Нездоланна

Частина 1/2

Спогади

Розділ 1

Я ледве втримала бокал з шампанським, який все випадав з моєї напівп'яної долоні. Інна засміялася з чергового жарту однокласника, якого ніколи в житті більше не побачить, і її світла, товста коса впала з плеча на спину. Я вже була достатньо «тепла», щоб сприймати жарти, тому просто посміхнулася, здуваючи з очей своє морквяне, кучеряве пасмо. Остання порція солодкуватого алкоголю зникла між моїх губ, коли я подивилася на годинник на зап'ясті. Десята. У мене було близько двох годин, потім я мала стояти на порозі свого дому як штик, і якось приховати свої п'яні очі.

- Оленко. - я трохи прикрила очі, а потім підійняла їх на Ліку, по губах якої вже розповзлася червона помада на пару з посмішкою.

- М-м?

- Ти куди будеш вступати? Ти, наче, щось казала про київську консерваторію... - Інна зловила мій невпевнений погляд, і швидко з'явилася на сусідньому стільці, нахиляючись до дівчини.

- То там не Чернишенко? Це його нова дівчина? - я вдячно посміхнулася подрузі, коли Ліка помітила своє шкільне кохання, і прикусивши губу, сказала, що має відійти в туалет. Її зацікавленість моїм майбутнім розсіялася миттєво. - Без шансів взагалі? - печально запитала Інна, і я похитала головою. Мій диплом з відзнакою, виданий місяць тому у музичній школі - це все, що я могла отримати в сфері музики. Вища освіта була мені закрита, принаймні, поки батько був живий.

- Може, він ще передумає. - я знову зробила негативний рух головою, вкладаючи її на плече подруги. Інна важко зітхнула, обіймаючи мене. - Навіть не знаю, що й сказати. Це дико. Чому ти не можеш навчатися, як всі нормальні люди? Врешті-решт, ти ж не собака...

- Інн...

- Добре, я мовчу. - погодилася вона, закидаючи одну ногу на іншу. Ми спостерігали за повільним танцем двох парочок, кав'ярня скоро закривалася, і усі мали піти на пляж, щоб там зустріти світанок, але доти я, на жаль, не досиджу. Офіціант зі стомленою усмішкою приніс мені каву, і я вдячно кивнула, забираючи склянку. Перший ковток трохи ошпарив мій язик, але я швидко звикла, відчуваючи себе набагато краще.

- А ти? Таки до юрфаку?

- Мгм. - подруга відпила трохи зі свого стакана, важко зітхаючи, а потім засміялася, і різко прикрила рота. - Здається, мені досить.

- Здається? - я окинула її критичним поглядом, помітивши рум'яні щоки. Зізнатися, я дико їй заздрила. У нас були абсолютно дзеркальні життя. Я жила з батьком-бандитом, вона - з матір'ю, яка замінила своїй доньці найкращу подругу. Поки я була кимось на кшталт вигідної умови в можливій батьковій угоді, Інна збиралася вступати до університету, вчитися, виходити заміж за того, за кого захоче. Все ж таки, моє життя було не таким і жахливим, але добра порція алкоголю трохи підбила мене на емоції.

- Зате тобі не потрібно буде їхати до Києва, жити в гуртожитку з тарганами. - пнула мене Інна плечем, і я посміхнулася. Можливо, батько дійсно передумає. Я була згодна вступити будь-куди, тільки б відчути реальний смак життя.

- Сьогодні щасливий день, останні години весни, зараз. - вона потягнулася за своїм невеличким біленьким телефоном, під динаміком якого було срібними літерами написано: «Samsung». Подруга з широкою усмішкою показала мені блакитний екран. - Десята двадцять один. Ось через хвилину загадаєш бажання.

- Навіщо? - не зрозуміла я.

- Мама моя так завжди робить коли бачить однакові числа. Ось! Все, можна! - вона різко закрила очі, морщачи носа, і я не дуже зрозуміла який сенс мала ця дія, але повторила за нею, повторюючи подумки:

«Хочу бути щасливою.»

«Хочу бути щасливою.»

«Хочу бути щасливою.»

- Все. Загадала?

- Так, я... - подруга стукнула мене по руці.

- Не можна розповідати.

