12. Арбалет і ножі

27 червня 2011 р.

Пальці Сема сильніше стиснули держак сокири. Широка смуга лісу, в яку скільки не вдивляйся, не побачиш її кінця, розкинулась перед ним. Погляд ковзав по деревах, обминаючи розлогі й з великими в обхваті стовбурами. Його цікавили лише тоненькі та бажано довгі, але при цьому, щоб і міцні.

— У глибині їх, мабуть, більше буде, — Марк повернув голову до друга і поклав руки в кишені шортів. — О, дивись яке. Он те, що поруч із кущем. Підійде? Дай сокиру

Сем провів його поглядом, як і раніше, не зрушуючись ні на крок з місця. Пошуки продовжились. Йому потрібне таке, щоб. Щоб ідеальне. Щоб глянув, і одразу зрозумів, що з нього вийде нормальний арбалет, який не зламається під час першого ж пострілу.

Тоненький голосок почувся за його спиною. Спочатку він був схожий на звичайний писк комара, але з кожною секундою ставало все голосніше. Від цієї пісеньки по спині пробігся холодок.

Як ошпарений, Сем відскочив убік. Переляк на обличчі миттю перетворився на неприховану злість. Перед ним стояла Лінда. Вона завела руки за спину і трохи підняла підборіддя.

— Я ж наче не така страшна

— Ага. Ключове слово "наче"

Посмішка з її обличчя миттю зійшла нанівець.

Звуки сухих гілок, що тяглися по землі та чіплялися за дерева, линули з глибини лісу. Агата проштовхнулася через розлогий кущ, тягнучи за собою практично ціле дерево. З маленькими гілочками та купою мертвих листочків. Вона стукнула їм по землі поряд із Семом.

— Як тобі? — з її, не розчесаного, волосся стирчала пара листочків, а також невеликий реп'ях. На підборідді виднілася коротка подряпина, з якої ще трохи сочилася кров. Дивно, що вона нічого не порвала з одягу. — Мені здається ідеальна. М?

— Ти за неї з ведмедем билася? — Лінда обвела подругу поглядом.

— Так. З лосем. Він його до себе потягти хотів, а я забрала. Класна історія, правда? Я впала. Через корінь перечепилася. То дерево брати будеш? Що ти його так оцінюєш? Тобі з ним дітей не робити. Ой, все. На стріли заберу. Шукай сам.

— Е! — Сем повернувся з роздумів і змирився, що ідеального він так і не знайде. — Давай сюди.

— Та на. Я тоді ще з лосем битися піду, — і пропала за товстими стовбурами

Сем посміхнувся, роздивляючись сухі гілочки. Замислено глянув на Лінду. Від того, як вона помітно занервувала, його рот тільки сильніше вигнувся.

* * *

Великі та пухнасті хмари переміщалися небом. Поєднувалися і поділялися на цікаві форми. Чим дуже добре, хоч і ненадовго, могли врятувати від сонця.

В черговий момент яскраве світло зникло. Марк підняв голову вгору, а потім опустив, продовжуючи вистругувати акуратні та рівні сходинки на палиці.

Елементи фігурної ручки великого ножа неприємно впивалися в долоню, залишаючи почервонілі сліди. Єдине, що Марк зміг знайти в сараї, серед того безладу. За застарілим жиром у виїмках на ножі було зрозуміло, що колись він був кухонним. Однак зараз він міг нормально йти по дереву. Варто лише докласти трохи зусиль. Це, принаймні, краще, ніж Сем зі своєю сокиркою. Здається, що рано чи пізно він нею собі точно щось відрубує.

Інша справа – Агата. Коли вона дістала з шарів одягу маленький розкладний ніж, Марк одночасно здивувався і насторожився. Лезо йшло по дереву, ніби для цього було створено.

Коли Агата доробила чергову стрілу, вона демонстративно встала та обережно віддала її прямо в руки Лінді. Яка сиділа якомога далі від усіх і робила маркером маленькі малюнки на стрілах. Для того, щоб вони були красивими

Сама присутність Лінди поруч із ними діяла Сему на нерви. А те, що вона, на його думку, нічого не робила, вводило його в ще більший сказ. Коли вона малювала мішень. Склеюючи між собою кілька листів скотчем, і розділяючи п'ять рівнів за кольором лише за допомогою простого олівця та маркера. Сем не втрачав нагоди вказати, де вона не домалювала, і де в неї криве коло.

Лінда іноді реагувала мовчки, тільки грізно зиркнувши на нього широко розплющеними очима. А іноді намагалася красиво відповісти, однак невдовзі поверталася до першого варіанта.

Марк, як спостерігач, ніколи нічого не коментував, а лише дивився на все збоку. Після кожної маленької суперечки, він тільки стискав руків'я у руці. Поколювання нагадувало, що краще повернуться до роботи. На чий бік не стань, погано буде в обох випадках. Тому він намагався бути як Агата. Осторонь.

