Дві душі: Чорна кров

Нея

Дівчину після невеликої розмови посадили до критого воза із замкнутими дверима, там виявилася і її нова подруга. Мірусю для себе вибрав офіцер, який врятував Нею від зґвалтування. Дівчина була міцною та здоровою, з сильними стегнами та руками. До того ж, цілком собі симпатична на обличчя. Такі цінувалися у борделях, бо не зітхали одразу під двома-трьома мужиками.

Вони вже їхали день територією імперії, тими степами, які простягалися за межами Ерланда. Вночі Мируся розбудила Нею коли віз зупинилися.

Слухай, тут виявилося дошки в підлозі гнилі, мені вдалося виламати підлогу і я збираюся втекти. Ти зі мною?

Нея ствердно кивнула. Мируся підняла дерев'яну планку з підлоги воза. Потім другу. Потім спустилася вниз, під візок. Нея пішла за нею.

Тепер тихо виповзаємо з табору. Тут степ та висока трава, нас не буде видно.

Дівчата тихо сповзли під воз і повзком з нього виповзли, потім поповзли у велику траву. Ось тільки дівчата не врахували дозорців.

Дозорці відверто клювали носом. Що з ними могло статися в імперії. Імператор уже давно вивів під нуль усі кочові племена та розбійників. З ними успішно справлялася "Крилата гвардія" імператора. А ті невеликі банди, які залишилися, навряд чи наважаться напасти на такий великий загін, як їх. Раптом вдалині дивно заворушилася трава, наче там хтось повз. Чи то був вітер. Він справді був.

- Так, це вітер, сказав другий вартовий, який дрімав і якого розбудив перший вартовий. За збігом обставин другим вартовим був Міруш, його таким чином покарали за витівку раніше. Міруш вирішив ще подивитись на дівчат, тим більше одна з них була його власністю. Імперець відкрив віконце у візок і побачив, що дівчата відсутні.

- В'язні втекли! Підіймай хлопців із собаками! Де ти кажеш, ти бачив дивне ворушіння трави?

Тим часом дівчата, всі в саднах від стебел і коріння, пригнувшись, рухалися вглиб степу. Поки Нея повзла через табір, вона вже порядно наїлася землі і вже мріяла, щоб знову опинитися в чистоті, правда розуміючи, що їй уготоване життя, у кращому випадку простолюдинки. У глибині душі їй хотілося повернутися до імперців, бути наложницею імператора, напевно, не так погано. Її напевно чекатимуть чисте ліжко, запашна ванна.

Нея біжимо, схоже імперці зрозуміли, що ми втекли, почула вона крик Мірусі. За ними було видно, як запалилися вогні.

Вогні наближалися. Дівчата буквально проламувалися через густу траву. Почувся стукіт копит і гавкіт собак. Їх наздогнали. Нея почула гавкіт собаки позаду себе, ще трохи і той накинеться на втікачку.

Почувся голос: "Попалися, песики до мене!" Собаки розвернулися, а ось стукіт копит був поруч.

Стояти!, а то спущу на вас собак.

Від страху Нея оступилася і впала в траву. Мируся ж продовжила біг.

Фас, - скомандував вершник.

Собака знову розвернувся і з веселим гавкотом кинувся за нещасною дівчиною. За хвилину вона її наздогнала і стрибнула на неї ззаду, вчепилася зубами в плече. Дівчина впала на землю. Пес був величезним, майже на зріст дорослої людини.

Ааааа!, - пролунав крик…, пес ліг на спину дівчини. Але пащу не розтискав і не рвав її тіло, чекав команди господаря.

Чоловік зістрибнув з коня і підійшов до Мірус.

Прибери з мене його, я… все зроблю, мені боляче.

Відійти!, - скомандував він собаці, - Ти посміла не послухатися волі імператора, став раком - сказав воїн.

Ти це хочеш зараз це і тут? Добре., - Мируся слухняно піднялася навколішки.

Не підводь голову, - знову скомандував чоловік.

Імперець зняв з пояса ніж і розрізав лахміття дівчини.

Імперець звернувся до Неї, - "Дворянка дивись, що буде, якщо не послухатися волі імператора".

Судити, - скомандував чоловік собаці.

Картина про те, як собака загризла дівчину на все життя віддрукувалася у свідомості Неї. Імперці стали тими, кого вона захотіла знищити, за всяку ціну, після демонів. Навіть, якщо для цього доведеться стати улюбленою повією імператора.

Магнус

Магнус їхав разом із імператором у кареті. Мовчки. Його візаві був прекрасно-складеним чоловіком, судячи з усього, йому було знайоме не тільки життя в палаці, але й похідне життя. А по долонях було зрозуміло, що й меч не був йому на диво. Будь той слабким, мабуть, імператор не їхав з ним.

- Думаєте, що зможете мене вбити тут, - сказав з усмішкою Імператор, - не думаю, я встигну ухилитися від вашого захоплення. А потім покличу варту.

- Погодьтеся, вашому народу… точніше тому, що від нього залишилося краще стати як ми, частиною імперії.

