Нездоланна

Ян

Ігор озирнувся назад, де Марі тихо розмовляла з Оленою про якесь свіже кіно, а потім знову повернувся до мене, стурбовано стискаючи щелепи.

- Ми думали про хлопчика з дитячого будинку, але це... Вона буде в порядку, якщо бачитиме дитину періодично?

- Ми обговорили це зранку, вона впевнена, що так. - я не знав, як буде насправді, точніше, взагалі поняття не мав, але Олена декілька разів повторила мені, що все буде гаразд. Вона ненавиділа, коли я перепитував декілька разів, але сьогодні мені довелося зробити виключення та трохи витягти її за межі комфорту.

- Ти гадаєш, що зможеш впоратися з цим?

- Я впевнена. Тим паче, якщо це значить не просто позбутися дитини, а подарувати їй люблячих батьків, звичайно, я буду в порядку.

- І ти остаточно вирішила, що не хочеш, щоб я дзвонив у ту клініку в Німеччині та запитував?

- На сайті написано, що вони роблять операцію без показань тільки до дванадцятого тижня. Вони просто скажуть тобі те саме, нічого нового не буде. - я вже відкрив рота, але вона заткнула мене наступною фразою: - Якщо збрехати про термін можуть бути проблеми.

- Я не повний ідіот, і я б не ризикнув так, я хотів сказати, що ти не можеш бути впевнена.

- Ні, можу.

Так розмова й закінчилася, і ми приїхали до єдиних, кому можна було довірити таку справу. Ігор все ще був невпевнений, і я почав сумніватися в геніальності своєї ідеї.

- Що ти думаєш? Марія прийме дитину?

- Звичайно, вона і крокодила б у ванній завела, якби у нас вона була. Я просто хвилююся за руденьку. Що, як дитина буде схожа на того вилопка?

- Значить, ми зведемо їх зустрічі до нуля, вони просто не зустрічатимуться.

- Вона знає, що ти кохаєш її? - мої брови підлетіли вгору.

- Перепрошую?

- У тебе на лобі написано: «закоханий ідіот». Зізнайся їй, або попрацюй над своїм поглядом, бо якщо не сьогодні, то завтра вона здогадається і цій твоїй грі в подружку Яну прийде кінець. Ми маємо одружитися з Марією в найближчі терміни, щоб точно отримати опікунство.

- Це не буде проблемою, ти ж прекрасно знаєш. Ви не повинні підлаштовуватися.

- Так буде правильно. Дай нам хвилину поговорити. - я кивнув, і друг обережно перервав дівчат, попросивши Марі на два слова. Олена кивнула, одразу переводячи на мене погляд, і я ледве видно кліпнув, щоб показати, що все в порядку. Варто було мені сісти біля неї, як дівчина одразу тихо запитала:

- Що він сказав?

- Що погоджується, але повинен обговорити це з Марією, бо вони хотіли взяти конкретного хлопчика з дитячого будинку. Тепер їм потрібно змінити плани.

- Зрозуміло. - щось бентежило її, а я змагався з бажанням залізти їй в душу та зрозуміти, що відбувається в її голові. Весь цей час я сумував за емоційною Оленою, але зараз усвідомив, що не вмію заспокоювати її. До більш холодної я вже звик, навчився з нею контактувати правильно, а тепер вона знову змінилася.

- Ти нервуєш.

- Що, як я вчиняю неправильно? - зелені очі повернулися до мене, вимусивши трохи нахилитися, щоб стати ближче.

- В чому саме сумніви?

- У всьому. Можливо, мені варто було просто забути про дітей назавжди та обірвати цю лінію божевілля на собі.

- В жодному разі. Ти обірвеш лінію коли відчуєш, що вільна від них усіх, що нарешті належиш собі. Як і твоє тіло. Ти вільна робити з ним все, п так вийшло, що дитина на даний момент і до пологів - твоя. Тільки тобі вирішувати, що буде.

