13. Макові булочки

27 червня 2011 р.

Лінда крокувала вперед, шморгаючи носом. Вона вже не ревіла ридма. Тепер по червоних щоках тільки зрідка скочувалися сльози, які вона швидко витирала. Від думок, чому їй ніяк не вдається заспокоїтись, сльози текли тільки швидше. А всередині розпалювалася і згасала злість.

Вона вже не бігла, а лише повільно йшла вперед. Без найменшої думки зупинитися. Вона чудово знала, що буквально за кілька кроків йде Марк.

Лінда терпіти не могла, що майже завжди, коли вона бачиться з Марком, їй доводиться показувати себе у такому вигляді. Слабачкою, що розреветься будь-якої миті. І що тільки робить, як усіх дратує. Їй гидко від себе.

Марк йшов позаду. І мовчки стежив за пересуванням ніг Лінди. Він не міг знайти сил, щоб підняти очі на її голову. Не те, що підійти ближче та заговорити. До того ж багаторазові спроби її покликати все одно не спрацьовували. Вона не озивалась.

Марк сердився на себе, що не може спокійно зробити вибір. Його злив сам факт того, що доводиться обирати між такими дурними речами. Потоваришувати з Ліндою, яка одна з небагатьох, а то і єдина по-справжньому ним цікавиться. І при цьому терпіти постійні підколи Сема, з яким взагалі не зрозуміло, що діється. Або навпаки стати на його бік. Але Марк, можливо, втратить таку можливість як Лінда.

При цьому не факт, що про інтерес Лінди він не надумав. Минулого літа вона так різко поїхала. Нікому нічого не сказала. І тим паче не забрала книжки. А сьогодні, коли вперше випала можливість побачитись після такого довгого проміжку часу, вона йому й слова зайвого не сказала. Чортів Сем. Чортів Вибір.

Гидко. Нервує, що він не може спокійно стати на чийсь бік. І гідно прийняти наслідки. А не бігати як боягуз. У його голові тільки й повторювалося: ганьба, сором, гидота. Їх говорив один і той же голос. Голос, що він вже не почує. Але який залишиться у кожній клітині мозку назавжди

"Не мовчи! Не мовчи! Роби хоч щось! Вона чекає. Ти все життя будеш тікати та ховатись?"

— Ліндо! Ліндо! — той же результат. — Ліно!

Вона зупинилася. Руді пасма, що вибилися з коси, розвивалися на вітрі. Вона опустила голову і стиснула в долоні край своєї сукні

— Йди… Будь ласка

— Чому? Що я зробив тобі поганого?

Самотня сльоза знову скотилася її щокою. Дійшла до підборіддя і полетіла вниз.

— У тому… у тому й справа… що нічого… Нічого ти не робив… мовчав… мовчав тільки… Будь ласка… Йди…

Марк роздратовано видихнув. І знову цей дурний, але чортовий вибір. У голові змагалися кілька думок, від чого спокою не наберешся

Лінда обернулася до нього. Її погляд був спрямований убік, а губи, як у механічної ляльки, повторили:

— Йди. Будь ласка.

Марк з усієї сили зціпив зуби та попрямував до неї. Він стиснув її в міцні обійми. Лінда спочатку здивувалася, а потім її губи затремтіли. Вона уткнулася в його плечі й знову заплакала.

Марк обережно провів рукою по її спині. А коли зрозумів, що вона не противиться, ще й ще. Вона здавалася такою тендітною, що він боявся зробити зайвий рух, щоб їй не було раптом боляче.

Лінда тихо схлипувала, але Марк відчував, що ще трохи, і вона заспокоїться

Пасма її волосся лізли йому в обличчя, лоскочучи. У повітрі почулися легкі нотки знайомого запаху. Марк підніс обличчя трохи ближче до її волосся, намагаючись не здатися дивним. Віддалений і приємний запах м'яти, упереміш із чимось схожим на ваніль. Це галюцинації? Йому захотілося повністю закопатись обличчям у її волосся. Однак він лише відсунувся назад. Вже не було сил на перетравлення нових думок. Голова просто гула. А рука продовжувала гладити Лінду по спині

— Він не чіпатиме тебе більше. Чесно

— Ч ... Ч ... чому я ... п... п ... повинна ... т ... т ... тобі вірити?

