Нездоланна

Частина 2/2

Липень 2012

Олена

Я повільно спустила легкі літні штани, розглядаючи живіт. До пологів лишився місяць, а в розмірах він значно не збільшився, на відміну від моїх грудей, що тепер набули подвійного об'єму. По мені можна було здогадатися про наявність вагітності тільки якщо я була одягнена в облягаюче. Мій гінеколог заспокоювала мене на кожному прийомі, кажучи, що дитина прекрасно розвивається, але просто дуже маленька. Це значило, що їй знадобляться додаткові обстеження після народження, але ніяких хвороб все ще не було помічено. Марі також була переконана, що все в порядку, її спокій зрештою передався мені. Їм вдалося всиновити бажаного хлопчика тільки пару місяців тому, вони відмовилися від моєї допомоги та сказали, що хочуть мати всі потрібні документи і знати, що не виникне ніяких проблем пізніше. На збори вони витратили багато часу, розписалися ще в лютому, проте цього виявилося мало. І все ж таки по закінченню всіх процедур Захар отримав батьків. Я бачила трирічного хлопчика всього одного разу, він був активною дитиною, багато розмовляв, але накидувався на їжу, як тільки бачив. Ігору доводилося сідати біля нього та пояснювати йому, що він може їсти спокійно та попросити добавки і нікуди не поспішати. По останнім словам Марії в цій сфері з'явився прогрес, з чим я привітала їх.

- Чому ти така тиха? - прошепотіла я, повільно вкладаючи долоню на живіт. Час минув дуже швидко, я загубилася в роботі, постійних сутичках з російськими, одна з яких поставила хрест на будь-якій можливості миру.

Мій телефон віддався гучним сигналом, коли я читала якийсь документ про наші поставки до Туреччини, та приклала його до вуха.

- Слухаю.

- Я можу почути Олену Потоцьку? - запитав грубий чоловічий голос по той бік зв'язку.

- Якщо у вас немає гострого атиту, тоді так. Чим можу допомогти?

- Я був трохи розчарований, коли після смерті твого батька ти не намагалася отримати гідну підтримку. Мене звуть Юрій...

- Я знаю хто ти такий. - перервала я голову Зграї, напружуючись. Ян зазирнув до кабінету з великою чашкою кави, та зупинився, помітивши мій вираз обличчя. Я швидко приклала палець до губ.

- В такому разі ти маєш здогадатися й про ціль мого дзвінка.

- Твої люди вбили п'ятеро моїх цієї зими, я втратила вірних солдатів через твої демонстрації. Тільки коли померло двоє твоїх вилопків я чую твій голос, і поспішаю нагадати - ми не будемо співпрацювати.

- Раджу подумати краще. - тихо, але з загрозою в голосі вимовив Юрій. - Твій дім знайти було не так складно, мені б не кортіло погрожувати, але ти вимушуєш. Один постріл і я сам візьму те, що мені потрібно. Ти надто молода, щоб усвідомити масштаби своїх територій та силу, яка є у твоїх руках. В один момент вона зірветься, та потягне тебе вниз.

- Чого ти хочеш? - напружено запитала я, беручи ручку та папірець рожевого кольору для нотаток. Моя долоня швидко написала розмашистим почерком:

«За нами стежать, не роби різких рухів.»

Я показала Яну записку, яку одразу ж поклала на стіл та стиснула зуби, почувши відповідь.

- Доступ до порту, звичайно ж. Останнім часом зі мною не співпрацюють твої турецькі друзі, їх ти повинна переконати передивитися свої судження.

- Цікаво, що ж я отримаю взамін?

- Відсутність кулі у голові свого сіроокого товариша. Здається, він надто занепокоєний нашою розмовою. Будь обережна.

Вже не знаю як, але, здається, найважливіша частина останніх реплік долетіла до Яна, бо він різко вронив чашку з кавою на підлогу, опускаючись, та смикнув рукою на себе. Кава з молоком залишилася невеликою плямою на сірому килимі, коли я послідувала за ним, шепочучи в слухавку:

- Скоро я запхаю твої бажання так глибоко тобі в дупу, що ти ними вдавишся, погань.

Вікно в наступну ж мить розлетілося, і Ян схопив мене, підкладаючи під себе у мить, та накрив власним тілом.