- У неї будуть гарні батьки, а я позбудуся цього вантажу. Всі в плюсі, правда ж? - я киваю, і їй помітно легшає. Марі з Ігорем повертаються швидко, дівчина виглядає ще більш схвильованою за Олену, коли сідає біля неї, та заглядає їй в очі.

- Ти впевнена, що готова віддати його... чи її нам?

- Так. Звичайно, я сходжу на обслуговування, щоб дізнатися, чи не буде у дитини ніяких аномалій, я вірю, що вона буде здорова. Ви будете гарними батьками. - Марія ніяково посміхається, кинувши погляд на Ігора. Вони розмовляють поглядами якісь декілька секунд, а потім дівчина обережно каже:

- Я завжди хотіла дитину, і мені було байдуже, як вона з'явиться, коли ми дізналися про захворювання та маленьку ймовірність мати власних дітей. Пару тижнів тому ми їздили до дитячого будинку, того, куди ти віддавала меблі, Ігор брав мене з собою, коли відвозив велику шафу і там був хлопчик. Діти там нещасні всі, звичайно, бо незнайомі з батьківським теплом, але він... я не можу про нього не думати. У нього такі великі та сумні очі, я довго говорила з ним, і в перших числах січня ми збиралися тихо розписатися, щоб забрати його до себе, і...

- Це не входить у ваші плани. - без образи кивнула Олена. Марія різко похитала головою.

- Я брехатиму, якщо скажу, що це не так, але ми залюбки візьмемо немовля. Я не відмовляюся, лише кажу, що їх буде двоє. У мене не вистачить духу залишити його там, але другий буде нічим не обділений, ми будемо щасливі виховати його. Тим паче, якщо у тебе потім все буде в порядку. Ти заслуговуєш на спокій.

- Ми впораємося. - тільки й додав Ігор, усміхаючись. Я все ще не міг повірити, що вона вирішила йти шляхом найменшого опору, та дійсно була готова народити.

Олена

Ми повернулися додому, і я випила другу чашку чаю за ранок, очікуючи на Інну.

- Як ти гадаєш, я маю їй розповісти?

- В будь-якому разі, колись вона дізнається, те, що по тобі не видно зараз, не значить, що так буде й далі. Ви завжди все розповідаєте одна одній, так?

- Мгм. - мій кивок відобразився в поверхні зеленого чаю. - Її матір народила її в моєму віці. Вона завжди просила нас обох бути обережними.

- Це не твоя провина, мені жаль, що це сталося, але ця вагітність - помилка, якої не повинно було бути. Ти майже зцілилася від того, що сталося.

- Від зґвалтування, ти можеш казати так, як це насправді було. Мене зґвалтували, і я навряд чи коли-небудь повністю зцілюся. І вагітність не помилка, це шанс для Ігора з Марією отримати те, чого вони хочуть, а для мене - не втратити те, що й так має бути моїм - репродуктивне здоров'я. Все буде добре.

- Відсип мені свого оптимізму. - пирхнув він, і ковтнув чорну каву, яку самостійно зварив вже, здається, за звичкою на цій кухні. Щось змусило мене згадати як я вперше побачила його на порозі дому. Відтоді пройшло так мало часу, ледве пів року, а моє життя так сильно змінилося. Більше в мене не було старих друзів, вони так швидко покинули мене, що я не встигла посумувати, батько залишив мене в спокої, і всередині мене росло нове життя. Останній факт не викликав у мене тріпотіння, скоріше старий добрий шок. Я дійсно погодилася на пологи. Мені потрібно було поїхати та стати на облік в лікарні, але це я зроблю після обіду.

- Про що ти думаєш? - злегка хмурячись запитав Ян.

- Згадую, як ти вперше прийшов сюди та подивився, чи не помилився дверима. - він пирхнув.

- Так, я був трохи здивований.

- Мені здавалося, що навіть розчарований.

- Ні, ні в якому разі, просто я не очікував... Тоді я грішним ділом подумав, що ти його чергова коханка. - певно, вираз мого обличчя змінився, бо Ян швидко вибачився.

