Дві душі: Чорна кров

Ашрам

Десь далеко на південь від Ерланду лежить могутня імперія Асаш, вона вже підкорила багато королівств і тепер її погляд було спрямовано на північ.

Імператор Священної Імперії Асаш прокинувся від кошмару, його улюблена п'ята дружина Дарина тихо спала згорнувшись в клубочок. Ашрама вже два тижні мучили кошмари, йому снилися монстри і демони. В імперії Асаш було все спокійно, на відміну від сусіднього Ерланда. І незважаючи що Повелитель демонів не мав конфлікт з імперією, султан знав, конфлікту не минути. Радники радили захопити ласі шматки Ерланда, поки королівство гинуло. Ходили чутки, що герцог Емірі збирає армію. Варто почекати ... Герцог звернеться в імперію за допомогою, це точно. Під видом допомоги і потрібно анексувати територію королівства. Ну, а щодо допомоги, невдахам ніхто не допомагає, - подумав султан, цілуючи в губи свою п’яту дружину.

Магнус

Побачивши вершників, некромант спробував сховатися за спинами нежиті, та ті не змогли захистити свого командира - вершники врізалися в ряди ворога, дроблячи ворожі кістки в порошок. Маг не встиг і зробити кілька кроків, як меч лицаря роздробивши шию магу відправив голову колдуна під копита кінноти. Нежить здригнулася, і почала відступати. Тільки от герцог сурмив відступ. Магнус вже бачив ще магів і ще загони нежиті, які наближалися до них.

Важка ніч змінилася світанком.

Вони мчали вдалину від міста, герцог вирішив обійти його і все ж дістатися до столиці. Якимось чином він розминувся з ще одним загоном нежиті. Сільвана все також була проти руху до столиці, нежить їх "затискала" в "кліщі", але її коханий був непохитний. Та вона знала, що тільки цим, надією, яку він вселив у душі своїх воїнів, тільки завдяки їй вони не впали в розпач. У столиці був будинок багатьох, і там були рідні та близькі люди для них. Ельфійка тому розуміла дії воїнів.

А через пару годин вони зустріли напівголого юнака, який несвідомо брів по дорозі. Хлопця скрутили і привели до герцога. Хлопець був весь в бруді, без сорочки, з множинними забоями. Один з дозорних простягнув Магнусу меч Тіріона.

- Він тримав його в руці і брів дорогою, - відзвітував воїн.

Тіріон був єдиний біженець і це було дивно. До того ж на клинку була людська і ще якась, хоч і засохла кров.

- Що сталося, чому ти один ?, - запитав Магнус

- Решта залишилися в місті, частина вижили в будівлі Академії. Я вибрався через таємний тунель, та його завалило після якогось вибуху. Думаю, з інструментами його можна розібрати ..., потім Тіріон розповів все те, що трапилося з ним в дорозі.

- Сір, - звернувся дозорець, - мені здається нежить нас веде в місто. Два великі загони затискають нас по флангах.

- І все ж ми повинні врятувати тих, якщо хтось уцілів ... навіть якщо є хоч один шанс цього, я повинен перевірити.

- Може хлопець нас теж веде в пастку, - сказала Сільвана.

- Тому ми розділимося, невеликий загін зможе швидше прорватися до міста, а інші нехай відступають в баронство Марія, що на півдні, там приготуються до оборони і збирають сили. Я ж і десять вірних мені людей, прорвемося до столиці.

- Милий, це божевілля !, - вигукнула ельфійка.

- Та й тому ти підеш в Марію з іншими, - відповів їй герцог

- Я тебе не покину, - вигукнула вона

- Так треба !, - тихо сказав Магнус і поцілував в губи кохану, потім герцог звернувся до Тіріона, - "Але якщо ти брешеш, і ти ведеш мене і моїх людей в пастку, я не гарантую, що твоя смерть буде швидкою ... вона буде болісним і стане пеклом для тебе "

- Що хочете то і робіть зі мною, тільки врятуйте сестру.

- Нагодуйте і напоїть, помийте його і дайте одяг юнакові - скомандував герцог.

І дійсно, хлопець помирав від спраги судячи з усього, з такою жадібністю він пив воду з фляги.

- Обережно, що не подавись, - сказав один кавалеристі, - тільки вибач, поки не віддам тобі меч.

Минуло кілька годин. Сонце піднялося високо, розганяючи тінь ночі. Але тінь смутку на воїнів, говорило що тінь цієї ночі в їх душах, більше ніколи не покине їх. Воїни мовчки сіли по конях.