— Можеш і не вірити. Як хочеш

Вони замовкли. Вдалині виднілася вуличка з невеликими приватними будиночками. А на стежці між ними вовтузилися собаки. Лінда майже перестала плакати. І тепер тільки втупила погляд у плече Марка.

— Ліно

— М?

— Ти минулого разу так несподівано поїхала. Я тобі книжки не віддав. Пішли. Забереш

Вона підняла голову з плеча і подивилася Марку в очі. Куточки її губ полізли вгору

— Пішли

Вони мовчки йшли поряд. Обидва втупили погляди вниз.

— Тобі колись казали, що ти гарячий?

— Що? В якому сенсі?

— В прямому. Від тебе, прямо, жар виходить. Як від обігрівача

Вони глянули один на одного. Усмішки, що з кожною секундою ставали дедалі ширшими, переросли в тихий сміх.

— Дякую. Тепер буду знати

* * *

Марк відчинив двері ключем і завів Лінду всередину. Будинок зустрів тишею та легкою прохолодою, що утворилася завдяки закритим шторам

— Ходімо. Вони на горищі

— Ти всі книги на горищі зберігаєш?

— Так. Зараз побачиш

Марк намагався стримувати усмішку, що постійно виривалася. Передчуття реакції нової людини, що побачить його бібліотеку.

— А тепер по драбині нагору

— У тебе вдома взагалі немає нікого? — запитала вона, стаючи на першу сходинку

— Так. Дідусь на роботі

— А бабуся?

— Ем. У мене немає бабусі. Точніше вона померла. Начебто

— Оу. Вибач

— За що? Не переживай. Я її наживо не бачив ніколи. Вона ще до мого народження померла

Лінда поставила ногу на другу сходинку, а потім відволіклась на нове запитання

— До речі. А ти знав?

— Так. Знав

Її щоки почервоніли

— Якщо ти про дідусів, то знаю. Залазь нагору

Марк провів її поглядом. І в момент різко відвернувся, червоніючи. Природа за вікном різко стала дуже цікавою

Коли Марк заліз нагору, Лінда вже уважно розглядала книжкові шафи.

— І це все твої?

— Ага

— Торкатись ж можна?

— Так-так. Звісно. Не питай

Марк сів на диван. Непомітно поправив на ньому плед. І почав із задоволеним обличчям спостерігати за Ліндою. Вона обережно провела пальцем по кожному корінцю. На якийсь час витягувала деякі книги, щоб подивитися на обкладинку. А потім кілька разів перерахувала їхню кількість

— Вони он там. Вгорі

Лінда мигцем подивилася на свої книжки та кивнула. У цей момент її найбільше цікавила колекція Кінга.

— Це ж не англійська, так?

— Так. Це німецький

Вона швиденько прогортала одну книгу і підвела очі

— Ти її коли вивчити встиг?

— Та я й не вчив її ніколи. Змалку знаю. У мене мама німкеня. Я з нею, ясна річ, німецькою спілкувався. А з батьком англійською

— А батьки, між собою, якою говорили?

— Англійською. Батько німецькою від сили пару слів знав. Тому ще сердився завжди, коли ми з мамою незрозуміло для нього говорили

Вона поставила книгу назад і плюхнулася на диван.

— А скажи щось німецькою

Марк хмикнув і всміхнувся

— Ти розумієш, що я зараз можу видати просто випадковий звук. І ти повіриш, що це німецькою буде «метелик»

— Так. Повірю. І ти так зробиш?

Він замислився, відвівши погляд убік

— Та ні. Метелик німецькою буде Schmetterling

Лінда всміхнулась. Підібгала ногу під себе та уткнулася в коліно підборіддям

— А я японську знаю. У мене вдома всі на суміші японської та англійської говорять. Слово тією, слово тією. Писати я нею, щоправда, не вмію. Дідусь вчив, але я лише своє ім'я, як пишеться, запам'ятала.

— Круто. А зараз напишеш?

— Та напишу. Давай листок

Марк кулею помчав до себе в кімнату. Подумки кілька разів вилаявся, поки знайшов те, що треба і повернувся нагору.

Лінда поставила олівець в одну точку і довго намагалася згадати. Але невдовзі вивела на папері нерівне «リンダ»

— Красиво

— Це якщо я ніде не помилилася. Дідусь давно вчив

Поки Марк не міг відірвати погляд від цього кострубатого напису. Лінда вже знову розглядала книжкові полиці.