- Все гаразд, я просто зрозуміла, що жодна дівчина не подзвонила на телефон батька з моменту його зникнення.

- Бо ніхто з них по-справжньому його не цінував. Банально не було за що.

- Моя мати цінувала. - вирвалося у мене. - Вона дійсно кохала його.

- Мені жаль, що вона не знайшла собі гідного партнера. Вона справжня красуня на фотографіях.

- В житті була ще краще. - підкладаючи кулак під підборіддя видихнула я. - Кажуть, що ми схожі.

- Так, дуже. - одразу ж погодився він.

- А ти? Зовнішньо більше схожий на матір чи на батька?

- Певно, на тітку. У нас з нею один колір очей та й форма обличчя, від батька у мене тільки колір волосся, від мами характер. Вона... досить своєрідна.

- Як і ти. - ми синхронно посміхнулися, і я відчула, що все ж таки моє положення зараз краще того, що було раніше. Принаймні, у мене є ціла зграя байкерів, і немає виродка, що вважається моїм батьком. Поки Ян був поряд, я не згадувала про те, як плід з'явився усередині мене.

Інна з'явилася в дверях в смішній зеленій шапці крупної в'язки, що почувала до її блондинистих пасм, та здивувалася, помітивши Яна позаду мене.

- Привіт? - невпевнено сказала вона, проходячи всередину.

- Привіт. - кивнув їй хлопець, і кивнув на двері кабінету. - Я візьму твій комп'ютер? Мені потрібно перевірити пошту.

- Так, звичайно.

Я розуміла, що це був лише привід залишити нас з Інною наодинці, та перш, ніж піти, Ян подивився на мене своїм «якщо-що-клич» поглядом, та зник. Подруга роздягнулася, проходячи до зали, де запитала, чому Ян тут, тим паче по дому стояла купа його речей, наче ми жили разом. Фактично, так і було, просто ривками. Іноді він залишався у себе, а приїздив коли я дзвонила, замучена кошмарами. Здебільшого, звичайно ж, він залишався в домі, так мені було зручно, і я вже тривалий час корила себе за те, що майже користуюся ним. Він смикався до мене за будь-яких обставин, постійно намагався влаштувати мені комфортну обстановку, а я лише жалілася, або взагалі перебувала під своєю «льодяною» маскою. Він нічого не казав, ніколи.

Я розповіла їй про свої жахи, хоча вона вже не вперше чула про них і вперше порадила мені піти до психотерапевта, проконсультуватися, від чого я черговий раз відмовилася.

- Окрім кошмарів є ще дещо. - обережно почала я, збираючи пальці разом, в замок.

- Наприклад?

- Я вагітна.

Звичайно, вона декілька разів перепитала чи жартую я, потім шоковано замовкла, закривши рота долонею, і врешті-решт ковтнула, глядячи на мене.

- Це не може бути дитина Яна, так?

- Ні. - негативно ворухнулася моя голова. Я б усе віддала, щоб було так, але шансу завагітніти від Яна у мене не було. Інна знала лише про те, що я позбулася цноти не тоді, коли мене зґвалтували, а з ним, та й на цьому все. - Тоді я прекрасно бачила і знаю, що у нас був захист.

- І вже пізно робити аборт? Ти була у лікаря? Що сказали?

Тепер ми підійшли до найцікавішого - факту того, що я народжуватиму та віддам дитину. Нова хвиля шоку трохи смикнула праве око подруги, поки вона проводила руками вздовж обличчя, намагаючись все це усвідомити. Я дала їй час.

- Ти витримаєш ще п'ять місяців? Та й пологи... Невже немає когось, хто ювелірно зробив би цю операцію та дав тобі забути про це назавжди.

- Я не хочу робити операцію. - ось так просто сказала я, знизуючи плечима. - Дитина отримає батьків, у неї все буде в повному порядку, а я зможу народити пізніше, коли захочу.

- Якщо ти не зустрінеш нікого гідного, нехай Ян стане донором сперми. У вас буде гарна лялька.