Коли ж вона залишила свій ніж без нагляду і про щось завела розмову з Ліндою, Марк узяв розгледіти річ ближче. На дерев'яній покритій лаком ручці ще залишалося тепло власниці. А на боковині було випалено дві літери: «А. Б.»

Агата тінню нависла над Марком. Руки були в кишенях кофти, що робило її силует тільки ширше. А примружені очі випромінювали вочевидь не доброту.

— Я не люблю, коли чіпають мої речі

— Вибач, — Марк швиденько поклав ножа туди, де взяв. — Я просто хотів подивитись

— Я зрозуміла. Тільки наступного разу запитуй. Будь ласка.

Марк кивнув. Затишшя з боку Сема та Лінди його здивувало. Але коли він повернувся до них, то обидва моментально схилили голови над своїми заняттями.

З обличчя Агати не йшло невдоволення. Губи щільно зімкнуті, а лезо ножа агресивно метається зверху донизу.

Кількість запитань та думок розпирали голову Марка зсередини. Усі засоби, які до цього рятували, не допомагали. Він вистругав останню сходинку і нервово ковтнув.

— Агато, це ти свої ініціали випалила?

Вона зупинилася і подивилася на руків'я ножа з широко розплющеними очима.

— Та що ти. Ні. Алфавіт повторити вирішила. А так все сходиться. Агата Браун. Цікава ідея. Дякую. Тепер усім так пояснюватиму

— Я просто запитав

— А я просто відповіла, — вона замовкла, а потім уже з більшим бажанням продовжила говорити. — Тільки це не я зробила. Мені його подарували

— А хто? — спитав Сем, не підводячи очей

— Поц один. На пам'ять

Вона напружилася всім тілом і стала виглядати ще страшніше та загрозливо. Марк із Семом переглянулись у німому діалозі

* * *

Приклеєна кількома колами скотчу навколо стовбура, мішень чекала свого часу. Сем видавав нерозбірливі, але явно радісні звуки. Він ніяк не міг перестати запускати стріли вперед і бігати шукати їх всюди. В цей час Агата, з'єднавши кінчики пальців між собою будиночком, задумливо дивилася в порожнечу.

— Нам треба придумати нагороду. Що може бути нагородою?

Марк прибрав із сонячних променів лезо свого ножа і, неохоче, приєднатися до розмови.

— Придумати нагороду, щоб Сем нас потім проклинав? Він же програвати не вміє

— Ти настільки впевнений у своїй перемозі?

— А хто сказав, що я? Може, це ти будеш. Або Лінда.

Лінда сіпнулася на своє ім'я, як кіт, що несподівано почув відчинення дверей холодильника

— Ви й мені дасте постріляти?

Марк на якийсь час замовк, дивуючись такій реакції

— Так. А ти не хочеш?

— Хочу, — її очі засяяли від щастя, проте коли вони зустрілися з Марковими, то миттю опустилися на землю. — Дякую

До Марка підбіг Сем, який трохи захекався. Пасма над його лобом наскрізь промокли й поскручувалися в маленькі кружечки

— З якого приводу збори?

— Вирішуємо, що буде нагородою за виграш

Сем видав незадоволений вереск

— Вам це серйозно так важливо? Ось звідки будемо стріляти, це справді важливо, — він попрямував до мішені, а потім звідти відрахував відстань у десять широких кроків. — Ось. Ідеально

Всі дивилися на те, як Сем вставив стрілу. Його руки трохи тремтіли. А очі то широко розплющувалися, то примружувалися, намагаючись придивитися до мішені. Сем так і не вистрілив. Опустив арбалет униз і підійшов трохи ближче. Він відтягнув убік куточок ока, звужуючи його

— О. Тут точно ідеально

Його дії ніхто не прокоментував. Всі так само мовчки чекали, чим це закінчиться.

Нарешті він прицілився і стріла, пронизуючи вітер, полетіла вперед. Вона вп'ялася в товсту кору дерева і захиталася з характерним звуком. Не в один із п'яти кіл вона не потрапила. Стирчала чітко під мішенню.

Всі троє спостерігачів переглянулися. Ніхто не видав жодного звуку, проте їхніх щасливих облич вистачило для нерозбірливого бурчання Сема, поки він прямував до мішені. Висмикнути стрілу з дерева виявилося вельми нелегким завданням. Сем уперся ногою в дерево і відхитнувся назад, ледве утримуючи рівновагу. Одна частина стріли так і залишилася в стовбурі, а друга була в його руці

— Зате я влучив. А чи влучите ви, хоч кудись, оце вже питання, — він підійшов до Марка і всунув йому арбалет. — Давай. Стріляй. Стоїть він, посміхається.

Вискалені зуби та злі очі. Вони так і говорили, що спробуй тільки влучити. Марк хмикнув і сильніше втиснувся пальцями в обтесане дерево. Його руки тремтіли, ще до того як він прицілився. А в голові в прискореному режимі на пару з панікою роїлися роздуми щодо наслідків, що випливали з кожного відгалуження подій. Він прицілився, наскільки вважав точно та правильно. Що сили, замружився і відпустив стрілу.