— Ого. Ти й "Хроніки Дюни" читав

— Так. Але лише основний цикл. Там ще доповнень купа. А що?

Вона витягла одну книгу і перегорнула кілька перших сторінок

— У мене тато дуже цей цикл любить, — вона знову сіла на диван. — А можеш мені розповісти про що там. Коротко

Марк здивовано витріщився на неї

— Якщо хочеш, то звісно

— Хочу

Рот Марка зігнувся в незрозумілій усмішці та невдовзі він почав свою розповідь

— Ну, там є планети, а на одній із них величезні піщані хробаки

Марк копався у пам'яті, намагаючись згадати всі події та нічого не переплутати. І паралельно старався, не дивитися дивно на Лінду. Яка, своєю чергою, сиділа навпроти, в одній і тій самій позі й зрідка похитувала головою.

Марк не знав, що йому більше хотілося. Верещати у подушку. Скакати як антилопа. Чи міцно стиснути Лінду в обіймах. Він уперше не відчував, що нав'язується зі своїми книгами. А те, що вона сама попросила, створювало ще більший спектр приємних почуттів.

Він не помітив, як почав переказувати кожну книгу майже чітко по розділах. А коли Лінда почала ще й ставити питання, що призвели до обговорення мотивів персонажів. Короткий переказ перестав остаточно бути коротким.

Швидкий погляд на годинник, нагадав, що дідусь скоро повернеться. Марк із Ліндою посміялися, що забули, навіщо вони взагалі сюди приходили.

Марк не хотів, щоб цей момент закінчувався. І варто було Лінді тільки вийти за двері та зникнути з поля зору. Марк почав придумувати, завдяки чому вони ще зможуть так поговорити.

* * * * *

29 червня 2011 р.

— Ну що. Нічого особливого. Повалила на землю. Сіла зверху, щоб не брикався. Приставила ніж до горла і розповіла як поводитися треба.

Марк закрив рота, так і не відкусивши булочку з маком. Відклав її убік і витріщився на Агату. Та, і собі, чавкаючи, швидко проковтнула кілька штук

— А як він на це відреагував?

— М? Він? А що ж він? Верещав. Кричав. Гнівався, чому це ми її захищаємо. Каже, що як вона приходить, то ми одразу проти нього. І загалом ми зрадники. Ідіот, правда?

— Можливо

Ще теплі булочки у целофановому пакеті лежали на траві. Розлога яблуня створювала довкола себе чудове місце для відпочинку. Тінь. Трохи прохолоди. І далеко від дороги та дворів. Агата швидко облизала пальці від жиру і потяглася до наступної булочки.

— Не можливо, а так. Ну, тут і моя дурість була. Розлютилася. Переборщила трохи та вколола його ножем. Небагато. У кінчик підборіддя. Там навіть крові не було. Ну, цей все. Відразу сльози, крики. Все у його репертуарі. Скажена істеричка. Тепер зі мною розмовляти відмовляється. Та не те що, розмовляти, бачити мене не хоче. Я до нього додому приходила, то і двері нормально не відчинив. Послав і все. А з його сестрою говорити, якось взагалі не в кайф. Вона тут, яким боком? Правильно. Ніяким. Ти бери. То я тобі лишила. Я вже наїлася.

Вона витерла руки об штани та розляглася на траві ближче до товстого стовбура дерева. Поклала зімкнені в замок руки на живіт і закинула ногу на ногу.

— Бери, кажу

— Та я їх тобі виніс. У мене вдома їх знаєш ще скільки

— Щасливчик. Це в тебе дід таке пече?

— А хто ще? Дід. Але ці ми разом робили

Агата всміхнулась

— І як же ти допомагав? Слідкував, щоб скрізь начинки порівну було?

Марк із награною образою насупився

— Я спочатку за тістом стежив. А потім ліпити допомагав

— Поставили набухатися тісто і ти набухався разом із ним?

— Хотілося б, але ні

Агата театрально закотила очі. Марк ковтнув останній шматочок своєї булочки. У пакеті залишалася ще одна, але він її все ж таки залишив для Агати. Вона одного разу казала, що може за весь день з'їсти від сили одне яблуко, яке знайшла десь на дорозі. А так, навіть якщо не зараз з'їсть, то хоч на потім залишить, не доведеться шукати яблука.

