11. Без жодного дорікання совісті

25 березня 2011 р.

Шкільний коридор поступово наповнювався дедалі більшою кількістю звуків. Стук дверей. Швидкі кроки. Гучні верески або нерозбірливі перешіптування учнів. А також крики-прохання: «Не бігати»

Коли основні потоки учнів розійшлися у свої напрямки, Марк зміг спокійно вийти із класу.

Пахвою затиснуто дві книги. Очі бігають з кута в куток, шукаючи тихе місце. Або віддалено схоже на тихе. Минувши великі купки, що ґелґотали, його занесло в коротке відгалуження коридору. Пара кабінетів на шляху. І широке вікно наприкінці цього закутню. З не менш широким підвіконням.

Марк озирнувся на всі боки та вмостився в його куток. Розкрив підручник з історії на випадковій сторінці, а зверху поклав книгу, що взяв позавчора з міської бібліотеки. Його руки нарешті дісталися і туди.

Зазирнувши до одного з кабінетів, мигцем глянув на годинник. Час у нього є. Не дуже багато, але радіємо малому.

Навколишні звуки та люди поступово йшли на другий план, а невдовзі взагалі стали непомітні. Сторінки перегортались дедалі швидше, на пару з вигаданими подіями.

Марк відчув, що хтось дихає йому майже у вухо. Очі метнулися убік, помічаючи Фіону, що уважно вдивлялася у книгу.

За своє коротке шкільне життя Марк встиг помітити одну закономірність. Кожен новий навчальний рік знаходиться людина-липучка, яка має суперздібність — завжди його знаходити, а потім усюди ходити хвостиком, розповідаючи свої цікаві історії. У колишній школі такими «липучками» завжди ставали незнайомі до цього йому дівчата. Зазвичай новенькі, які боялися спочатку говорити з активнішими дітьми, і тому прилипали до тихого Марка. Наприкінці року вони відлипали, але ж потім з'являлися нові.

Перейшовши до нової школи, Марк сподівався, що це прокляття його залишило. Але Фіона так не думала. І якщо у попередніх чотирьох інтерес тримався не так довго. То «липучка» Фіона, мабуть, вирішила поставити рекорд. Минуло майже два роки, а вона не відлипає.

Марк з кам'яним обличчям витріщився на голову Фіони, що майже лягла на книгу.

— Можеш відсунутись? Мені не видно

Вона ніби вийшла з трансу і відсмикнулася вбік. Безмовно кліпаючи великими очима.

Марк тяжко зітхнув, усвідомлюючи, що тепер побути одному не вдасться. До кінця дня так точно.

— Щось на підручник з історії не дуже схоже, — хмикнула Фіона.

— Це Лавкрафт. «Поклик Ктулху». Може, чула, — з відсутністю інтересу в розмові відповів Марк

— Ого. Ні. Це фантастика?

— «Який сенс тобі щось пояснювати, якщо ти фентезі від фантастики не відрізняєш», — подумав Марк. — Містика, жахи та все інше в цьому роді

— І тобі не страшно його читати?

— Ні, не страшно

— А чому підручником прикриваєшся?

— «Щоб питань багато не ставили» — Просто так

Фіона розумно похитала головою, ніби зараз послухала промову вченого. Наступної миті вона вже перевела розмову на свою улюблену тему «Як вона круто відсвяткувала свій день народження». Цю історію Марк чув рази чотири це точно.

За його дослідженнями, однією з основних характеристик усіх «липучок» була фальшива зацікавленість. Їм абсолютно начхати, що там у нього. Їхня пряма мета це використання його як вільних вух. Розуміння цього засмучувало і дратувало одночасно.

Час витрачено марно. До читання вже не повернутися — Фіона бухтітиме своє: «Чому ти мене не слухаєш?». Тому Марк одним вухом був у її розповіді. Щоб якщо поставить запитання, знати, про що вона хоч зараз говорила. Очами ж він витріщився у коридор, а точніше на знайому четвірку у кутку

У Марка теж була своя суперздібність — знаходити Сема завжди й скрізь. Його біла кучерява голова і так виділялась. Але навіть у величезній купі таких же, очі першим ділом завжди падали саме на Сема.

Як і зараз. Сем стояв поруч із трьома восьмикласницями, що були його вищими майже на голову. За його жестикуляцією і постійному вертінню в різні боки, було зрозуміло, що він зайнятий черговими спробами випендритися перед старшими. А також збором інформації для подальших понтів у розмові з Марком. Сказати, що при цьому він виглядав безглуздо, а не круто, це нічого не сказати

Марк не знав, за яких обставин Сем з ними познайомився. Однак починаючи, приблизно, з середини вересня і до сьогодні телепав він дуже часто про свої «стосунки».