- Хто взагалі сказав, що бажання потрібно загадувати в однаковий час? Дурниця. - я пирхнула.

- Бажання треба загадувати тоді, коли надто сильно чогось хочеш, тоді точно здійсниться. - посміхнулася подруга, і з колонок полилася обережні гітарні акорди. Інна різко відкинулася назад, а потім підскочила, витягуючи мене вперед. Я похитнулася, але втрималася, обіймаючи її за шию.

- Часом буває так що хочеш почути - чується зліва від нас, з великої чорної колонки біля бару. - речі, яких ніколи б не знати. I тягне за руку тебе в то місце...

Голос Скрябіна здається мені чимось ефемерним, я тихо підспівую, вперше розуміючи інший сенс цієї пісні, хоча, можливо, я просто хочу думати, що він там не один. Адже героїня самотня, і я, фактично, нічим від неї не відрізняюся. Навколо мої знайомі, навіть друзі, але я дійсно відчуваю себе цяткою в нескінченності. Нікому не потрібною. - Часом буває так що в магазині ти хочеш крикнути «Ну в чому я винна?!» - О так. Я відчуваю як втома обіймає мої ноги на високих, досить дорогих підборах, але їх ціна нічого не значить, бо куплені вони, як я все, що я маю, на крадені гроші. - Тебе окидають розуміючим оком, і дуже болить хоча й ненароком... - я стискаю руками подругу, розуміючи, що за місяць вона поїде. Мені так не хочеться відпускати її, разом з нашими буднями за задньою партою, я стискаю зуби, щоб не заплакати, і відчуваю її поцілунок в скроню. Інна вища за мене приблизно на пів голови, стрункіша, довгонога білявка, без веснянок, якими вкриті мої щоки, з зеленими очима, а не з незрозумілими сіро-блакитними, які дісталися мені в спадок від матері. Єдине, що у мене від неї лишилося. Пісня тривала, ми танцювали, я знала про що думає Інна, вона знала про що думаю я. У мене не було сестри, і, чесно кажучи, на щастя, але моя білявочка завжди з тонкою цигаркою в зубах стала ближче, ніж будь-яка сестра. Вона не дуже хотіла залишати мене, впевнена, що я занурюся в депресію. Звичайно, цього б не сталося, але переконати її було нереально. Інна не знала чого хоче від життя, такі жінки не сидять на судових засіданнях лише якщо вони не є масштабними аферистками чи ще кимось. Юристом Інес навряд чи стане, але її мати все життя лізла зі шкіри геть, щоб забезпечити дочці майбутнє, якого сама не мала. Хотілося б мені мати таку маму. Хоча, взагалі-то, я мріяла про будь-яку. Інна обов'язково знайде якусь велику «рибу» з гаманцем набитим засобом для отримання всіх благ цього тлінного світу, простою мовою - грошима, забезпечить матері безбідне життя і спокійно видихне, але щоб знайти когось подібного, його потрібно шукати. А Інна не шукатиме, вона швидше засяде в очеретах, більше схожа на крокодила, ніж на рибалки і риба сама з'явиться біля її роззявленої пащі. Я хотіла бути схожою на неї. Такою ж сильною, саркастичною та сміливою. Поки що, звичайно, погано уявляла як таку стати, але мала хоча б постаратися, чи не так?

- Лелечко. - пошепки звернулася до мене дівчина, і я різко повернулася у реальність.

- М?

- Не журися, не виростуть циці. - пробуркотіла вона мені в кучері, і я голосно засміялася, випадково хрюкнувши. Тепер реготали ми обидві. На нас покосилися перехожі, і ми різко замовкли, стискаючи губи. Скрябін разом з гітарою замовк, ввімкнувся якийсь англомовний трек, який я вже декілька разів чула по радіо, і погляд Інни різко метнувся до іншого кінця вулиці. До моїх вух долетів рев моторів, і чийсь протяжний скрик повний задоволення. З-за дому на кінці вулиці вилетів червоний байк, з крупним хлопцем верхи. Я не бачила його обличчя через шолом, але могла присягнутися, що воно блищить азартом, адже одразу за ним з'явився чорний, матовий металевий "кінь". Ми були далеко від дороги, тому Інна з широкою усмішкою потягнула мене ближче до високого бордюру.

