Нездоланна

Ян

Час пролетів до грудня і тиша напружувала Олену достатньо, щоб вона позбулася сну на декілька днів. Юрій ніяк не показував себе у нас, проте ми чули про періодичні перестрілки по країні та й за межами, що свідчило про те, що він не заспокоївся. Він залишив нас на десерт, так казала Олена, стискаючи перенісся двома пальцями. У неї почало пропадати молоко, його ставало все менше, на кухні з’явилися спеціальні суміші, які Софія майже не відрізняла від звичного для себе молока. Мені ставало все важче пояснювати собі, що відбувається у моєму житті. Я майже весь час жив з ними, хоча був упевнений, що Олена попросить мене дати їй трохи усамітнення. Цього не сталося, вона так само приходила вночі, лягала максимально далеко, але завжди обличчям до мене. Я відчував її уважний погляд, коли закривав очі. Вона думала, що сплю, коли обережно підсувалася ближче. В такі моменти я подумки бив Матвія знову, та хотів кричати, бо сподівався, що вона починає щось відчувати. Нехай тільки дружню любов та прив’язаність, нічого страшного, я зможу довести їй, що вона може довірити мені будь-що, та просто віритиму, що одного разу це буде її серце. Я вже чекав довго, але недостатньо. Я натренував ідеально рівне дихання та іноді морщився, приблизно раз на п’ять хвилин, ніби мені снилося щось. Олена не могла заснути годинами, іноді взагалі не спала, могла лежати біля мене про щось думаючи, так проходила вся ніч і вона йшла варити каву. Софія росла надто швидко, все так само схожа на свою матір, і ні краплі на виродка. Згодом вона почала впізнавати деякі обличчя, та булькотіла щось на незрозумілій мені мові, помітивши мене. Я торкнувся телефону, щоб зателефонувати, але обернувся на звук кроків, побачивши спочатку мішки під очима, а вже потім саму Олену, що притримувала крикливу Софію. Віднедавна вона полюбила вигукувати щось між годинами сну.

– Можеш побути з нею п’ять хвилин? Я хочу прийняти душ. – попросила Олена, киваючи всередину дому. Я кивнув, протягуючи долоні вперед.

– Вже десята, лягай спати, я вкладу її.

– Ні, я швидко... – побачивши мій погляд Олена насупилася, видихаючи. Вона б не подякувала, але не те, щоб я дуже очікував.

– Ми впораємося, правда, Софі? – запитав я, отримуючи долонькою по шиї. Вона вдаряла не сильно, але за одним ударом завжди слідував новий і беззуба посмішка.

– Ти впевнений? Я повинна погодувати її.

– Погодуєш, якщо зможеш, я вже робив суміш, зроблю ще раз. – нарешті вона посміхнулася та випустила Піку, що стрімголов понеслася вперед по саду, та назад, і зникла в кущах, займаючись своїми справами. Олена зникла в домі, коли Софія вдарила мене знову, але на цей раз я зловив її долоню, махаючи нею перед її обличчям. Дівчина не розгубилася та стукнула мене другою рукою з веселим сміхом. Я різко опустив голову на її живіт, випускаючи повітря так, щоб було лоскотно, і Софія зареготала голосніше, смикаючи руками та ногами. Піка вистрибнула з кущів та пробіглася до гойдалки де ми сиділи, забираючись вгору по моїм ногам. Вона згорнулася на моїх стегнах, поки Софія лежала на згині руки, і я видихнув, розуміючи, що зігнати лисицю вже буде неможливо. Її гостра мордочка тикнулася в ногу дитині, провокуючи новий приступ веселощів.

– Ну все. – я похлопав її по спині, змушуючи заспокоїтися та перевів очі на Софі, яка кліпала своїми величезними, абсолютно ідентичними райдужками з моїми. Тихо я сподівався, що вона так і залишиться з цим кольором, бо він дійсно личив до рудих кучерів. Мені важко вдавалося уявити сірооку Олену, проте я прекрасно пам’ятав зовнішність її матері, яка була дуже гарною. У цих дівчат були прекрасні гени.