Цього я довго не могла йому пробачити. Його дурного героїзму. Скло прорізало його спину та потилицю в декількох місцях, він міг померти через мене. Він не знайшов що сказати, коли я сіла напроти нього наступного дня, після вбивства того самого снайпера, що був відповідальний за пару вікон в домі та мої втрачені нерви. У Яна не було ніяких аргументів та пояснень своїм діям. Він тільки звів брови, та видихнув, хитаючи макітрою: «Я б зробив це знову.»

В цьому й не було сумніву, тому я так злилася. Наступного разу він міг загинути. Мені було огидно від того, наскільки егоїстичними були мої слова та запитання, щодо моїх дій в такій ситуації. Що Я робитиму, якщо він загине. Дурна стерво. Врешті-решт мені вдалося повернути свій холод, але він став інакшим. Раніше він відчувався, як броня, а тепер, здавалося, став частиною мене. Невід'ємною. Я не захищалася кригою, я стала нею.

Я також ігнорувала наявність дитини всередині себе. Уявляла, ніби її не було. Відсутність ломоти в тілі та чітких ознак вагітності тільки допомагали в цьому. Коли доводилося казати щось, я використовувала улюблене «вона» чи «її» та ніколи не кликала дитину своєю. Не думала про ім'я, залишивши це Марі з Ігорем. Вони обидва цікавилися моїм самопочуттям, і залишалися єдиними, хто колись торкався мого живота за майже дев'ять місяців. З моменту мого невдалого заміжжя пройшло дев'ять місяців, а я все ще бачила Віктора уві сні, не в змозі знищити ненависний образ. Я вбила багато людей, активно купувала та постачала наркотики та зброю. Це стало звичайною справою, чимось недивовижним та нормальним. Ян запитував мене, чи є трупи, які я періодично бачу, додатковою проблемою. Я відповідала негативно , та не брехала. Обличчя моїх жертв ніколи не приходили ночами, крім одного. До його появи я досі не звикла, і ніколи б не змогла.

Дитина пнула мене зсередини пару разів за весь час, і те, майже нечутно, тільки торкнулася зсередини, схоже, ніжкою. На мої дотики вона не відповідала, не реагувала на голос, і загалом точно не була любителькою активностей. Я не дозволяла собі гладити живіт зазвичай, бо це здавалося мені дурнуватою справою, але тепер, коли мої пальці повільно проходилися знизу вгору і назад, я тихо мліла від дивного та незнайомого почуття.

В якусь мить мені здалося, що щось впирається у мою руку, хоча, я не була впевнена, бо поверхня живота залишилася незмінною, коли я забрала долоню. Але варто було мені відновити рухи, як дитина ворухнулася знову, трохи активніше, вдаряючи мене зсередини. Я здивовано охнула, сідаючи на диван у вітальні, та повернула голову до сонної рудої морди поряд. Піка, так я назвала лисицю, залишилася зі мною, попри одну єдину спробу Яна здихатися її. Вона просто прибігла назад від сусідів та замазала лапами чисту білу ковдру, коли стрибнула мені на живіт, де заснула. Піка часто засинала на мені, особливо на грудях, гріючи, або між грудьми та трохи збільшеним животом, згорталася калачиком і її було не відігнати. Вона не тявкала, але пищала, коли дуже хотіла їсти чи в туалет. Мамині жасмінові кущі стали її улюбленим місцем для відпочинку, проте там вона майже не спала, просто охолоджувалася в тіні влітку.

Піка відчула, що я чимось стурбована та підійняла вуха, притуляючись до мого боку, звідки її активно пнули по носу, викликаючи у тварини неабияке дивування. Піка залізла мені на ноги, вкладаючи передні лапи на простір під пупком та в очікуванні завмерла, глядячи на мою рівну шкіру.

- Здається, концерт на сьогодні закінчено. - посміхнулася я, знову опускаючи долоні на живіт, і зойкнула, знову відчувши поштовх. Піка видала тихий звук, схожий на той, що вилетів з моїх губ, та різко ткнулася мені в живіт носом. Її знову відштовхнули, та вона відстрибнула, щоб пробігтися по дивану та повернутися назад, знову бодаючись.

