Дві душі: Чорна кров

Ланс

Через кілька днів переходу загони дісталися до річки, до того місця де її глибина була найменшою, біля залишків мосту. Дорога через ліс з Марії виходила на галявину перед рікою. На галявині цвіли іриси відзначив про себе граф.

Тут Ланс і вирішив дати бій нежиті. Перша лінія були лучники, потім піші щитовики. А в лісі перед галявиною була захована кіннота, по обидва боки від галявини і дороги. Не встигли полки зайняти свої місця, як з'явилися загони ворога. Нежиті була тьма-тьмуща. Сіра маса, заповнила собою весь берег. Вони почали рубати дерева, та копати землю, та скидати все це в річку, щоб створити брід.

Його світлість підняв руку - лучники натягнули тятиву лука. Командири загонів уважно дивилися за своїм командиром щоб віддати наказ стріляти. Перші ряди зомбі зробили крок в річку. У воді вони не могли пересуватися швидко. За першим рядом посталі наступний, а за ним третій, четвертий і п'ятий. І тут граф махнув рукою, скомандувавши, - "Стріляй!". Тисячі стріл взметнулися в небо. У воді ряди нежиті трохи здригнулися, мабуть некромант був недосвідченим, і дуже багато впали в воду, та все ж натовп продовжував рухатися до берега, частину досить швидка річка несла на глибину і далі за течією, але нежить невблаганно наближалася до берега.

- Залп, - вдруге скомандував граф, хмара стріл вдруге зметнулася в небо і накрила ще монстрів.

Все ж падали в річку і щитовики Ерланда і потроху почали відступати до лісу. Монстри наступали, почавши підніматися на берег і намагалися обійти загони графа з флангів. Ланс знову підняв руку, на кромці лісу знову з'явилися лучники і зробили залп. Потім граф осідлав свого коня і зробив жест кавалерії, витягнув з піхов свій меч, натягнувши поводи коня змахнув мечем і кинувся в атаку.

Вмить піднявся гуркіт від сотень кінських копит. Пришпоривши, граф повів кавалерію в атаку.

Пил стовпом, вершники вломилися в натовп нежиті і зім'яли її. Кров. Дзвін сталі. Хрускіт кісток. Відрубані кінцівки, кістки, розбиті черепа, копита коней в чорно-зеленій крові.

Ворог почав відступати назад в річку. Чому? Чому не було демонів ..., - думав граф проломивши голову чергового зомбі своїм графським скіпетром. Але сумнів швидко вивітрилася. Все ж Ланс покликав кілька лицарів зі своєї особистої охорони, і передав наказ не переслідувати ворога.

- Ваша світлість, чому ми не переслідуємо? Я хочу помститися, - ледь втримуючи себе спитав один з офіцерів.

- Це може бути пастка, це не були основні війська ворога. Тут немає демонів, мені розповідали гвардійці герцога про них.

Минуло кілька годин, почулися сплески в воді. З протилежного берега на війська графа кинулися, небачені до цих пір тварі, які з'явилися з кромки лісу. І тварі на гострих кінцівках які стрибали у воду річки.

- Лучники !, - скомандував граф.

Ряд лучників вибіг вперед і натягнувши тятиви вистрілив. Та на повторний залп вже не вистачало часу.

- Не дайте тварюкам вибратися на берег !, - крикнув Ланс, і сам спішившись, кинувся до річки.

Мах меча, ще мах. Дзвінкий удар кістяної клешні по щиту. Крики. У воді, біля графа пересувалося істота - чи то краб, чи то людина, жінка. Ланс зробив ще один мах меча. Істота прикрилася колишній, але не встигла вона вчасно відскочити як охоронець графа простромив монстра своїм списом.

... Минуло кілька годин, сонце спускалося за кромку лісу, фарбуючи небо в криваво-червоні тони. Біля берега річки вже виросла гора з мертвих тіл, а сама річка стала червоно-чорною від крові людей і істот.

Граф витер ліктем піт з чола, - Де ж ці тамплієри (так вони називали воїнів церкви Надії), коли вони так потрібні, - про себе подумав граф. В голову молодого графа закралися швидкоплинний сумнів що церква таки зрадила, проте ворог знову почав наступ і всі сумніви залишили голову графа. З флангу, який прикривав ліс почувся тріск і вибіг розвідник.

Декілька годин назад. Двадцять ліг на верх за течією від місця битви розвідники Марії, пробираючись через кущі, виходячи до чергової галявині, побачили як по штучному броду річку переходить армія немёртвих.

- Треба повідомити графу що ворог тут.

- Не треба ... сказав інший розвідник, і штрикнув ножем під лопатку своєму товаришеві

- В ім'я Святої Надії Ерланд впаде!, крикнув зрадник і ще декілька воїнів і зав’язалась невелика сутичка.

Перший розвідник було хотів скрикнути, що той не графа або королівство зраджує, а ціле людство та промовчав. В останній раз в житті замилувавшись шелестом лісового листя.