Сем підійшов ближче до однієї дівчини. Круглолиця шатенка з каре. І піднявшись на носочках, щось зашепотів їй на вухо. Її начебто звали Джуд. Саме вона й була його «дівчиною». Однак і про решту двох він висловлювався не просто як про подруг.

По обличчях усіх трьох восьмикласниць було чудово видно, що вони з ним спілкуються лишень заради забави. На відміну від Сема.

У спробах не засміятись, Марк відчував, що зараз лусне. Фіона, яка все ще сиділа поруч, думала, що таку широку усмішку викликала саме її історія, чому дуже зраділа. У той час як Марк не міг дочекатися походу в їдальню, щоб щиро посміятися з романтичних оповідей друга. Ну і щоб Фіона хоч на якийсь час відлипла. На неї Сем діяв, як часник на вампірів.

* * *

Частинки їжі постійно вилітали з рота Сема у його спробах розповісти все швидко. Марк рідко коментував цю балаканину. Адже одне невірне слово і на нього миттю образяться. А втрачати таке джерело, від якого вже через п'ять хвилин боліли щоки, не дуже хотілося. Проте зрідка він все ж таки ризикував.

— Ще скажи, що ти з нею вже цілувався

— Звісно. А ти як думав? — Сем нарешті ковтнув ту величезну купу їжі, що запхав собі в рот і нахилився через стіл, заговоривши на пів голосу. — І не тільки. Ми з нею минулої середи мало не переспали. А ти тут про цілуєшся.

Марк у награному здивуванні підняв брови

— Круто. А що завадило?

Сем невдоволено скривився в обличчі та повернувся на якийсь час до їжі

— Смішно йому. Та й, будь ласка. Смійся далі. Поки я з дівчиною гулятиму, ти й надалі свої казки читай. Як оте дитя

— Угу. Я читаю про вбивства і містичну єресь. Де тут казки?

— А "Гаррі Поттер" твій. Не казка хіба?

Марк повернув підняту ложку назад у тарілку. Спробував зробити серйозне обличчя, але губи по-зрадницьки розпливлися в посмішці.

— Поттера не чіпай. Це святе

— Та зрозуміло. Ти на нього і молишся, мабуть, перед сном

Марк закивав головою, дивлячись у тарілку. Доводити все одно було безглуздо. Спочатку він ще вірив, що Сем це все жартує. Але для жарту тривало все надто довго. І Марк прийшов до неприємного, але факту — його друг частково не мав мізків. А може, й не частково. І скільки їх не намагайся вставляти, все одно випадуть.

* * * * *

26 березня 2011 р.

Тяжкі сірі хмари, ніби змінили всі фарби довкола. Яскраві вивіски рядів магазинів стали тьмянішими. А молоденька трава набула темного відтінку.

Надворі пахло дощем. На асфальтованому тротуарі раз у раз зустрічалися калюжі, різних розмірів і форм. А напівголі дерева так і хотіли пустити кілька холодних крапель комусь за комір.

Маленький прохід між аптекою та двоповерховим супермаркетом був визнаний трійцею, як найсухіше місце на вулиці. Довгий навіс, який не дав утворитися тут великій калюжі, дуже допоміг.

Сем крутився біля тоненької колони, що підпирала дах аптеки. Уявляючи, що це пілон. Агата з Марком тільки мовчки спостерігали, очікуючи, що станеться раніше: Сем попросить у них грошей за виставу або ж бідна колона зігнеться навпіл. На вигляд вона була ну дуже квола. А її матеріал взагалі залишався загадкою.

Агата присіла навпочіпки, натягуючи капюшон кофти майже до носа і сильніше закутушкуючись у свою величезну куртку. На пам'яті Марка вона носила одяг за своїм розміром лишень один раз.

— Це ти перед роботою розминаєшся? — глумилась вона

— Ага. Гроші закінчилися ж. Піду працювати. Мовчати! Смішно їм. Ти тільки подивися. Думаєте, я так мало зароблю? Ха. Наївні

Сем відійшов на крок від колони й розкинув руки в сторони, ніби починаючи виставу. Обличчя максимально зосереджено. Сміх, що постійно виривався, не повинен перешкодити. Агата з Марком поплескали в долоні, підігруючи.

Сем граціозно взявся рукою та охопив ногою колону. Вільну руку від елегантно відкинув, смикаючи кистю, наче в припадку. Спроба піднятися нагору закінчилася тим, що він швиденько сповз і сів на мокрий асфальт. Але незабаром підвівся, нібито так і замислювалося.