Коли він розплющив очі, Агата з Семом уже прямували до мішені. Вістря стріли пробило папір на межі п'ятого та четвертого кола. Марк подумки вилаявся.

Агата з кількох спроб витягла стрілу з дерева. І зашипіла. У м'які подушечки пальців вп'ялися дві скалки. Побачивши їх, вона грізно видихнула і заскрипіла зубами.

Прямуючи з фальшивою радістю на обличчі до застиглого на місці Марка, Сем кинув на Лінду глузливий погляд.

— Із першого разу не у всіх виходить. А тобі он як пощастило. Щасливчик. У мене просто зір не дуже. Я мішень слабо бачу. А так би теж влучив

— То чому ти окуляри не носиш? — Марк передав у простягнуту руку арбалет і бічним зором подивився, як Агата ножем намагалася дістати скалки, а Лінда стояла над нею з перекошеним обличчям.

— Воно ще недостатньо погане, аби їх носити. Гей! Агато, ти так собі тільки пальці відкремсаєш, — на його слова вона навіть не ворухнулась

Марк не усвідомлено поклав руку в кишеню і стиснув її в кулак.

— Слухай, а дай мені ще раз стріляти

— З якого? По черзі. Я теж постріляти хочу

— Я один раз

— Та і я теж

— Будь ласка. Потім хоч до вечора стріляй

Сем наморщив носа, але помітивши на собі пильний погляд Агати, що все ще міцно стискала в руці ніж, знехотя віддав.

Марк усміхнувся і відчув, як струмочок поту стікає по спині.

— Ліндо, стріляти будеш?

Вона дивилася на простягнутий арбалет, не знаючи як реагувати. На обличчі швидко змінювалися емоції. Вона все ще продовжувала стояти на місці

— Е! Ти нормальний? Якого біса ти робиш? — Сем налетів на Марка, намагаючись відібрати арбалет назад. — Зовсім з глузду з'їхав? Вона ж його зараз зламає.

Марк глянув на Агату, чекаючи, що вона зараз влізе, але та тільки тихенько шипіла від болю і продовжувала колупати пальці. Через час Сему все ж таки вдалося відібрати зброю

— Я проти того, щоб Сіді взагалі до нього торкалася.

— Медузі слова не давали! — скрикнула Лінда. У мить злість переросла у переляк під впливом виразу обличчя Сема

— Сіді, знала б ти, як мені на це начхати. Медуза. На інше мізків не вистачило? Я ж тебе тупо рудою не називаю

— Семе! — прошипів крізь зуби Марк не даючи йому продовжити

— А? Я уважно слухаю

На його обличчі грала нахабна посмішка на всі зуби. Очі на якийсь час звузилися, оглядаючи обличчя Марка. А потім розширилися, наче на думку спала геніальна ідея.

— Що? Що, Маркусику? Що трапилося? З чого це її захищаєш? М?

— Я хоч одне слово сказав на її захист?

— Ні… Тоді що ти від мене хочеш?

Миттєво. Що ніхто не встиг зрозуміти, коли та чому це сталося. Між Агатою та Ліндою в землю встряла стріла

Вона зайшла в ґрунт зовсім на небагато і тому майже в ту ж мить виявилася просто лежачою на землі.

Сем засміявся, вичавлюючи з себе кожен звук. Його задовольняла приголомшена реакція решти.

— Ти ж міг і в нас влучити

— О Боже. Та ти що? Вибач мені, Лінусику. Мені так шкода. І що ти тепер зробиш? Розплачешся і втечеш? Дідусю поскаржиться? Що ж, бідненька моя.

Марк важко дихав. Повітря, ніби було складно проходити легенями. Сем з розмаху взявся за його плече і ще більше засміявся, побачивши незадоволене обличчя

— Чому мовчимо? Чому не захищаємо своє золото?

Агата витерла лезо ножа об тканину штанів і простягла його, руків'ям вперед, Лінді.

— Агато!

— Забери у мене цей клятий ніж, поки я його ні в кого не встромила

Лінда штовхнула руку подруги, і ніж без найменшого опору полетів униз. Спостерігаючи за дівчатами, Сем на якийсь час замовк, але незабаром продовжив видавлювати з себе цей противний сміх.

— Який жах. Навіщо ви так зі мною. Я ж тепер весь від страху тремчу

Лінда злякано бігала очима від Сема до Марка. В секунду вона розвернулась і швидко пішла по зарослій стежці. Та невдовзі зірвалася на біг

Сем радісно скрикнув

— Нарешті. Тільки на нерви діяла. І що ж ти так дивишся на мене? — він склав руки на грудях

Марк поглядав за силуетом Лінди, що поступово віддалявся.

— Що? Сумуєш за своїм бобриком?

— То пішов ти в сраку! — зміг знайти в собі сили й гаркнув Марк. Він побіг за Ліндою, поки вона і зовсім не зникла з поля зору

Агата підібрала з землі ніж. Провела пальцем по ребру леза. Міцно стиснула руків'я в руці та випросталась

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.