За хвилину дитина заснула, але я знав, що це до моменту, коли їй захочеться їсти. Здебільшого вона була дуже спокійною, майже ніколи не верещала, коли хотіла чогось – тихо плакала та витягувала ноги, смикаючи ними. Олена розчинялася в любові до неї в найкращому з сенсів, і я кожного дня упевнювався, що ця дівчинка з’явилася не дарма, хоча пам’ять про її біологічного батька досі дряпала мою дупу. Звичайно, я казав Олені, що Софія не має ніякого відношення до нього, але він міг бути під кайфом в момент зачаття, і хоча мене дерло зсередини через думки про той день, я розумів, що в майбутньому через це можуть з’явитися проблеми. Нам пощастило, що Софія виявилася абсолютно здоровою. Можливо, потім у неї будуть складності з соціалізацією чи ще щось, бо я вже помітив її реакцію на тих, кого вона погано знала. Вона не плакала, не верещала, просто завмирала, наче кролик перед удавом. Це зникало тільки коли я чи Олена брали її на руки, забираючи в іншу кімнату. Тоді вона схлипувала декілька хвилин, а потім засинала. Матвія вона майже не боялася, та обожнювала його чорні пасма, за які можна було посмикати. У мене таких не було, я все ще ходив з коротким волоссям, але це не заважало їй, дитина смикала мене на ніздрі, губи та вуха. Періодично била, викликаючи у мене приступи сміху, але в один день я перестав сміятися, коли поклав її собі на живіт, та паралельно розмовляв з кимось телефоном, і відчув надто сильний поштовх прямо поміж ніг. Олена довго сміялася, постійно згадуючи цю ситуацію, яку я бажав забути якнайшвидше.

Пів години я просидів непорушно, та трохи змерз, бо осінь повинна була перейти до більш низьких температур вже скоро, і підійняв Піку під живіт, вкладаючи її на землю, а сам підійнявся, притискаючи Софію ближче, і повернувся в дім, почувши дивні звуки з кухні. Дитина не прокинулася, проте я захвилювався, обережно заглядаючи за прикриті двері, де сиділа Олена, в одному рушнику, схожа на мою оживлену мрію, але її оголені плечі смикалися. Вона плакала, що робила дуже рідко, полюбляючи ховатися за своїм штучним холодом та байдужістю. Я нечутно розвернувся, відносячи Софію на диван, обклав подушками з усіх боків, хоча вона б ніколи не впала уві сні, бо ще не вміла перегортатися чи повзати, і повернувся, знаходячи дівчину в такому самому положенні. Її вологі пасма спадали вниз, закриваючи обличчя, якого я і так би не побачив, стоячи позаду. Мені хотілося притягнути її так близько, щоб зламати нам обом пару ребр, але замість цього я обійшов її, присікаючи навпочіпки попереду.

– Олено. – вона різко опустила долоні, злякано дивлячись на мене червоними очима. – Що сталося? – її пальці витерли моє улюблене обличчя, порозовіле від сліз.

– Молоко пропало. – хрипко сказала вона. Я торкнувся її прохолодної долоні, сподіваючись, що мені вдасться заспокоїти її, та не виказати зайвих емоцій самому.

– Остаточно?

– Так. – її губи знову затремтіли, і я похитав головою, беручи дівчину за плечі.

– Заспокойся. Ти перехвилювалася, воно може повернутися.

– А якщо ні? Я повинна її годувати, але не маю чим, окрім цієї суміші. – вона злісно кивнула на стільницю з пакуванням.

– Софія не відрізняє твоє молоко від суміші, а воно не повернеться, якщо ти не перестанеш хвилюватися.

– Як я можу не хвилюватися?! – вона різко закрила рота, оглядаючись на пустий коридор, та перейшла на шепіт: – Як мені не нервувати, коли нам усім загрожує небезпека, а я нічого не можу вдіяти, щоб усіх захистити? Тепер ще й це...

– Все буде добре. Врешті-решт вони або з’являться, або подохнуть в своєму болоті, чуєш? Я все ще тут, ти знаєш, що з вами нічого не станеться.

– Звідки ми можемо знати чого чекати? – вона похитала головою, закривши очі. – Це вбиває мене. – новий схлип прорізав кімнату, і Олена знову заховала обличчя, не в змозі впоратися з цим.

– Що б на нас не чекало, я нікуди не подінуся і не підпущу їх до вас. – вона, здається, не чула мене. – Ну годі. – не витримав я, підхоплюючи її під спину, та пішов до кімнати, де лишив Софію, втискаючи Олену в свої груди. Вона машинально обійняла мене за шию, і я зібрав волю в кулак, щоб не притиснутися щокою до її маківки. Я скучив за близькістю з нею, і вже забув про секс, мені просто хотілося обійняти її, поки вона сидітиме на моїх колінах, але для неї це буде занадто. Вона ще не готова. Я не знав скільки ще знадобиться чекати, не знав, чи готовий чекати більше того, що вже є. Я плутався у своїх почуттях, між хіттю та бажанням закрити її своєю спиною та ризикнути, поцілувавши колись посеред ночі, так, щоб вона не прокинулася. Просто згадати. Але вона так щиро вірила у нашу дружбу, забувши про те, що ми з самого початку не повинні були дружити. Я мав взяти свої яйця до рук, а не зв’язувати їх бантиком та тікати. Моя лайка на себе нічого не змінювала, тому я просто зупинив потік своїх думок, всадив Олену на диван, і опустився поруч.

