Нездоланна

Олена

Ми знайшли ідеальний дім за тиждень після Нового року. Я завжди мріяла про двоповерховий маєток, і тепер отримала його. Мені було сумно залишати рідний дім, але я зробила це заради безпеки Софії, адже будинок був у закритому районі з охоронним пунктом. Мені цього здалося недостатньо, Ян розділяв мою позицію, тому ми зійшлися на тому, що в потрібний момент знайдемо для Софії особистого охоронця.

Я була за кермом, коли Інна подзвонила мені з тоном повним невдоволення, та замість «привіт», пирхнула:

– Вгадай, що сталося.

– Знаючи тебе, відповідь може змінюватись від вбивства до зламаного нігтя, мила. То що сталося?

– Я зайшла додому, а там... мужик!

– Який мужик? – не зрозуміла я, провертаючи кермо.

– От і я думаю – який? Виходить мама, каже: «Ой, а ти чого так рано?». Уявляєш?!

– Жах. – з посмішкою сказала я. – То це її кавалер?

– Саме так вона й сказала. Виявилося, він ще й майор. При погонах весь такий.

– І як знайомство?

– Ніяк. – буркнула подруга. – Вона Матвію ледве в очі не вчепилася, коли побачила, а я, значить, туди не ходи, того не кажи. – на фоні почувся знайомий чоловічий баритон, і подруга зітхнула. – Звичайно, мама заслугувала бути щасливою. – Вій знову щось сказав, і подруга швидко попрощалася, обіцяючи передзвонити пізніше.

Я поклала мобільний в сумку, зупиняючись біля охорони, та показала у вікно свою перепустку, на якій було зазначено номер будинку, повне ПІБ і зліва моя маленька фотографія. Чоловік швидко кивнув, відкриваючи браму, і я проїхалася вперед, оглядаючи невеличкі паркани, за одним з яких маленька дівчинка сиділа на спині у білого хаскі.

Тепер я обожнювала повертатися додому, хоча проблеми ніколи повністю не залишали нас, тепер у мене була підтримка, і російські відкрито та масштабно не проявлялися знову. Повільно моє життя набувало щасливих обертів, що змушувало мене забувати про власні невдачі. Я любила всі оновлення, враховуючи будинок та те, що Софія обожнювала Таю, а жінка в свою чергу ставилася до неї, як до онуки. Це зігрівало моє серце.

Машина зупинилася перед домом, до якого я досі звикала. Ніжно пастельні стіни, невеличкий двір позаду, де стояла пара снігових баб. Я залишила автівку, щільніше загортаючись у воріт, та покрокувала вперед, шукаючи ключі. Замок піддався, і я стомлено скинула чоботи, притуляючись до стінки. Ян повинен був повернутися пізніше мене, Оксана забрала Софію зранку, та мала привезти через декілька годин. Я залишила білу пухнасту шубу в передпокої, коли помітила щось червоне на підлозі в напрямку кухні. На мить мені здалося, що це кров, доки очі не звикли до легкої темряви, а ніс не відчув аромат троянд. Це були пелюстки. Я нахмурилася, та пройшлася вперед, і дійсно, це на ламінаті тонким шаром розпливлися пелюстки троянд. Повільно направляючись до кухні, я ковтнула, помітивши приглушене світло.

– Ян? – запитала я, нарешті, з’являючись у дверях та помічаючи великий білий стіл посеред просторої кухні, хоча, весь простір, здається, займає його фігура. Ян жахливо рідко одягав сорочки, але вони страшенно личили йому. Як і зараз. Чорна тканина ідеально підкреслювала його руки, налиті м’язи, а брюки того ж кольору демонстрували ширину чоловічих стегон. Взагалі, я віддавала перевагу їх оголеній варіації, але так теж було непогано. Він посміхнувся, помітивши мене, та наблизився страшенно повільно, даваючи мені цей момент нерозуміння. Він влаштував нам побачення на кухні?

– Здрастуй, серденько. – ніжно сказав Ян, торкаючись моєї щоки. Я в мить прикрила очі, насолоджуючись його близькістю та відкрила їх вже з мовчазливим питанням. – Я страшенно кохаю тебе, Олено.

– І я тебе теж. – машинально відповіла я, оглядаючись навколо.

– І я хочу бути поряд завжди. – прошепотів він, цілуючи мене в чоло. – Я далеко не ідеальний, але намагаюся таким стати, я не терплячий, але ти навчила мене чекати. Я вважав себе сильним до зустрічі з тобою, але тільки після неї з’ясував, що насправді сильніша – ти. Так вийшло, що я - не перший, хто питає... – він повільно опустився переді мною, і моя щелепа повільно послідувала за ним, усвідомлюючи, що Ян застигає, спираючись на одне коліно, та витягає з кишені оксамитову коробочку темно-зеленого кольору. – Але сподіваюся стати першим, та бажано останнім, кому ти скажеш «так». Вийдеш за мене, лисичко? – я застигла на мить, щоб повільно кліпнути, перевіряючи, чи не мариться мені ця картина, і заверещала, наче божевільна, падаючи поряд з ним.