- Ну годі, це не дуже приємно. - зупинила я її, гладячи по маківці. Лисиця промуркотіла щось на своєму, позіхаючи, та лизнула мій пупок, засинаючи знову.

Дитина заспокоїлася, не відчуваючи нових дотиків, і я видихнула, занурюючись у роботу, як і кожного вечора. У мене вже давно не було вихідних, проте я могла влаштувати собі перерву в будь-яку мить.

Ян

Я відкрив двері єдиної кімнати у своїй квартирі, яка більшість часу була закрита на замок, та заніс усередину черговий портрет. Олена дивилася на мене абсолютно з кожного полотна, різними поглядами, з різних локацій, у різних обставинах, але все ще залишалася такою ж неперевершеною. Вона заполонила весь простір цієї кімнати, хоча, взагалі-то, й усієї квартири в придачу до моїх думок. Я давно намагався позбутися своїх почуттів. Згадував своїх старих знайомих, помирав від хіті, бо вже забув, що таке секс, і просто хотів забути про неї хоча б цій сфері. Мені не вдавалося. Вона була всюди. Особливо у снах. Моя пам'ять змусила прикрити очі, відкриваючи спогади про вчорашню ніч.

Я лежав на своєму ліжку в абсолютній самотності, перебираючи пензлик між пальців, коли хтось обережно постукав у двері, відчиняючи їх одразу ж, без отримання дозволу. Олена стояла за ними в моїй старій футболці, яку вдягала всього раз у житті, і той вечір не міг загубитися десь у спогадах, ні, він катував мене з разу в раз. Як катуватиме зараз, але я насолоджуватимуся цим. Дівчина повільно сіла на ліжко, нахиляючи голову вбік в котячій манері.

- Я замерзла, - трохи печально вимовила вона. - та скучила.

- Ходи. - я поманив її до себе, але вона тільки грайливо посміхнулася, хитаючи головою. - Ти ж хотіла зігрітися.

- Мгм. - прикусивши губу вимовила дівчина, але так і не наблизилася. Мені довелося підвестися та обхопити її талію, змусити сісти на себе верхи. Олена поцілувала мене першою, тихо зітхаючи. Ми здерли з одне одного одяг, я занурювався у неї все глибше, знову і знову, втрачаючи голову. На її голові збереглися мої улюблені кучері, що підстрибували час від часу, коли вона вигиналася та шепотіла моє ім'я. Я цілував пухкі губи, занурюючи пальці в її волосся, натягуючи. У моїх снах вона не здригалася від паніки, не тікала, тільки тихо схлипувала, але не через страх, або істерику. Через бажання. Ці схлипи були єдиними, які я любив у її виконанні, але насправді чув всього одного разу, а далі моя уява просто знущалася з мене. Ми закінчили одночасно, коли вона притискала мій лоб до своїх спокусливих грудей. Мої руки охоплювали її спину, підіймалися по хребту вгору та провокували тихе мурчання, яке вона видавала у мою маківку.

Після таких снів на мене чекав ранковий стояк та новий день, що давав мені власним членом по лобі та змушував підійматися. Я починав дуріти і нещодавно вирішив, що з мене досить. Намагався прибити своє тупе кохання емоційно подавляючи, і мені вдавалося. До моменту, коли я бачив її і все летіло коту під хвіст. Я приїхав до старої знайомої, що точно б не відмовила у разовому траху, але перш, ніж натиснути кнопку дзвінка знову згадав великі зелені очі та вилаявся, ледве не вириваючи волосся на голові, крокуючи назад до байку. Стерво.

Мене вбивав факт її вагітності від цього вилопка, хоча Олена не виказувала невдоволення. Я досі не міг усвідомити, що вона так спокійно погодилася народити. Вона просто удавала, що все так, як і раніше, ми не розмовляли про вагітність, про дитину та про будь-що пов'язане з цією темою. Живіт був маленьким, як і сама вона, та майже непомітним під об'ємним одягом. Ніхто крім близьких не знав, а вони в свою чергу обіцяли мовчати. Дівчинка б не дізналася про своїх біологічних батьків, я про це подбав, і тепер просто чекав, коли Олена звільниться від чергового тягаря.