З'явився розвідник з за кущів. Граф відступив крізь ряд воїнів до нього.

- Ваша світлість, з півночі йде підмога. Баронеса Ітіль, ваша теща, вислала лучників і свою гвардію, почувши що ви вийшли в бій проти немертвих. На півночі вони вступили з невеликим другим загоном немертвих в бій, нежить спробувала перейти річку і вони там його добивають. Мені сказали передати вам меч, меч "Крилата блискавка", символ звитяги баронів Ітіль. Так як ви одружені на її донці.

Граф взяв в руки меч і підвісив собі на пояс, - Це по праву належить Тіріонові.

- Баронеса передала що вона зі своїм загоном зайде в тил демонам і разом ви їх розіб'єте.

Ланс повернувся до воїнів, - "Ну що, піднажмемо браття? В ім'я Ерланда і Марії! ". Втомлені, поранені воїни піднеслися духом і кинулися в атаку і почали тиснути нежить. Скидаючи ту в брудні від чорної крові води річки.

Раптом в тилу почувся рик і відчайдушний крик, - "Демони ... Демони тут!". Монстри практично непомітно підійшли до загонів Марії і вдарили з тилу. Рвали захисників на м'ясо і кістки...

Граф зрозумів що їх зрадили. Зрадили люди ... Але це була остання думка яку він подумав перед тим, як кривава пелена накрила його свідомість ...

Отямився він вже в лісі, куди відтягнув його охоронець.

- Ваша, світлість ... Я вже боявся, що ви загинули. Вам треба поспішати в Марію.

Ланс спробував піднятися, став на коліно і простягнув руку своєму охоронцеві. Але обличчя охоронця спотворилося болем, а на сорочці розповзалося кривава пляма. З-за спини з'явилася голова ставшої монстром жінки і з усмішкою воно відкинуло тіло воїна. А потім накинулось на графа. Ланс намагався відповзти та чудовисько кігтем пронизало плече хлопця. Граф відчув як другий кіготь простромив його живіт ...

Тіріон

Вершники рухалися по лісовій дорозі, як побачили, що біжать воїни Марії.

- Там демони! Біжіть !, - кричав в паніці найближчий до Тіріона воїн графства.

- А де граф ?, - запитав втік капітан гвардійців Емір.

- Він там, він загинув, його розтерзала одна з тварин.

- Ти впевнений ?, запитав гвардієць з явним презирством до втікача, вже здогадуючись про відповідь.

- Я не бачив, але чув, що він впав під одним з монстрів.

- І ви ..., капітан почав говорити, але плюнувши в бік так нічого і не сказав. Повернувшись до Тіріона і гвардійців сказав, - "Треба повертатися в Марію". Перед Тіріоном в його підсвідомості встали образи Неї і Вів'єн. Юнак пришпорив коня і нічого не кажучи кинувся в сторону поля бою.

Навколо творився хаос. Монстри вбивали людей і тварин. Люди біжали в паніці. Он один з монстрів рве на шматки якогось бідолаху. Але бідолаха все ще стискає в руці меч ... Знайомий Тіріонові меч. Хлопець на ходу підхопив списа який стирчав в одному з монстрів і кинувся в атаку на тварюку. Так як монстр був зайнятий поїданням розтерзаного тіла, то не помітив атаки хлопця. Тільки в останній момент тварина повернула свою пащу з якої стирчала рука, як її тіло проткнув баронет. І в той же момент кінь під Тіріона в спробі перестрибнути монстра спіткнувся і хлопець полетів шкереберть на землю. Прокинувшись на землі Тіріон, почув шурхіт. Перед ним виповз інший монстр і вишкірився кровожерливої ​​посмішкою. Хлопець, хоч очі і застилало криваве марево, інстинктивно почав відповзати назад. Раптом баронет намацав холодну сталь меча. Намацавши рукоять, хлопець помітив що його все ще тримає рука, тіло якої розтерзала тварюка, та яку вбив юнак. На пальці руки все ще було кільце, швидше за все обручки. Тіріон пізнав її. Гнів в його серці затьмарив почуття страху і всі інші почуття. Тварина злобно усміхнулася баронету і приготувалася стрибнути на бідного хлопця. І в цей момент хлопець почув з боку, - Ваша Світлість, вам що життя набридло, Встрибуйте !. Інстинктивно піднявши вільну руку, хлопець зловив руку якогось вершника і застрибнув на коня. У наступну мить тварина стрибнула та промахнулась. Вже верхи Тіріон побачив що його врятував капітан гвардії герцога. Хлопець і воїн мовчали всю дорогу, поки вони не виїхали в сторону від поля битви.

- Граф загинув в бою, - тихим голосом сказав Тіріон.

- Я бачив, - відповів капітан, - нам треба поспішати в Марію.

Наступного дня вони наздогнали загони гвардійців і залишки марійської армії, відступаючої до міста.