- Інна, я не проситиму його про це. Він і без того забагато робить. До того ж поки рано казати.

- Повірити не можу.

- Я теж, але так буде краще для мене, я вже все вирішила.

- Ти маєш краще знати, звичайно. Взагалі-то я хотіла сказати, що зможу зустріти Новий рік з вами, бо мама поїде на корпоратив, ледве не забула.

- Звичайно, я тільки за, але буде Матвій. Ти як з цим?

- Буде та й буде. - різко її голос набув неприродної байдужості. Напускної.

- Що насправді між вами трапилося? Тоді, коли ви спочатку дивилися фільм, а потім щось різко змінилося.

- Ми домовилися, що на один вечір дозволимо собі просто подивитися кіно та забути про те, що я обіцяла натягнути його очі на пихату дупу. Це була моя ініціатива, а потім я зрозуміла, що мені занадто сподобалося, і просто... не знаю, спробувала уявити, що його ніколи не існувало. Звичайно, мені не вдалося.

- То він тобі симпатичний? - з надією запитала я. Вій би помер від щастя, якби чув.

- Він привабливий, гарний, сильний, мужній, але заради таких жінки кидають своє життя, а я пообіцяла собі ніколи не бути з кимось подібним. Я повинна чогось досягнути, а як я це зроблю, якщо по вуха закохаюся? Я не зможу сумістити, мене не вистачить на кар'єру та кохання. Я оберу кар'єру та тих чоловіків, що просто зустрінуться мені на шляху. Точніше, вже обрала.

- Можливо, колись ви зможете бути разом, ти не думала про це?

- Я сподіваюся, що цього не станеться. Ти знаєш, як я вмію кохати. Я просто захлинаюся в своїх почуттях та не чую і не бачу нічого. Мені не хочеться знову це відчувати. Взагалі не хочеться нічого відчувати, просто хочу заробити собі ім'я, та пару мільйонів доларів. Можливо, колись мені зустрінеться гарненький та дурненький прокурор при грошах. Такий сценарій мене влаштує. - я кивнула. Так, якщо хтось з нас двох міг вийти заміж за розрахунком, то це була вона. Я ж свого чоловіка вбила. Очевидно, шлюб - далеко не моя зона комфорту.

Ми обговорили останні новини, пройшлися трохи освіженим будинком, моїм перестановкам Інна дала позитивні оцінки, сказавши, що так набагато краще.

- Добре, що він помер. - видихнула вона, маючи на увазі батька.

- Він не помер, я його вбила.

- Знаю, я просто не можу сказати це. - Інна ніяково опустила погляд, перебираючи пальці. Ми не обговорювали цей бік мого життя в подробицях, вона соромилася сказати, що боїться цього, але я бачила і без слів, від того й не розповідала. Ми сиділи ще довго, і врешті-решт Інна зібралася та поїхала додому. Я провела її до автівки чергового «знайомого» та роздивилася його уважно, помітивши чорне волосся та гострувате обличчя. Раніше подруга такими чоловіками не цікавилася, хоча, він був близький за віком до Яна, може, трошки молодшим. Я кивнула йому в знак вітання, та поцілувала подругу в щоку, перш, ніж повернутися в дім. Ян стояв біля вікна, про щось думаючи.

- Вона не пропаде. - зрештою сказав Ян, відвертаючись з якось неприємною емоцією на обличчі.

- Так, не пропаде. Що з обличчям? - поцікавилася я, розглядаючи його.

- Мені цікаво, як ці хлопці не розуміють, що вона здебільшого користується ними. - мої губи поблажливо посміхнулися. Я не так далеко від неї пішла.

- Більшість розуміють, але це не заважає їм. Інна полюбляє позицію по життю, де саме вона керує та віддає накази. Вони дозволяють їй це, думаючи, що у них дійде до чогось більшого, а вона просто виграшно себе подає. Ну і в потрібну мить зникає.

- Дивовижно продумана тактика. - пирхнув Ян.