Міцно схопившись руками, він постарався підтягнутися і притиснутись ще й ногами. Судячи зі скрипу, бідна колона доживала свої останні хвилини.

З аптеки вийшла з грізним виглядом жінка в білому халаті та вистава у мить закінчилася. Всі троє кинулися тікати ще до того, як жінка розкрила рота.

Попутно заливаючись сміхом, вони промчали через кілька вулиць. Погоні, звісно, не було, але вони не поспішали зупинятися. Незабаром вони все ж таки це зробили. Сем розвалився на мокрій лаві, штовхаючись ногами, коли Агата теж хотіла туди сісти.

— Моє місце. Йди звідси

— Ти диви який широкий. Сунься!

Вона сіла йому на коліна. Сем скривився, але скидати не поспішав. А коли Агата втратила пильність, допоміг їй швидко опинитися на асфальті.

— Ось так? Ну нічого. Я все запам'ятала

Марк вирішив навіть не намагатися знайти собі місце на лавці, тому спокійно вмостився на невисокому паркані, спостерігаючи за розбираннями.

— А якщо серйозно. Де тепер гроші шукатимемо?

— Не знаю навіть, — Сем поклав руки під голову і краєм ока глянув на Агату, обличчя якої майже не було видно за каптуром. І яка дивилася на дві монети у своїй долоні. — А це звідки?

— Шість центів. Що на це можна купити? Нічого.

— Це ти на землі знайшла?

— Ні, милостиню, поки ви не бачили, просила. Звісно на землі. Де ще?

Сем підвівся, крутячи головою на всі боки

— То може, нам ще пошукати?

— Шукай. Не думаю, що ти хоч цент тут знайдеш

Сем важко зітхнув, розуміючи, що вона йому допомагати не збирається. Кілька разів поблукав уздовж і впоперек клумби. А потім вирушив на якийсь час прогулятися вздовж рядів магазинів. Але повернувся так само з порожніми кишенями

— Все. Не світить нам нічого сьогодні

— Тобі мало шоколадки за мої гроші? Ну, тоді вибачте. Я, знаєш, скільки речей здала, щоб заробити на неї?

— Не бухти. Все одно той мотлох розібрати треба було. Тихо! — Сем плюхнувся із задумливим поглядом на лаву, що була здебільшого суха завдяки саме йому. — Які ми маємо ще ідеї?

Погляд Марка переміщався як повільний маятник то в один бік, то в інший. Слідом за Агатою, що йшла туди-сюди поряд з ним. Іноді він переходив на Сема, що застиг як та скульптура Родена, не рухаючись. Незабаром Агата зупинилася, оглянула по черзі друзів і сіла між ними навпочіпки.

— Є одна. Тільки якщо ви не боїтеся, — її рот зігнувся у вискалі, дивлячись на дві пари зацікавлених очей.

* * *

Маленьке перехрестя з пошарпаним баром на кутку. Агата спробувала вдивитись у затемнені вікна всередину, щоб глянути хоч на якийсь годинник. Але невдовзі плюнула на це діло і розвернулася до хлопчиків.

— Так. Зустрічаємось тут. Чим швидше впораємося — тим краще, — вона нахилила голову набік і глянула на Сема. — Не викаблучуватись. Велике не брати, — перевела Марка. — Ну, а якщо не виходить. Людей багато, наприклад, краще порожнім піти. Головне, щоб не зловили. Поїхали

Сем всміхнувся та оглянув Марка. А потім усі розійшлися в три різні боки.

Марк поклав руки в кишені й нервово ковтнув. Очі швидко перемикалися з одного кута до іншого. Мета проста: знайти, в ідеалі, супермаркет, і вкрасти звідти якийсь смаколик. Звучить легко, але насправді змушувало трохи нервувати.

Марк у цій частині міста ще не був, тому, крім пошуків магазину, йому ще довелося додати чимало зусиль, щоби запам'ятати дорогу до місця їхньої зустрічі. Через майже два роки його страх загубитися добряче притупився. У цьому місті якщо і пощастило заблукати, то головне вийти на асфальтовану дорогу. А далі пройти до центру міста не складе труднощів.

Побачивши вдалині магазин, більший за той, до якого вже прямував, він різко змінив напрямок.

Куточок його губ смикнувся від роздумів, що неочікувано спали на думку. Як же Сем міг погодитись на таку авантюру? Адже завжди репетував, помітивши хоч краплю несправедливості. Особливо стосовно себе. Так. Стосовно себе. У цьому й була вся відповідь.

