Нездоланна

Олена

Сонце зазирнуло у вікно, змусивши мене поморщитися від світла, та повернути голову в інший бік, але мозок вже прокинувся та підкинув мені спогад про дитину, змусивши нашарити телефон в сумці біля ліжка та подивитися на час. За десять годин сьома. Мені страшенно закортіло їсти, одночасно з цим занили груди, повні молока, і я зникла в туалеті, вмиваючись та заправляючи волосся за вуха. Корені відростали швидко, та знову пушилися, нагадуючи, що мені потрібно робити процедуру вирівнювання знову. Звук відкритих дверей схаменув мене, і я вийшла, побачивши свою лікарку та ліжечко на колесах попереду неї.

- Вночі були проблеми, але зараз вона здатна дихати сама, я взяла кров на аналіз, до тебе зайде педіатр ввечері, але вона повністю здорова. - я полегшено зітхнула, підходячи ближче. - Ти впевнена, що впораєшся, Олено?

- Я впоралася зі значно жахливими та складними речами. - замість нормальної відповіді сказала я, знизуючи плечами.

- Так, але вони минули. А дитина з тобою на все життя.

- Я не вважаю її чимось жахливим, а складності будуть завжди. - зітхнула я, торкаючись рожевої щічки згином пальця.

- В такому разі я бажаю тобі успіхів. - щиро сказала лікарка, і я подарувала їй вдячну посмішку. - Памперси в тумбочці, там все, що може тобі знадобитися. Тепер по всім питанням звертатимешся до педіатра, вона залишить тобі свій номер, в разі чого у нас є два інших, якщо тебе не влаштує Наталя. А до мене прийдеш вже на плановий огляд.

- Гаразд. - кивнула я та відпустила жінку, підштовхуючи ліжечко до власного. Вона спала, надувши губки та не звертала на мене ніякої уваги, і я встигла спустити одну лямку з плеча, та обережно взяти її, притримуючи голову, і у мене вийшло не одразу, чим я й розбудила її. Пояснювати їй як їсти, на щастя, не знадобилося, вона одразу схопила сосок, та смикнула ніжкою, викликавши у мене посмішку. Я полоскотала маленьку стопу кінчиком пальця і вона знову смикнулася вдаряючи мене по руці.

- Вибач. - сказала я з тихим сміхом, та дозволила їй спокійно поїсти.

Повільно я усвідомлювала на що підписалася, та дійсно відчула крихту страху, але не паніки. У мене була донька, я дійсно в одну мить передумала та вирішила стати їй не чужою тіткою, а матір'ю. В той час, як моєму власному життю загрожували російські та ще купа всього. Навіть серед моїх людей залишалися невдоволені, які чекали на найдрібнішу помилку, щоб зайняти моє місце. Залишити її з Марією та Ігорем значило забезпечити більш-менш спокійні ночі, можливість поїхати з ними, якщо почнеться щось жахливе. Я ставила її життя під загрозу своїм рішенням, та не могла вдавати, що рада цьому. Проте я й не могла віддати її, як вчора так і зараз, та, я знала, в будь-яку іншу мить. Крім безпеки я позбавила її батька. У неї не буде тата, але навряд чи вона буде позбавлена чоловічої уваги, враховуючи кожного члена мотоклубу. Я повинна була впоратися. У мене не було права на поразку, і не знаючи, чи чекають мене попереду гострі скелі, чи прекрасне майбутнє, я прийняла виклик долі в якості маленької власної копії. У нас з нею був однаковій кирпатий ніс і форма губ, брів. Абсолютно у всьому вона була схожа на мене, а отже, і на мою матір. Якщо колір її очей не набуде темно-карого відтінку, то я виграю цю битву без проколів. Ніщо в ній не вказувало на біологічного батька, але я все ще пам'ятала, що він вживав наркотики, і готувалася до всіх можливих наслідків. Згадуючи своє раннє дитинство, коли була необізнана в темі батькових зрад та жахливого ставлення до мами, та любила їх обох однаково, я посміхнулася. Проводячи кінчиками нігтів по рудим волоскам на круглій голівці я тихо пообіцяла їй подарувати те, чого сама ніколи не отримувала, або воно залишало мене надто швидко - любов. Я так боялася, що зненавиджу її одразу ж як побачу, але сталося зовсім навпаки. Мені потрібно було дізнатися багато в найкоротші терміни, адже я сподівалася залишити період підгузків та безсонних ночей Марії.