- Ти злий, бо думаєш, що вона використає і Матвія теж одного разу. - вже давно ми не запитували одне одного, коли про щось здогадувалися. Просто казали як факт, та другий кивав, показуючи, що судження правильне. Так сталося і зараз. Голова Яна опустилася, він зітхнув. - Не використає. Вона хоче триматися від нього на відстані.

- У нього ексклюзивний пакет? - я нахмурилася від порівняння подруги з повією, хоча, це було досить завуальовано, щоб йому сказати: «я не це мав на увазі».

- Вона щось відчуває до нього, але боїться цього. Інна не вміє кохати, як це роблять нормальні люди. Вона втрачає себе, коли це стається, і почувається жахливо, хоча має насолоджуватися. Не кажи мені, що про неї думаєш, бо в будь-якому разі ти неправий, вона має право не поважати чоловіків, яких «використовує», - мої пальці накреслили лапки в повітрі. - Бо вони так само хочуть використати її. Так їй комфортніше, бо вона може передбачити їх дії. - Ян значно змінився в обличчі, звичайно, він був упевнений, що вона досить дурна та просто розраховує колись успішно вистрибнути заміж чи щось на кшталт того. - Цієї розмови не було, і Матвій нічого не дізнається.

- Це б багато чого йому пояснило.

- Ян. - я прицвяхувала хлопця поглядом. - Ти не будеш обговорювати це з ним. Взагалі не обговорюй Інну. Ні з ким.

- Гаразд. - погодився він.

- І вона не повія.

- Я ніколи цього не казав.

- Але думав.

- Повії беруть гроші за свої послуги. - як би поміж справ вимовив Ян. - Я думав, що вона дурна, поверхнева білявка. Не повія.

- Це не така велика різниця. - пожурила я його. - Вона довгий час була моєю єдиною близькою людиною, а зараз залишається найближчою. Або спробуй змінити свою думку, або зроби так, щоб я не чула нічого подібного. - замість того, щоб обуритися на мій тон він тільки посміхнувся, бігаючи поглядом по моєму обличчю. - Що?

- Мені спокійніше, коли ти вмикаєш свого командира, а не плачеш. Я погано знаю її, можливо, моє враження було помилковим.

- Не можливо, а так і є.

- Гаразд, моє враження про неї помилкове, спробую розгледіти в ній гарну людину ще раз.

- Спробуй. - натягнуто посміхнулася я, та пішла одягатися, щоб поїхати до лікарні. - Відвезеш мене?

- Звичайно. - видихнув Ян, сідаючи у залі, де завжди чекав на мене. Часто я могла збиратися годинами, але єдиною ознакою невдоволення його було періодичне зиркання на годинник, мені ж він нічого не казав. Так і на цей раз, я одягнулася в синій довгий светр та джинси, і коли він з полегшенням підійнявся, певно, думаючи, що я швидко зібралася, мої губи скривилися, розглядаючи своє відображення.

Я змінила одяг ще пару разів, і на третій Ян вже не вставав, тільки підпирав голову кулаком, занурившись у телефон.

- Ну як? - його погляд підійнявся між моїх стоп до очей, і, вже зрозумівши, що це за пастка та як звідси видертися від зобразив приголомшення.

- Неперевершено.

- Я в светрі та штанях, не перебільшуй.

- Якщо я скажу «непогано» ти знову одягнешся інакше, я більше не поведуся на це. - мої очі закотилися, і цей варіант залишився.

Я бачила, що він хоче запитати мене знову, чи не передумала я, але мовчить, щоб не дратувати. Мені не вдалося показати поглядом, що я в порядку, тому я кинула цю ЗАТЕЮ та просто витріщилася у вікно на падаючий сніг.

Гінеколог привітно мені посміхнулася, коли я зайшла у кабінет.

- Що надумали?

- Я стаю на облік, опікунство над дитиною візьмуть мої близькі друзі. - жіночка кивнула, дістаючи якусь зошитку та протягнула мені.