А як же совість дозволила погодитись на таке Марку? Вона не дозволила. Його серце билося з величезною швидкістю. А в мозок, начебто, постійно посилалися нав'язливі думки, що йому варто розвернутися і піти на них чекати. Вигадати цікаву відмовку. Хоч і без неї доведеться терпіти це глузливе обличчя Сема. І водночас він не переставав згадувати як «забув віддати» книгу до бібліотеки. Нічого ж не сталося. Ніхто не кинувся і всі живуть, як раніше.

Вхідні двері розсунулися в сторони, запускаючи Марка всередину і залишаючи позаду невелике паркування.

Швидка пульсація віддалася у скронях, а по спині пробіг холодок. Марк сподівався, що зараз не виглядає як переляканий дикобраз.

Біля входу стояли дві каси. Проходячи повз них, Марк сильніше стиснув щелепи. Настирлива думка, що за ним усі пильно спостерігають, ніяк не хотіла йти.

Швидко проходячи повз відділи з крупами та побутовою хімією, він мигцем упустив погляд на відділ із молочною продукцією. Може вкрасти сирок?

Постоявши трохи біля ящика з картоплею, чисто так, для годиться, Марк подався далі. У магазині було до чортиків задушливо. Обігрівачі вони збираються до кінця літа використовувати? Куртка і так прохолоди не давала, а ще й це. Від чого він раніше втратить свідомість? Від спеки чи нервів?

Озирнувшись на всі боки та переконавшись, що нікого поряд немає, Марк потяг тремтячу руку до коробок з маленькими шоколадними батончиками.

— Оу. Не радила б їх брати. У них тут вони завжди прострочені, — крупна жінка пенсійного віку в сірому береті блиснула зубами та попрямувала, з кошиком під рукою, вздовж стелажу. Поки не зупинилася майже в самому його кінці.

Марк застиг на місці, а в животі, наче цемент щойно засох. Промочивши слиною за секунду пересохле горло, він повернув голову на цю жінку і мовчки витріщився. Невдовзі вона зачимчикувала далі та зникла з його поля зору.

Поклав руку назад у кишеню і швидким кроком, намагаючись не зірватися на біг, подався до виходу.

Холодне повітря обдуло розчервоніле обличчя, а від мокрої голови, що різко охолола, пересмикнуло. Глибоко дихаючи, наче пробіг марафон, Марк знайшов очима дорогу, якою сюди дійшов, і поспішив до місця зустрічі.

* * *

Сем сидів на білому потрісканому бордюрчику. І нудьгуючи розглядав свої брудні черевики. Підходячи до нього, Марк уже помітив вдалині силует Агати.

— Та невже. Нарешті це сталося. Я вже думав про вас усе. Взяли на місці злочину.

Вони стали кругом, переглядаючись один на одного в передчутті

— Ну, хто першим буде?

Сем кинув погляд на Марка, злегка примружившись, а потім повернувся до Агати.

— Давай. Здивуй

Вона витягла з внутрішньої кишені куртки тоненьку шоколадну плитку та довгі жувальні цукерки у целофановому пакуванні. Її обличчя так і випромінювало гордість за зроблене.

— Нормально так

— Згоден

— Ха. Звісно, згоден. Свої кишені вивертай. Кому стоїмо?

Марк стиснув губи в пряму лінію і знизав плечима

— У мене нічого. Людей багато було

— Щось я не здивований, якщо чесно. Не знаєш чому?

— Не починай. У самого то що?

Сем хмикнув і дістав із кишені пачку презервативів. Не встиг він її нормально показати, як назад запхав у кишеню.

— Ой бляха, — простягла Агата

Якби очі мали властивість робити повний оборот, то від того, як Марк їх закотив, вони б його точно зробили.

— Поводитесь так, ніби вперше їх побачили

— А ти як отой дурбелик, — Агата штовхнула Марка вперед, тягнучи за собою. — Це, на твою думку, їжа? Ну і жери їх тепер раз такий розумний. З чим вони там? З полуницею? Ласкаво просимо до столу

Вона взяла Марка під руку і пішла вперед, залишаючи перекошеного від злості Сема позаду.

Ламаючи на ходу шоколадну плитку, Агата краєм ока помітила, як він крокує за ними хвостиком. Із заздрістю вдивляючись у їжу. Агата підморгнула Марку.

— Ну що, Семе, смачно?

— Навіщо ти так жорстоко? У нього ж дівчина є. Вони йому потрібні для іншого.

— Дівчина? Та ти що. Семе, а чому ти мені не сказав, що у вас все так серйозно?

Під лютим поглядом друга, Марк тільки сильніше посміхався. Він просто обожнював, коли Агата трохи повертала Сема на землю. За що, за що, а за такі думки його совість зовсім не гризла

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.