В палату постукали, і після мого дозволу зайти, та поверненню одягу на його місце, в щілині дверей з'явилася миловидна жіночка з тацею, заповненою тарілками. Мій шлунок пробуркотів про свою невдоволеність відсутністю їжі, та я вдячно кивнула їй, дізнавшись, що наступного разу вона прийде о другій з обідом.

Донька знову забулася уві сні, поки я насолодилася пюре з курячими тефтелями та солодкою вівсянкою з яблуком. Після десяти хвилинним спостереженням за сплячою дитиною я зрозуміла, що прокидатися вона не планує найближчим часом та знову торкнулася телефону, помічаючи пропущені виклики від Інни. Я подивилася на час, знаючи, що вона ніколи не прокидається так рано, але все одно передзвонила, прикладаючи слухавку до вуха, поки відкривала вівсяне печиво в прозорому пакетику та вкотре зраділа, що обрала цю клініку та заплатила кругленьку суму. Сильно від цього я не збідніла.

- Нарешті! - без вітань скрикнула подруга в динамік. - Я терпіти не можу, коли ти годинами ігноруєш дзвінки та повідомлення, вже думала їхати до тебе.

- Я в пологовому. - сказала я, жуючи ту половинку десерту, що була занурена в молочний шоколад, та закотила очі від задоволення.

Інна витягнула з мене всю інформацію, яку змогла і коли я сказала, що дитина залишається зі мною, подруга різко замовкла.

- Ти впевнена?

- Так. - вкотре відповіла я на це запитання. - Ян має приїхати та розповісти мені, що сказала Марі, я не впевнена, що у неї була позитивна реакція, але, врешті-решт, я сподіваюся, що вона спробує мене зрозуміти та... пробачити. Вони вже повністю підготувалися до появи другої дитини.

- Саме другої. У них вже є карапуз, який потребує їх уваги, і з самого початку вони не планували двох, тому ти полегшила їм задачу. Собі, звичайно, трохи навпаки, але це вже інша історія. Хочеш, я приїду? З котрої години можна відвідати?

- Це приватна клініка, не державна, ти можеш приїхати будь-якої миті, я просто повинна попередити, щоб тебе впустили.

- В такому разі заїду за пару годин. Ти тепер мама. - хмикнула Інна, і я сама не втрималася від посмішки.

- Я сама не очікувала. Просто вона змусила мене понервувати під час пологів, а коли я почула, як вона плаче...

- Думаю, мені буде важко зрозуміти, але я можу собі уявити твою реакцію. Ти не придумала ім'я?

- Навіть не знаю... - мій погляд впав на ліжечко на рівні власних плечей та носик, який смикнувся від чогось, і я невпевнено сказала: - Софія?

- На честь твоєї мами?

- Так. Здається, їй личитиме.

- Гарне ім'я.

- Мені теж так здається. - сказала я, обережно торкаючись кінчика її носу. Ми з Інною попрощалися і я лягла підборіддям на край ліжечка, розглядаючи маленьке диво, що тепер залежало від мене цілком та повністю. Моя дитина. Мій вік давно перестав бути для мене чимось важливим, я вбивала людей, при чому дуже жорстоко іноді. Навряд чи наявність дитини могла мене травмувати. Головне було щоб не сталося навпаки. Мені потрібно буде приховувати від неї те, чим я займалася, хоча найпростішим варіантом було відкрити якийсь ресторан для прикриття, але це вже в перспективі на наступні десять років.