– Послухай мене. – сказав я, тримаючи її долоню. – Вони нічого не зроблять вам обом. Усі інші вже давно готові до надзвичайної ситуації. Ми впораємося. Разом з усіма, або вдвох, мені байдуже, але ти не сама, і не повинна думати, що маєш усе вирішувати самостійно, почула? – вона перевела погляд з одного мого ока на інше та повільно кивнула, ковтаючи.

– Ти завжди зі мною. – прошепотіла вона.

Олена

Ян уважно дивився на мене, поки я усвідомлювала що сказала. Він завжди був поруч, чи я дурнувата дівчинка з великими очима, чи незнайома сама собі вбивця, Ян ніколи не покидав мене, не давав зірватися в прірву, куди мене тягнули обставини, власні страхи, чи люди. Він завжди тримав мою руку так, як зараз, і я дійсно не знала чому він досі не пішов, але була за це вдячна.

– Ти ніколи не дозволяв мені божеволіти, коли я була в кроці від цього. – продовжувала я, стискаючи його пальці. – Завжди був поряд. – я забула про зникле молоко та повільно зрушила з місця, обіймаючи його за широкі плечі, та пірнаючи в чоловічу футболку.

– Не знаю, що б я робила, не будь тебе тут. – чесно зізналася я, відчувши його долоні на своїй спині. – Певно, тоді я б все ж таки пустила ту кулю собі в голову. – його груди напружилися.

– Яку кулю? – на мить я завмерла, щоб тихо сказати:

– Матвій не розповів тобі?

– Про що? – моє обличчя різко відсторонилося, охоплене широкими руками за щоки, він змусив мене дивитися йому в очі. – Яку, в біса, кулю?

– Коли Інна з Матвієм знайшли мене в тому домі, я намагалася застрелитися. Вже після того, як вбила Віктора. – його очі повільно розширилися, та наповнилися чимось схожим на той біль, що я відчувала так довго. Він і досі не залишив мене в спокої. – Я вже приставила дуло до скроні, коли Матвій вибив його у мене з рук.

– Тобто ти не передумала сама. – вимовив Ян так, ніби кожне слово ламало його зсередини.

– Ні, я хотіла зробити це ще декілька днів потому, поки остаточно не заспокоїлася. – я не думала, що це настільки шокує його, тому поклала руки йому на плечі, мотаючи макітрою. – Але тепер у мене є сенс і я... Більше не думала про це.

– Якщо у тебе з’явиться хоч натяк на цю думку, ти прийдеш до мене. – смикаючи мене вперед сказав він. Я кліпнула. – Якщо ти захочеш вбити себе прийди до мене і я дам тобі перелік речей, заради яких потрібно жити. Ніколи не давай жахам перемогти тебе, чуєш мене? Вони – ніщо, доки ти не здаєшся. Ти можеш боятися, можеш тікати, або захищатися, але ніколи не здавайся. Я не давав тобі це зробити, і не дам.

– Я не вбиватиму себе.

– Навіть думати не смій. – майже наказав Ян, відпускаючи мене, і я зрозуміла, вже відстороняючись, наскільки близько були наші обличчя. Це змусило мене опустити погляд, та повернутися до Софії. Ян повільно підвівся, але я не підійняла на нього очей.

– Приготую суміш.

– Дякую. – щиро та ледве чутно сказала я. – За все.

Він тільки посміхнувся, зникаючи за дверима, і я приклала руки до обличчя, видихаючи. Щоки неочікувано стали гарячими в тих місцях, де він торкався мене. Пам’ять намалювала мені його серйозне обличчя, і мій шлунок стиснувся, коли я згадала коли воно було таким востаннє.

Він подивився на мене, перш, ніж видихнути так тихо, що моїх вух ледве торкнувся звук:

– Блядь.

Його губи в секунду накрили мої, я підійняла руки, щоб обхопити його шию, мої вії затремтіли.