– Ти серйозно?!

– Ні, жартую. – абсолютно спокійно сказав він, прибираючи коробочку назад до кишені. – Вечеряти будеш?

– Ян!

– Боже, звичайно серйозно! – я знову запищала, хапаючи його за обличчя, та поцілувала його теплі губи, а потім ніс та щоки. – То...

– Так! – схаменулась я, розуміючи, що так нічого і не відповіла, і жваво закивала головою. – Так, звичайно так!

Він витягнув обручку, а я – долоню вперед, відчувши прохолодний метал на пальці. Один великий діамант і з боків два маленькі смарагди, що завмерли на золотому обідку. Я дійсно не хотіла знати, скільки це коштувало, але мало не померла від захоплення. Я ніколи не уявляла свою ідеальну обручку, тому що мені було начхати, але ця... Вона була неперевершеною, враховуючи, як точно обідок ліг на палець.

– Як ти дізнався розмір? – зацікавлено підійняла я очі.

– Довелося міряти вночі. При ліхтарику. – я засміялася, та поцілувала його знову, опиняючись у чоловічих руках швидше, ніж встигла щось усвідомити. Мої ноги сплелися за його спиною, руки – за шиєю, коли він всадив мене на стілець. Я помітила тарілки з пастою та мій улюблений меренговий рулет з вишнями всередині тільки зараз, голодно облизуючись. Йому знадобилося не дуже багато часу, щоб вивчити всі мої улюблені страви, звички, та характер. Він запам'ятовував абсолютно все, варто мені було лише сказати.

Я накинулася на їжу без зайвих слів, іноді кидаючи на нього не менш голодні, але вже в інакшому значенні, погляди. Ян ловив їх, повільно поглинаючи спагетті в соусі, і за десять хвилин у мене ледве вистачало витримки, щоб випити пару ковтків вина, яке зовсім опустило мої стіни. Я взяла свою тарілку з десертом, та обійшла стіл, сідаючи до нього на коліна. Перший шматочок опинився в моєму роті, під його палким поглядом, і тоді ж я піднесла до його губ наступну суміш меренги з кремом та одинокою вишенькою всередині. Я пам’ятала, він не любить солодке, але все одно його рот розкрився, смакуючи рулет, поки очі не відривалися від мене.

Це було схоже на мазохізм - відтягувати близькість, та збуджуватися все сильніше. Я прекрасно відчувала результати наших дій внутрішнім боком стегна, і нічого не могла з собою зробити, продовжуючи годувати його. В якийсь момент його рука підійнялася з коліна вгору, стискаючи шкіру крізь тканину штанів. Більше у мене не вистачало сил, я відклала тарілку, цілуючи, тепер, нареченого, і майже впала назад, коли він нахилився до мене ближче. Жар десь внизу ріс з кожною миттю, і мені вдалося дочекатися, поки і його витримка репне. Ян схопив мене двома руками, та покрокував у спальню, не глядячи під ноги на сходах. Я застогнала йому до рота, відчуваючи його пальці на застібці штанів.

Моя спина торкнулася ліжка, ноги розсунулися, підпускаючи його якомога ближче, поки він стягував мій одяг. Я нервово взялася за ґудзики на його сорочці, але змогла спокійно розстібнути тільки три, коли на моїх ногах залишилися тільки маленькі чорні стригни. Я схопила краї тканини та рвонула в різні боки, під його низький сміх.

– Тихіше. – посміхаючись сказав Ян та запустив руки під мій блакитний светр, зігріваючи. – Все ще холодна. – невдоволено пробуркотів він, позбавляючи мене одягу.

– Ти це виправиш, правда ж? – невинно запитала я, зітхаючи, коли відчула поцілунки на своєму животі.

Він хмикнув, торкаючись губами резинки трусиків, та розвів мої коліна в різні боки, проводячи носом по моєму центру крізь вологу білизну. Неочікувано роздався тріск тканини, і те, що залишилося від моєї білизни зникло на підлозі. Я здивовано підстрибнула, відчувши, як різко його язик проникнув усередину, поки пальці пестили горбок, змушуючи мене тихо скрикувати, відкидаючи голову на подушки. Він довів мене швидше, ніж я взагалі встигла зрозуміти, що оргазм наближається. Мене схопило зненацька, і грудна клітка скоротилася від різкого видиху. Я заскавчала, притискаючись до його рота. Ян досить забурчав, прикриваючи очі. Нічого більш збуджуючого він ще не робив. Він не насолоджувався таким вершковим кремом з меренгою, як мною. Він не залишив на мені жодної зайвої краплі, повільно піднімаючись угору, коли я, пересилуючи себе, села, все ще з розведеними ногами і доторкнулася до його гарячої голівки з крапелькою передеякуляту зверху. Він зрозумів, що я хотіла зробити, та одними очима запитав, чи впевнена я, у відповідь мої лише прикрилися, перш, ніж Ян опустився на моє місце, та всадив задом до свого обличчя, дозволяючи мені робити все, що захочу, а сам повільно торкнувся моїх статевих губ.