- Я захищу тебе від усіх. - обіцяю, хоча й усвідомлюю, що вона не розуміє. Вона чутиме ці слова та бачитиме дії в їх підтвердження ще довго, тому мені було байдуже, чи зрозуміє вона на перший раз.

Сумніви все так само стискали мою голову зсередини, але тепер я знала, що давати задню вже пізно.

Ян приїхав за двадцять хвилин з торбою контейнерів, та синцями під очима.

- Це від Оксани, вона занадто хвилювалася, що ти голодуватимеш. - сказав він, залишаючи готову їжу на тумбочці, не глядячи на мене. - Помию руки. - я з дивуванням помітила, що йому ніяково. Невже, через дитину? Софія не прокинулася, мені здавалося, що це не особливість немовлят, а просто її характер. Вона була такою ж і в утробі, ігноруючи мене до останнього, взагалі, я недалеко від неї відійшла, ми одне одного коштували. Ян не знав, як поводитися, хоча в цьому наші з ним ситуації збігалися, я теж поняття не мала що казати та робити, як діяти. Він затримався в ванній довше, ніж потрібно було, щоб просто вимити руки, але я дала йому цей час, заглядаючи до контейнеру з якого надто смачно пахло. Там знайшлися два червоних яблука з горіхами та карамеллю всередині і я відчула як тремтить нижня губа, глядячи на невеличку ложечку збоку.

- Олено? - Ян нахмурився, почувши мій схлип, але я похитала головою.

- Вона запам'ятала, що я їх люблю. - витираючи сльози сказала я. - Це дуже мило з її боку.

- Оксана завжди все пам'ятає. Вона як комп'ютер. - сідаючи навпочіпки біля мене сказав хлопець. - Гормони?

- Можливо. Я просто перехвилювалася за сьогоднішній ранок. Передай їй пою подяку.

- Обов'язково. Як твої справи? - він все ще не дивився на Софію, наче боявся її, що викликало мою посмішку.

- Все гаразд. У нас обох. - я кивнула на ліжечко біля себе, і він ковтнув, перш, ніж на секунду перевести на нього погляд. - Ти нервуєш.

- Тобі здається, я просто втомився.

- Ні, ти її боїшся. - поглузувала я, викликавши його обурення.

- Я боюся кого? Немовляти?

- Хочеш сказати я помиляюся? - мої брови підскочили, і я знову взяла її до рук, розглядаючи наче в перший раз. Ян промовчав, дивлячись на неї так, наче вона могла висунути голову та відгризти йому вухо в будь-який момент. - Я не дуже розмірковувала над ім'ям, але подумала про Софію. Як гадаєш?

- Ім'я твоєї матері. - кивнув Ян. - Вони чимось схожі.

- Тому я й вирішила, що воно має личити їй. - Ян промовчав у відповідь. - Ти думаєш, що я не повинна була її залишати.

- Я взагалі нічого не думаю, якщо чесно, просто досі здивований, от і все. Це повністю твоє рішення, яке, як і будь-яке інше, я поважаю. Мені важко уявити, як в одному домі з Пікою буде ще й дитина, але у тебе завжди все складається, здебільшого, позитивно в таких моментах.

- Потрібно, щоб хтось поїхав покормив її...

- Я ночував у тебе, вона хвилюється де ти поділася, але точно не голодна.

- Дякую. - я сподівалася, що по моїм очам можна побачити чого його дії вартують для мене. - Хочеш її потримати? - Ян невпевнено натягнув губи, знову ковтаючи.

- Вона спить.

- Вона завжди спить, так буде ще декілька місяців.

- Я не впевнений, що це хороша ідея. - мозком я спокійно сприйняла його відмову, але серце все одно стиснулося та змусило опустити погляд, киваючи не так позитивно, як планувалося.

- Бо вона його? - обережно запитала я, ненавидячи необхідність згадувати його зараз. Ян різко підійняв очі на мене, змусивши дивитися на нього.