- Тут будуть всі аналізи, якщо ви не хочете, щоб ця вагітність була записана у вашу медичну карту.

- Ні, все в порядку, запишіть в мою. - похитала я головою, протягуючи пухкенький зошит, який привезла з собою.

Майже дві години я здавала всі можливі аналізи, а Ян хвостиком ходив за мною. Все це завершувало УЗД перед кабінетом якого я не завмерла, навпаки, рішуче пройшла всередину, вітаючись з молодим чоловіком, який роздивився папірець з направленням та кивнув мені на кушетку, просячи оголити живіт.

- У вас точно чотирнадцятий тиждень? - запитав він, глядячи на мій майже плоский живіт.

- Мені сказали, що живіт часто збільшується в останні місяці, або просто може бути дуже маленьким. - обережно переказала я слова своєї лікарки, хвилюючись, чи не збрехала вона, щоб заспокоїти мене.

- Звичайно, таке буває, можливо, плід просто надто маленький. - кивнув він, заспокоюючи мене, та видавив прохолодний гель на низ живота, де не лишилося й сліду від великого синця, але я точно пам'ятала, як він виглядав, і знала, що з моєї душі він вже не зійде, хоча з тіла - вже.

- Ось, дивіться. - хлопець вказав пальцем на екран, і спочатку я нічого не помітила, окрім синє-чорних смуг та ритмічного дивного стуку, а потім витріщилася на подобу пальців. Дуже маленьких, як і сама долоня. - Дійсно, плід розвивається добре, просто дуже мініатюрний. Такими часто бувають дівчатка. - я ковтнула, розуміючи, що не замислювалася над статтю. У мене не було достатньо часу на це. - До речі, я вже можу сказати хто це. Якщо хочете. Останнім часом якась дивна тенденція дізнаватися вже після народження, але стать вже видно.

- Кажіть. - я спробувала придати голосу спокій, почувши в коридорі знайомий дзвінок телефону. Ян взяв слухавку, і судячи по звуку, він стояв близько до двері.

- Скоріше за все - дівчинка. - незрозуміло від чого я видихнула, і тільки тоді зрозуміла, що не змогла б спокійно носити хлопчика, хоча, це й було безглуздо, стать для мене мала значення, доки дитина зі мною.

- Не видно ніяких проблем чи аномалій? - одразу запитала я, отримавши похитування його голови.

- Я не бачу, але точно покажуть аналізи. Ви здавали кров?

- Так.

- В такому разі зачекайте на результати, та не студіть поперек. - очевидно, це було адресовано моєму вкороченому светру, і я кивнула, дякуючи. Він також написав щось на папірці, як і попередній лікар, та сказав, що сам може занести мою карту до гінеколога. Я залишила її на кушетці, прощаючись, та отримала ще пару рекомендацій щодо свого попереку, обіцяючи не мерзнути.

- Ну як? - вимикаючи зв'язок запитав Ян, тримаючи шубу так, щоб я могла одразу занурити обидві руки, що я й зробила.

- Чи є ризики по здоров'ю точно покажуть аналізи. - застібаючи ґудзик під шиєю відповідаю. - І я дізналася стать. Дівчинка. - Ян, здавалося, теж полегшено зітхнув, але не здивувався.

- Добре. Їсти хочеш? - моє підборіддя занурилося у теплий воріт і я стверджувально угукнула. Ми взяли піцу та грецький салат, який їла виключно я, та подивилися документальний фільм про Агату Крісті, перш, ніж я завалилася до великого ліжка, яке спеціально купила, щоб випадково не зустрітися з ним уві сні та уникнути незручностей зранку.

Моя ковдра обійняла моє тіло, і за декілька хвилин я заснула, здається, в момент, коли Ян тільки ліг. Мої кошмари на сьогодні відступили, ховаючи свої пронирливі жахи десь всередині моєї підсвідомості, та нагадуючи, що вони лише тимчасово залишають мене. Ян не зможе бути постійно поряд. Я повинна була знайти можливість позбутися їх раз і назавжди.