– Ти б знала, який у мене прекрасний вид. – я пирхнула, уявляючи, та забула почервоніти. Поряд з ним я не ніяковіла, просто не могла, знаючи, наскільки сильно йому мене хочеться.

– У мене краще. – хрипко не погодилася я, та взяла до рота кінчик, почувши різкий видих. Пальці на мені на секунду зупинилися, і я опустилася нижче, перевіряючи свої можливості. Незручно зізнаватися, але я читала про різні техніки, тепер, бажаючи задіяти кожну. Дихати носом допомогло, і я дійсно змогла взяти його повністю, сама здивована. Ян гучно вилаявся, вводячи у мене два пальці одразу, і я перекинула волосся на один бік, пришвидшуючи темп. Тепер він відчувався абсолютно вразливим, з тими стогонами, що долітали до мене, та пальцями, що час від часу смикалися всередині мене, втрачаючи ритм. Мені навіть не потрібно було допомагати собі рукою, і це настільки надихало, що я відчувала, як росте власне збудження, ковтаючи навколо нього.

Він попередив мене, але я не відпустила, згадуючи, що трохи нижче за мошонку є якась точка, яка здатна посилити задоволення. Я запустила пальці вниз, стискаючи основу губами, та потерла, відчувши його зуби на своїй сідниці. Він смикнувся, закінчуючи. Декілька крапель потекли у мене по підборіддю, але все інше я ковтнула, закривши очі, та повільно підіймаючись. Мої щелепи стиснулися, трохи ниючи. Він дійсно був досить широким, але я пишалася тим, що дійсно змогла довести його до того стану, який побачила, повертаючись. Він лежав на подушці, важко дихаючи, та прикривши повіки.

– Тобі сподобалося? – весело запитала я, витираючи підборіддя. Ян повільно відкрив очі, намагаючись сфокусувати погляд. Я знала, що він без лінз, тому нахилилася ближче, пошепки перепитуючи: – Як тобі?

– Я абсолютно точно не помилився з вибором. – засміявся він, торкаючись мого обличчя. – Наступного разу хочу бачити твої очі.

– Ти викликав у мене деякий дискомфорт, тому доведеться трохи зачекати. – з усмішкою сказала я, вказуючи на щелепу. Він поцілував мене, притискаючи до своїх грудей, та стиснув сідницю.

Ми займалися коханням ще пару разів, я дозволяла собі гучність, він заохочував мої дряпання по його шкірі рук і спини, штовхаючись усередині, ніжно цілуючи мою шию. Мені здавалося, що він все ще стримувався заради мене, не показував свій максимум, але в нас був час, і колись я сама проситиму його про легку і допустиму грубість. Я була впевнена - він буде у своїй тарілці в ролі повноцінного домінанта, і із задоволенням подарувала б йому таку можливість, але навряд чи була готова до цього так швидко. Він завжди давав мені час, ніколи нічого не вимагав. Якось так виходило, що я сама давала йому все.

Ми відкинулися на подушки через, здавалося, десятки годин, втомлені до знемоги. Я востаннє поцілувала його, гладячи чоловічу щоку.

– Я кохаю тебе.

Він посміхнувся, цілуючи мою долоню, та повторив мої слова. Я б неодмінно збудилася знову від хрипких нот у його голосі, якби у мене залишилися хоч якісь сили. Моя нога перекинулася через його, а голова лягла на плече. Його губи різко прикрасила широка посмішка.

– Про що ти думаєш?

– Згадую, як вперше тебе побачив. Ти була у випускній сукні, здавалася такою веселою. Певно, вже тоді я тебе любив. Кажуть, щоб закохатися потрібно декілька секунд.

– Я дуже довго закохувалася. – пирхаю йому в плече.

– У тебе були причини. Мені байдуже на час, якщо зараз ти моя. Це вартувало всього. Навіть більше. У мене є ти і Софія.

– Коли-небудь я хотіла б другого. – зізнаюся тихо, вимальовуючи візерунки на спітнілих грудях.

– Ще одну дитину?

– Можливо, років через десять, але я обов’язково подарую тобі сина.

– Це буде найкращий подарунок в моєму житті. – відчуваю дотик його губ на своїй скроні, та посміхаюся. – Чому не доньку?

– Не знаю. Можливо, мені просто хочеться бачити не тільки маленьку версію себе, а й тебе.

– Хлопчики схожі на маму. – тихо сказав він, проходячись кінчиками пальців вздовж мого хребта.

– Тоді нехай буде, як буде. – я різко сіла, зіщуливши очі. – То я без п’яти хвилин Левицька?

– Тобі личить моє прізвище. – щасливо вимовив Ян, розглядаючи мене.

Я навіть не думала про те, щоб залишити своє. Діамант на моєму пальці блимав прямо як його очі.