- Вона не має до нього ніякого відношення, вона твоя і тільки. Я просто не маю поняття як... - його райдужки забігали в пошуках правильних слів. - поводитися з дітьми. Востаннє я бачив немовля років двадцять назад, коли в нашому домі з'явилася Оксана. Вона постійно верещала та заважала мені спати, це все, що я про них знаю.

- Софія тиха, чомусь мені здається, це не дуже зміниться з часом. Її неможливо розбудити. - Ян все ще виглядав переляканим моїм проханням, проте видихнув, морально готуючись, наче, до стрибка.

- Вона якась надто маленька.

- Вона виросте. - пообіцяла я, готова передавати її. - Згодом. Притримуй голову.

Вона майже повністю розмістилася на двох широченних долонях хлопця, що не дуже розумів, навіщо погодився на це, але слухняно тримав її під спинку, врешті-решт розмістивши у себе на згині ліктя.

- От бачиш. Не з'їла.

- У тебе вона здавалася більше. - уважно роздивляючись її, вимовив Ян. - Марі просила передати тобі, що рада, що ти прийняла таке рішення. Тобто не те, щоб вони не хотіли Софію, але вона боялася, що ти пошкодуєш про своє рішення набагато пізніше.

- То... - я прикусила губу, усвідомлюючи. - вона сприйняла це нормально?

- Як і Ігор. Захар бешкетує останнім часом, мені навіть здалося, що вони зраділи більше, ніж ти. Знаю, ти зараз одягнеш мені той контейнер на голову, але запитаю востаннє. Ти точно вирішила, що впораєшся чи досі сумніваєшся?

- Я готова. Принаймні, мені так здається. Знаю, зараз досить небезпечно, і я маю продумати шляхи відходу на всяк випадок, але вона того варта.

- В такому разі... вітаю?

- Дякую. - мої губи знову розтягнулися.

- Марі запропонувала тобі взяти те, що вони купували для дитини. Якщо хочеш, до вечора я привезу речі та приберуся в домі. Пил, наче, шкідливий для немовлят.

- Якщо тебе це не обтяжить, я була б вдячна. - зізнаюся.

Я забрала Софію, але не змогла покласти назад та дати їй комфортно поспати, притискаючи до себе, поки ми обговорювали затишшя російських, та ймовірність бурі, яке воно може нести надалі. Врешті-решт Ян сказав мені не перейматися та передав вітання від Матвія, що попросив його приїхати допомогти десь у одній з його сервісів, і я попрощалася з ним, попросивши передати комусь черговому, щоб пустили Інну коли та з'явиться. Всі пів години вільні від усіх я витратила на їжу, подумки цілуючи Оксану, особливо після яблук та запеченої курки. Мені шалено хотілося їсти, тому я із задоволенням проковтнула те, що змогла, а залишки поклала у міні-холодильник.

Інна подзвонила перш ніж з'явитися за дверима моєї палати, та обережно обійняла мене одразу, як побачила.

- Виглядаєш втомленою.

- Є трохи. - вона схвильовано зазирнула за моє плече, протягуючи пакет.

- Це мама передала.

Матір Інни знала цю історію дуже поверхнево, але через нездатність подруги брехати так, щоб Маргарита повірила, довелося трохи посвятити її в те, яким чином я завагітніла та що наразі займалася справами батька, відклавши вищу освіту. Насправді, я просто забула про неї думати та закинула цю ідею. У мене банально не було на це часу, і тепер не факт, що з'явиться.

- Можна? - невпевнено запитала вона, помітивши Софію.

- Звичайно.

Інна сіла на ліжко, глядячи на неї здалеку та зморщила носа через широку посмішку.

- Вона така мила. Ой. - подруга різко замовкла, складаючи губи трубочкою, коли Софія відкрила очі, схожа на маленьку злу бабусю. Донька помандрувала очима по простору навколо себе та, очевидно, не вразилася побаченим, і просто закрила очі, продовжуючи спати. Я сховала посмішку, та відчула позиви до вбиральні, попросивши Інну посидіти з нею, та радісно зникла за світлими дверима, коли подруга декілька разів кивнула, оглядаючи кімнату.