Імператор не сказав "стати рабами", - адже герцог і міг зважитися на те, щоб дійсно напасти на нього, а смерть Магнуса поки не входила в плани імператора.

А Магнус мовчав. Думками він був із Сільваною і подумки він з нею прощався, єдине чого хотів герцог так це щоб його кохана вижила. Наступного ранку карета в'їхала до прикордонного зі степом містечка. Тут починалися риштування. Дивовижні ліси, а ще повітря було зовсім інше.

Магнус побачив тут безліч біженців біля воріт міста. І табір для них. Він не зовсім розумів, що відбувається, бо серед табору був натовп оголених людей.

- Ваша величність, а чому ваші воїни поділили біженців?

- Думаю, для того, щоб перевірити, чи хтось із них заражений. Адже ми не хочемо повторення трагедії вашої країни, - відповів імператор.

Тут карета зупинилася і мандрівникам принесли блюдо з їжею. Сама страва несла гарна, струнка дівчина з повними губами та чорними очима.

- Ваша світлість, я хочу провести пару годин з цією дівчиною. Якщо хочете, вам теж замовлять повію.

- Ні, ваша величність. Я мабуть утримаюся, - відповів Магнус, - я хотів би провідати своїх людей.

- На жаль, це неможливо, ваших людей оглядатимуть ще деякий час.

Імператор взяв в рота шматок м'яса, який лежав на підносі і ляснув сідниці дівчині. Та мало не випустила тацю. Асаш узяв її тацю в руки і поклав на сидіння. А потім узяв руку дівчини собі під лікоть і вийшов.

Магнус подивився на тацю, там було м'ясо та фрукти. Герцог і собі взяв і вкусив якийсь помаранчевий плід, той виявився дуже соковитим та солодким.

Через кілька годин повернувся імператор, і хоч його чоло було спітніле, він виглядав навіть менш втомленим, ніж виходив з карети.

- Кажуть, є демони які черпають сили, коли трахаються. Так от я напевно такий демон, - зареготав імператор, - єдина кому вдавалося втомити мене в цьому, ваша наречена, моя дочка.

- Ваша величність... мені все одно, аби моїм людям було краще... але вам не казали, що кохати свою дочку, ем... трохи неправильно, - сказав герцог.

Тиріон

Тіріон вийшов у селище. Там невелика група воїнів рубалася з неживими демонами, один з них був більшим за інших. Ворог їх відтіснив до стіни, руїни якої височіли над руїнами самого селища. Тіріон подумав, - селище мені нагадує Вікторію, але невже все настільки зруйноване?, а потім він звернув увагу на воїнів. Їм явно була потрібна допомога.

Тіріон побіг на найбільшого демона. Так як ті були дуже захоплені вбивством воїнів, то вони не дивилися. А даремно. Розбігшись баронет стрибнув на спину найбільшої тварі і встромив свій меч тій у шию. Від шоку тварюка заревіла і виплюнула одного з воїнів, сіпнулася і Тіріон разом із мечем злетівши вгору. Але хлопець не розгубився і згрупувавшись витягнув свій клинок вниз, і наступного моменту пронизав спину тварюки. Судячи з усього, успіх нарешті повернувся до хлопця обличчям і тварюка впала. Згадавши Нею, Вів'єн і всіх кого хлопець втратив, Тіріон витягнув меч із рани і завдав удару по тварі, потім ще й ще.

Ззаду він почув голос, той розмовляв із дивним акцентом: “Зупинися. Ти її вбив”.

Тіріон повернувся і побачив хлопця у дивному одязі. Замість штанів той носив спідницю

- А де решта?, - Запитав баронет.

- Вони розбіглися, коли ти останнім ударом вразив тварюку, - у тебе зараз той ще видос... Хмм. Вони мають чорну кров.

- Який ще видос?

- Ну ти цілком у їхній крові. Подивися, як ти це іскромсав?

Тіріон повернувся і справді монстр був сполосаний мечем у кашу.

Мене звуть Ясакур, я володар скотів і нордів, - хлопець простягнув Тіріону руку, - якби не ти, то це затиснуло б і мене, як зажевало моїх воїнів.

- Я баронет… я – Тіріон, мандрівник.

- Слухай мандрівник, а не хочеш бути моїм соратником. Ти непогано фехтуєш і в тебе теж, судячи з усього, немає страху. Мені потрібні такі люди. Особливо у наш час.

Тут Тіріон звернув увагу, що обличчя монстра схоже на людське, і схоже воно на обличчя його матері.

Мені треба знайти інформацію про Браму демонів та їхній світ.

- У мене велика, давня земля. У нас багато книг. У тому числі й про демонів.

- Тоді… згоден. А ще мені треба буде дізнатися, що трапилося з іншими ерландцями

- Дізнаємось. А ще, - підморгнув Ясакур, - тебе оточуватимуть гарні жінки. Обіцяю!

- Красиві жінки..., - трохи сумно про себе промовив баронет.