Я різко хитнула головою, мружачи очі. Навіщо я взагалі це згадала? Але тепер усі мої думки зосередилися на тому моменті. Єдине, що я могла зробити – не думати про те, що відбулося далі. Моє обличчя палало та, певно, збігалося кольором з томатним соком. Софія тихо сопіла серед подушок, та ворухнулася, що свідчило про те, що скоро вона попросить пляшечку. Я опустила погляд на себе та підстрибнула, направляючись у спальню, але стикнулася грудьми з Яном в руці якого була готова суміш для кормління, але мій погляд зупинився на його губах, і я промимрила прохання покормити Софію, коли вона прокинеться та зникла за своїми дверима, опускаючись вздовж них, шокована прямо як він в момент, коли я розповіла про свою невдалу спробу самогубства. Спогади різко наповнилися звуком його глибинного стогону, і я закрила рота руками, хрипко видихаючи, коли відчула потяг внизу живота. Слідом я згадала свою біль та ліжко з плямами крові, здригаючись від суміші почуттів та їх різниці.

– Припини. – прошепотіла я сама собі, стискаючи кулаки разом з зубами.

Я підвелася, шукаючи свій одяг і спустила з тіла рушник, беручи до рук білизну з полички не глядячи, бо намагалася знайти свою легку майку в якій спала. Нарешті, помітивши її, витягла, і перевела погляд на ліву руку, що стискала червоні мереживні стрінги. Ті самі, в яких я була, поки злива обрушувалася на місто. Зі злістю я закинула їх назад, хапаючи інші, звичайні чорні, та одягнулася, поспішаючи до Софії. Вона сонно кліпала на колінах хлопця, позіхаючи. Ян гладив її по голові, тихо щось кажучи, і я завмерла за дверима, ховаючись.

«Ідіотка» - шепотів внутрішній голос. Я була з ним згодна. Тихий, низький голос Яна ледве долітав до мене, він казав щось про її смішні кучеряшки.

– Як мені подобаються твої кучері. – я відкинула голову назад, відчуваючи поцілунок на відкритій ключиці. Він був дивовижно гарячим.

Моє дихання прискорилося, коли я змусила себе випрямити спину та ковтнути в’язку слину. Софія беззубо посміхнулася, коли він легко полоскотав її. Піка накрила ніс хвостом в іншому куту кімнати, де завжди спала, і не звертала уваги на те, що відбувалося.

– Ти в порядку? – стурбовано запитав Ян, торкаючись пляшечкою губ Софії. Я відкрила рота, але забувши, що він запитав, як дурепа перепитала:

– Що?

– Ти добре почуваєшся? – повторив він, оглядаючи мене. – Температури немає?

– Ні. – різко похитала я головою. – Ні, немає.

– Гаразд. – його тон натякав, що все не дуже так, але він не сперечався. – Лягай, я впораюся.

Я наблизилася до доньки, погладжуючи її животик, та поцілувала в кучеряву маківку під уважний погляд двох пар майже однакових очей. Софія закінчила їсти, та декілька разів цмокнула, переводячи погляд з мене на Яна.

– Добраніч. – тихо сказала, та, подумавши, додала: – Я спатиму у себе. – хвиля дивування в його очах різко зникла за напускним спокоєм. Ми засинали разом вже понад два місяці, але сьогодні мені потрібно було побути одній.

– Її ліжко в моїй кімнаті. Нехай залишається, тобі потрібно відпочити. Гадаю, вона сильно не нервуватиме. – я видихнула та натягнуто посміхнулася.

– Якщо вона не заважатиме.

– Ніби хтось з вас на це здатен. – хмикнув Ян. Софія прикрила очі, та глибоко зітхнула. – Я вкладу її, не хвилюйся.

– Дякую.

– Добраніч. – тихо сказав він, відкидаючись на дивані подушки.

Я повернулася до себе, оглядаючи власне ліжко, де мене часто мучили кошмари, з цієї причини я й засинала з Яном такий тривалий час, наче боялася його. Я стиснула руки, забираючись під ковдру, побоюючись вже не Віктора у своїх кошмарах і точно не власного ліжка, що приносило жахіття в мої ночі. Про це мені майже вдалося забути, коли мій мозок вимкнувся, розслабляючи тіло. Сон обхопив мене пухнастими лапами, і я забулася.

Поколювання по всьому тілу змусило мене вигнутися і виявити себе зовсім в іншій кімнаті, але все ще свого власного будинку. У коридорі почулися монотонні, важкі кроки, і я стиснулася, але в результаті здивовано дивилася на майже повністю оголену фігуру в зелених шортах кольору хакі. Ян зніяковіло насупився, розглядаючи мене.

– Що ти тут робиш?

– Це мій дім. – замість відповіді сказала я, та опустила погляд на своє тіло. На мені була його стара футболка, в якій я іноді ходила після душу. Він віддав її мені, коли я забула рушник, а йому не кортіло лазити в моїх речах, щоб знайти потрібні. Я не була впевнена, чи є на мені білизна.