- Ставлю на того, що на червоному. - усміхнулася подруга.

- Тоді я на того, що позаду. - я вказала пальцем на хлопця в екіпіровці, на матовому мотоциклі.

- Сенс ставок - обирати того, хто виграє, а не... - з-під коліс моєї ставки показався дим і вони з червоним опинилися їдучими ніздря в ніздрю. Мої губи прикрасила посмішка, коли чорний вирвався вперед, і лишив супротивника позаду ковтати пил.

- З тебе кава. - тикнула я Інну ліктем в бік. Вона розчаровано зітхнула, і щось сказала, але її слова проблематично долітали до моїх вух. Той самий хлопець, що вирвався вперед повернув голову, повністю вкриту шоломом назад, і я відчула як палає моє обличчя. Я не могла знати, чи дивиться він на мене, але відчувала, неспроможна пояснити легке поколювання на шкірі повік. Його долоня в рукавичці повільно підлетіла, але шолом він не зняв, тільки посунув вгору тоноване скло, і я помітила сіруваті очі, з зеленими цятками коло зірниць. Ще ніколи в житті я не була так вдячна долі за ідеальний зір. Його очі зіщулилися, споглядаючи мою персону, а потім хлопець неочікувано підморгнув мені, та знову дав по газах.

За пів години я вже була на шляху додому, з мовчазливим водієм, схожим на дику мавпу з його великими вухами та черепом. Аромат алкоголю від мене був ледве вловимий, і я сподівалася, що мені вдалося замаскувати його парфумом та жуйкою. Мої очі вперлися поглядом у лінію між лінією моря та темно-синього неба з першими зірками. Я б із задоволенням зараз стрибнула на стілець, котрий стояв в моїй кімнаті коло фортепіано і на п'яну голову написала якусь мелодію. Замість цього мені потрібно якнайшвидше поховати своє кохання до музики, бо батько, скоріш за все, викине мене у вікно головою вперед, якщо знову почує про музичний коледж чи консерваторію. Звичайно, він ніколи не цікавився мною, щоб розділити моє захоплення. Весь його час займали незаконні перевози, купа трави і ще достатньо тем для того, щоб відсидіти мінімум п'ятнадцять років за кожен випадок окремо. Його зв'язки завжди покривали його, я не одноразово зустрічалася з губернатором області і мерами сусідніх міст. Дмитро Олександрович Потоцький - одеський Аль Капоне. Або новий Міша Япончик. В будь-якому разі на італійську Коза Ностру з фільмів організація батька не тягне, і я сумніваюся, що колись він виросте з вуличного бандита вищої категорії до когось крупніше. Тепер мені було лячно, бо незрозуміло що буде з моїм життям далі. Я не хотіла, але через силу змушувала себе усвідомлювати, що хорошої долі мені чекати не варто. Невже у мене зовсім немає шансів?

Рідний дім зустрів тонким ароматом цигарок на першому поверсі, та уважним поглядом батька, до якого додавалися підтиснуті губи.

- Я повернулася вчасно. - із непорозумінням вимовила я, розставляючи руки. Що було не так? Він дивився дивно, щоб просто пройти повз до сходів.

- Йди спати. - замість відповіді на неоголошене запитання сказав батько, і розвернувся в напрямку вітальні. Мої плечі знесилено поникли, разом із важким подихом. Мені справді жахливо кортіло впасти обличчям в подушку, тому ноги віднесли мене нагору, сукня лишилася на великому сірому кріслі, а сама я ледве змила залишки тонкого шару косметики та здійснила своє бажання, прибираючи з обличчя руді кучері. Завтра, як і завжди, вони будуть схожі на пташине гніздо, але байдуже, адже завтра я нікуди не збираюся, окрім, звичайно, сусідньої кімнати, де розташований телевізор. Вже другий день по каналах крутять чергову версію «Саги» про вампірів та перевертнів, але я все ніяк не встигаю подивитися. Завтра у мене, нарешті, з'явиться така можливість. Мій атестат наче сміявся, стоячи палітуркою до мене, на комоді поряд з принадами для укладання волосся. Я гірко посміхнулася, поринаючи в сон, і мені здалося, що десь на межі реальності за вікном проїхала купа металевих мустангів.