Мені навіть вдалося прийняти душ, що було непростою задачею, але я відчувала необхідність помити ті ділянки тіла, які зможу, а особливо голову. Навіть легкий біль не завадив мені відчути себе більш свіжою. Інна залишилася зі мною майже до десятої, обговорюючи всі можливі теми, попутно шукаючи в інтернеті книжки, які мені було б корисно почитати.

- Не так я уявляла собі літо перед нашим дев'ятнадцятиріччям. - в якийсь момент сказала подруга, і я погодилася з нею, хоча й взагалі не уявляла собі це літо. Мені просто хотілося бути щасливою, але труднощі тільки збільшилися в об'ємах, і деякі з них привели мене сюди. До сплячої під боком Софії, яку Інна жартівливо почала кликати бабусею. Я видихнула, засинаючи, після того, як двічі змінила підгузок за п'ять хвилин. Можливо, це було не те життя, про яке я так фанатично мріяла, але воно, нарешті, належало тільки мені. Я сама спричиняла собі емоційні гойдалки, спочатку готова була вирізати цю дитину разом зі своїм животом, потім просто мирилася з необхідністю її виношування, і тепер тільки все трохи заспокоїлося. Певно, я не змогла б стати ідеальною матір'ю, взагалі навіть не одною з найкращих, але я пообіцяла собі намагатися. Врешті-решт, у мене були ті, хто здатен допомогти, та пам'ять про свою маму, яку я дійсно вважала ідеальною.

- Ти мене збаламутила. - пошепки сказала я, гладячи її животик через білий тонкий боді. Софія цмокнула губками та відкрила одне око, помітивши мене. Я не втрималася і поцілувала її в обидві щоки, вдихаючи солодкий аромат. - Добраніч. - прошепотіла я в її худеньке обличчя та відсторонилася, побачивши подобу посмішки на її крихітних губах. Ніби вона теж бажала мені гарних снів. І сьогодні я була готова до кошмарів як ніколи.

Більшість ночі пройшла в темряві, але в якийсь момент я виявила, що стою на соковитій зеленій траві посеред свого саду, і дивлюся на знайомі гойдалки, розстелений картатий плед уже зайнятий кимось із золотаво-рудою копицею на голові. Я здивовано обходжу плед, хмурячись, і завмираю, дізнавшись цю дівчину. Легка рожева футболка на її тілі і шорти, що відкривають довгі ноги. На її обличчі маленька родимка, над губою, брови густі, а блакитні очі сповнені подиву, точнісінько, як і мої.

- Мама? - пошепки питаю, та сідаю поряд з нею, здивовано кліпаючи. Вона така ж молода, якою я її пам'ятаю. З ніжним поглядом і теплими руками, які торкаються моїх щок.

- Олена... - її губи починають тремтіти, вона притягує мене ближче, і я обіймаю її двома руками, ховаючи обличчя у згині тонкого плеча.

- Я так скучила. - кажу, хитаючи макітрою в спробах скинути бажання розплакатися.

- Я теж. - тільки й каже вона, цілуючи мене у волосся декілька разів, та гладячи мою потилицю. Я не здригаюся та не тікаю, не відчуваю страху, коли вона торкається цієї ділянки моєї шкіри. - Пробач мені. - притискаючи мене щільніше прошепотіла мама.

- Що пробачити?

- Мою дурість. Пробач, що залишила тебе. - новий поцілунок обрушується на мою голову, і я зітхаю.

- Я впоралася.

- Я пишаюся тобою. Я так тобою пишаюся. - ніжно промовила вона, і я печально посміхнулася, проводячи долонями вздовж її спини. - Мені так жаль.

- Все добре. - мої руки стиснули її. - Я люблю тебе.

- І я люблю тебе. Дуже люблю.