Марк взяв приклад з подруги та ліг на траву. Холодна земля. Якщо зняти взуття, то так і заснути можна.

— Знаєш, я ось тут думала. Мені здається, що Сем ось це все через заздрості влаштовує, — видала Агата

— В якому сенсі?

— Ну, а як ти думаєш? Пам'ятаєш, скільки він з тією Джуд бісився? А як його карлючило, коли вона правду сказала, що приколювалася? А тут він тобі просто заздрить, що в тебе нормально з дівчатами спілкуватися виходить. А в нього, ні.

— А ти хто тоді? Не дівчинка чи що?

— Я? А хто я? Хіба дівчинка? Мене все життя за хлопця сприймають. Як їм, інакше, зрозуміти те? Тільки у штани подивитися. Фу бляха. Ну ти зрозумів. Я іноді вже Артуром представляюсь. Щоб тільки не бачити їх перекошених фізіономій. Я так ото. Не належу до тих, хто має право називати себе дівчинкою

— І зараз навіть плутають? У тебе ж начебто і волосся нормально відросло

Агата помацала рукою свій короткий хвостик на потилиці. Дістала з-за вуха заправлене пасмо. Підняла його за кінчик і уважно роздивилася. А потім заправила назад за вухо

— Все одно знайдеться, хто плутатиме. Я це волосся, може, і відріжу до біса. Психану та відріжу. Спекотно з ними. Та й мороки багато

— Щоб не жарко це тільки налисо треба

— Так я і налисо можу. Візьму машинку, — вона засміялася, коли Марк скорчив невдоволену пику

— Не треба налисо. Тобі зараз добре.

— Перепрошую, але тебе не питали. Тому попрошу заткнутися

— Ой-ой-ой. А так хотілося

Маленьке яблуко з короткою гілочкою та парою листочків полетіло вниз. Марка пересмикнуло, коли воно стукнуло неподалік його вуха. Через це Агата видала смішок, більше схожий на крик чайки, що ось-ось помре. Вони обоє залилися сміхом. А коли Агата ще й хрюкнула, то зупиниться, стало вже неможливо.

Затихли. Дрібне сонячне проміння зрідка просочувалося через густе листя дерева, покриваючи землю розсипом маленьких кружечків.

Від легкого вітру крона хиталася. Видавала тихий і заспокійливий шелест.

Марк заплющив очі та прислухався до слів Агати

— Слухай. Можеш мені зараз пообіцяти, що чесно відповіси на питання?

— Дивлячись на яке

— Так не піде. Пообіцяй, що чесно

— Гаразд. Припустимо

— Про що ти з Ліною говорив? Ну, коли ви пішли

Він розплющив очі, постійно моргаючи та жмурячись, поки звик до світла. І повернув голову на Агату

— А тобі навіщо?

— Цікаво

— Про все говорили. Про книги

— Лише про книги?

Куточок її губ поліз угору, відкриваючи ряд нерівних зубів

— Що ти нам собі вже надумала?

— Нічого. Зовсім нічого

— Я так і зрозумів

— Вона тільки на три тижні приїхала, — сказала Агата на видиху. — Один уже пройшов. Залишилося два

— Молодець. Добре математику знаєш

Вона зиркнула на нього, а потім хмикнула

— Ти якщо погуляти з нею захочеш, то краще сам до неї додому не йди. Її бабуся, якщо дізнається, що вона з хлопцями спілкується, то закриє її та не випустив нікуди. Мене, якщо що, проси. Я домовлюсь

— Мг. У неї бабуся така строга?

— Та є трохи. Ну, ти мене зрозумів?

— Зрозумів.

Агата сіла і протерла очі. Її погляд упав на булочку, а потім на Марка.

— Дякую, — рука потяглася до пакета. — Я востаннє нормально вчора їла. А сьогодні вранці мамі попрацювати закортіло. Так мене спросоння з дому виперла. Не нагодувала нічого. Мати року, їй Богу

— Угу

Марк поклав руки під голову. Вслухався в тихе шелестіння і гучне чавкання. Повіки ніби стали важчими й очі вмить заплющилися.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.