, з низьким гарчанням, притискаючись до нього всім тілом.

Ми впали на килим, важко дихаючи. Вогонь тріщав у каміні. Девід лежав піді мною, розслаблений, із закритими очима, і задоволено всміхався. Я провів пальцями по його спині, відчуваючи, як серце все ще калатає.

Пізніше ми лежали поруч перед каміном, слухаючи, як потріскують дрова. Я дивився на Девіда і відчував таке щастя, що воно майже лякало мене. Мені здавалося, що я нарешті отримав те, чого хотів. І що тепер уже ніхто не зможе його в мене забрати.