– Олена? – наближаючись покликав мене він. Я підійняла підборіддя, глядячи на нього, витягнута на простирадлі.

– Не треба так на мене дивитися. – прошепотів хлопець, ставаючи колінами по двох боках від моїх стегон. Я відчула себе в пастці, але не хвилювалася, спираючись на лікті. Тільки спостерігала за тим, як здимаються його груди, вкусивши себе за губу.

– Як дивитися? – наші очі синхронно пробіглися по обличчям одне одного, і кімната неочікувано змінилася. Світлі стіни, дерев’яне ліжко, одна біла тумба, яку я впізнала. Його кімната в його квартирі. Ян витягся наді мною, і наші груди зустрілися.

– Що ти тут робиш? – знову сказав він, не давши відповіді на моє власне запитання.

– Не знаю. – прошепотіла я, глядячи йому в очі, та здивовано охнула, коли він опустився на мене всім тілом, хапаючи за талію.

– І як нам дізнатися? – також пошепки запитав він, прибираючи моє волосся за вухо. Я ковтнула, опускаючи голову на подушки, лікті вже не тримали.

– Поцілуй мене. – попросила я, якось жалюгідно, та побачила, як блимнули його очі, перш, ніж губи опустилися, залишаючи між нами менше пари міліметрів. Він уважно подивився на мене, і широко посміхнувся. Мені було не до веселощів, але він не чекав від мене відповідної усмішки, та обхопив мою нижню губу своїми, поставивши руку біля моєї голови, на яку переніс більшість своєї ваги. Я вигнулася, хапаючи його за шию та відчула другу руку під своєю шиєю, і завмерла. Ком в горлі також застиг, і рука Яна підійнялася вище, до потилиці, погладжуючи. Він все ще цілував мене, хоч я і не відповідала, тепер наполегливіше, чекаючи, коли я відкрию шлях його язику. Я все чекала та чекала, а паніки не було. Вона, наче, заснула, сама мліючи від його поцілунку, і я, неочікувано для себе ж, відповіла з подвійною силою, перша торкнулася кінчиком язика його губ, що одразу ж розкрилися під німим проханням, і наші роти зціпилися в боротьбі, поки руками я проходилася вздовж його спини, і в якийсь момент Ян притиснувся до мене поміж ніг, легко вдаряючи, і я гучно застогнала, різко втрачаючи його з поля зору.

Мої очі відкрилися, рот шоковано послідував їх прикладу, коли я відчула дотик крізь тканину білизни. Моя власна рука торкалася мого центру, і, що дивовижно, я вже починала тремтіти. У мене не було слів, я навіть думати не могла, згадуючи удар його стегон уві сні, що був таким реалістичним. Десь в кінці коридору я почула його голос, схоже, він розмовляв телефоном з кимось, і я тихо сподівалася, що він нічого не чув. Я не могла забрати руку, все ще думками там, в його квартирі, тепер мені згадалося, як я сиділа верхи на ньому, повільно рухаючи тазом. Відкинувши голову назад, я тільки ширше розвела ноги, мружачи очі, щоб удати, що мене тут немає, і я нічого не розумію, що здебільшого так і було, тільки насправді ж я знала одне – мені потрібна була розрядка, і я досягла б її будь-якою ціною. Його голос став трохи дальшим, певно, він зайшов на кухню, але тембр залишався спокійним, тому навряд чи я повинна була хвилюватися. Зараз у мене була зовсім інша ціль. Я знайшла свій клітор, потираючи та шоковано видихнула, коли пам’ять точно відтворила його стогін, дуже давній, але все такий же збуджуючий. У той момент він був за крок від закінчення, а я вже тремтіла, смикаючи стегнами, щоб продовжити задоволення. Мене ламало, а він прискорювався, стискаючи мої сідниці. Тепер моя рука заміняла широкий член, і я пестила себе в порожній кімнаті, поки за вікном виднілося перше пожовкле листя. Мої стегна різко піднялися і я не зрозуміла, що сталося, але різко втиснула обличчя в подушку, глушивши свій гучний вигук. Спина вигнулась і центр запульсував, голова спорожніла. Я, мабуть, померла. Тільки хвилину потому, коли залишки оргазму затихли я відірвала долоню від себе, збентежено сідаючи. Я досі не могла усвідомити, що відбулося, але повільне розуміння, що це початок чогось страшного накотило на мене. Ян замовк, та, судячи зі звуку, повернувся до кімнати. Я важко дихала, бігаючи поглядом по кімнаті. Що я наробила?