Отруйна спокуса

Ми пішли до корпусу разом.

Я ще деякий час відчував залишки роздратування, але поступово воно відступало. Якщо подумати спокійно, нічого ж не сталося. Джулія була саме такою - нарваною, зухвалою авантюристкою. Це було в її стилі. Вона могла не лише погладити, але й поцілувати. А Девід...Девід був надто м'яким. Він схоже не вмів казати « ні ». І навряд, чи наважився б відштовхнути її. Можливо, саме тому й не відсахнувся від Джулії.

Хоча... Я згадав його усмішку. Він же не виглядав роздратованим. Навпаки. Мені здалося, що йому подобалося. Я насупився, але одразу ж відкинув цю думку.Не варто було себе накручувати.Ми ж разом. Девід сам обійняв мене. Сам сказав, що між ними нічого немає. Цього мало бути достатньо. Принаймні я дуже хотів у це вірити.

Коли ми зайшли до аудиторії, містер Найт уже стояв біля кафедри. На столі перед ним лежала його знайома книга, а поруч — кілька аркушів із нотатками.

Ми зайняли свої місця. Я сів поруч із Девідом і вперше за весь ранок відчув, що справді заспокоююся.Містер Найт поправив окуляри, обвів поглядом аудиторію й усміхнувся.

— Що ж, сьогодні у нас буде дещо незвичайна тема.

У класі одразу стало тихіше.Він узяв крейду й написав на дошці кілька слів.

«Еротична сцена в літературі».

Хтось на задній парті тихо засміявся.Найт обернувся.

— Так-так. Саме це я й написав. Не хвилюйтеся, я не збираюся перетворювати лекцію на вечір пліток.

Аудиторія засміялася. Я теж усміхнувся.

— Сьогодні ми поговоримо про те, навіщо письменникові взагалі потрібні інтимні сцени, — продовжив містер Найт. — Чому одна така сцена може змінити стосунки між героями, а інша лише нагадує погано написану інструкцію.

Знову сміх. Я машинально подивився на Девіда.Він слухав Найта, поклавши підборіддя на долоню. І раптом мені стало ніяково. Бо слова викладача чомусь нагадали мені про той вечір в будиночку. Про камін. Про Девіда поруч. Я відвів погляд і спробував зосередитися на лекції. Містер Найт тим часом продовжував:

— Хороша еротична сцена майже ніколи не буває лише про тіло. Вона завжди щось відкриває в персонажах. Їхню довіру. Страх. Владу. Залежність.

Останнє слово чомусь змусило мене знову підняти очі.

Залежність.

Я подивився на Девіда. Він саме гортав конспект і нічого не помічав. А я чомусь подумав, що містер Найт сьогодні вибрав надто дивну тему.

Містер Найт тим часом поклав крейду на край кафедри й деякий час дивився на напис на дошці, наче сам оцінював ступінь небезпеки сьогоднішньої лекції.

— Отже, — сказав він нарешті, — перш ніж ми почнемо, запам'ятайте одну просту річ. Еротична сцена не є нагородою читачеві за те, що він дочитав книгу до цього місця.

Аудиторія засміялася.

— Я серйозно. Якщо ваш герой після двохсот сторінок нарешті поцілував героїню, це ще не означає, що ви зобов'язані негайно роздягнути обох і повідомити читачеві температуру в кімнаті. Хоча, — додав Найт, — якщо температура має сюжетне значення, я готовий розглянути цей випадок.

Знову сміх. Я усміхнувся, а Девід нахилився до мене й тихо прошепотів:

— Він крутий?

— Так... В порівняні з покійним старпером. — погодився я, і ми разом розсміялися.

Найт зробив вигляд, що не почув.

— Хороша інтимна сцена повинна щось змінити. Якщо до сцени герої були чужими, після неї вони не можуть просто вдягнутися й піти пити каву так, ніби нічого не сталося.

Він написав на дошці:

БУЛО → СЦЕНА → СТАЛО

— Ось ваша проста формула. Не механіка. Наслідок.

Він постукав крейдою по слову «СТАЛО».

— Читачеві не так цікаво, де саме вони опинилися без одягу. Йому цікаво, що це зробило з їхніми стосунками. — Найт пройшовся перед дошкою. — Наприклад, герой довіряє героїні. Вони зближуються. Після інтимної сцени він розуміє, що закохався. Вона — що боїться цієї близькості. І все. У вас уже є конфлікт.

Він підняв палець.

— А тепер інший варіант. Вони пристрасно кохаються, після чого обоє кажуть: «Було добре», — і йдуть снідати.

Пауза.

— Вітаю. Ви щойно витратили три сторінки на те, що сюжет міг пережити без особливих втрат.

Клас вибухнув сміхом.

— Еротика без емоцій — це опис фізіології. Література починається там, де нас цікавить людина.

Я помітив, що Девід перестав усміхатися й уважно слухав.

— І ще одна дуже важлива річ, — продовжив Найт. — Не плутайте бажання з коханням. Герой може хотіти людину й водночас не довіряти їй. Може кохати й боятися. Може погоджуватися на близькість, але не бути готовим до стосунків.

Я мимоволі глянув на Девіда. Він саме записував щось у зошит. Мені раптом стало не дуже затишно.

— Іноді, — сказав Найт уже спокійніше, — найцікавіше в такій сцені — не те, що відбувається між двома людьми, а те, що кожен із них думає, що відбувається.

Я завмер. На мить мені здалося, що він дивиться просто на мене. Але містер Найт уже відвернувся до дошки.

— Бо, панове майбутні автори, люди рідко приходять у стосунки з однаковими очікуваннями. Один може думати: «Ми тепер разом». Другий: «Мені просто добре з цією людиною». І ось вам готовий конфлікт. — Він усміхнувся. — А якщо ви напишете це переконливо, читач сидітиме й кричатиме на сторінку: «Та поговоріть ви нарешті!»

Аудиторія знову засміялася. Я теж. Тільки чомусь сміх вийшов у мене тихим.

Я обережно торкнувся руки Девіда. Той підняв на мене свої дивовижні очі, і посміхнувся у відповідь. Моє серце щемливо стислося в грудях. Ця посмішка дуже личила йому, і я віддав би усе щоб він посміхався частіше.