7. «Джейн Ейр» у синій обкладинці

Від того, як більшість вчителів відреагували на цей інцидент, у Марка закралося відчуття, що таке тут відбувається майже щодня.

Ні. Не те щоб вони поставилися до цього якось пофігістично. Просто проблему вирішили дуже тихо. Марк же чекав протилежного. Великого скандалу і решти в цьому роді. Реальність його трохи здивувала. Спокійна реакція вчителів змусила насторожитись. Це був лише перший навчальний день, а що його чекатиме наступного року в середній школі?

Однак, повернемося поки в сьогодення. З кардинального, якщо це можна так назвати, у шкільній рутині сталося лише дві речі: з їдальні прибрали всі виделки; провели лекції про булінг.

У Агати ж життя не змінилося. Через день після події вона знову з'явилась на заняттях. Так, її мати викликали до школи. Марку випала нагода трохи поспостерігати за цією родиною. Агата впевнено, навіть із трохи піднятою головою, крокувала за матір'ю, яка зараз уже не була схожа на закатованого ходячого мерця. Тепер складалося враження, що вона спеціально для візиту до школи придбала новий одяг. Наскільки Марк пам'ятав, у цих двох стосунки були не дуже, чи йому здалося?

Сем, своєю чергою, не прогаяв можливості, хоч на кілька хвилин піти з уроку і підслухати розмову під дверима кабінету директора. Слухаючи наступного дня на перерві, короткий переказ розмови, Марк спочатку взагалі здивувався. Адже після тієї засекреченої розмови з Агатою, Сем усіляко намагався показати, що він на неї ображений і взагалі вона йому не більше не подруга. Збоку це виглядало дуже кумедно

За переказом Марк мало чого дізнався, щоб скласти у голові цілісну картину події. Однак, що вони мали: 1) Мати Агати говорила так голосно, що можна було і не сидіти під кабінетом, все одно почуєш. 2) Зі всього цього крику Сем зрозумів тільки, що винним у всьому зробили хлопчика з проткнутою рукою

— Ну так. А що? Він взагалі перший почав

Сем вмить змінився в обличчі, коли почув голос Агати за спиною. Вони тільки зараз усвідомили, що все їхнє обговорення вона чудово чула

Половину шкільного двору накривав металевий навіс. Під ним стояла величезна купа дерев'яних столиків і прилаштованих до них лав. Агата весь цей час сиділа в самому кутку двору. У ніші між невисоким парканом, що з'єднувався зі стовпами навісу. І основним парканом, що відгороджував школу від решти міста. Зараз вона стояла перед ним, нахиливши голову набік. Звична велика чорна кофта і пом'ятий синій блокнот що виглядав з її кишені

— А як вони, на твою думку, мали зробити?

— Ти проткнула йому руку виделкою! — Сем дивився на неї спідлоба.

— А він мене ногами бив

— І за що ж він так?

Наступної хвилини блокнот був уже в Агати в руках і швидко вдарявся об голову Сема. Той намагався відштовхнути її ногами, через що Агата тільки сильніше почала його бити. Спроби Марка допомогти другу, закінчилися, що отримали обидва. Вся ця бійня не припинилася, поки Сем у нерівному бою не відібрав у Агати блокнот.

— Та годі! Що я тобі вже не так сказав?

— Нічого. Просто тебе відколошматити захотілося

— А мене за що? — Марк відсахнувся тілом назад під злим поглядом Агати.

— За компанію!

Скориставшись відволіканням уваги, Сем ударив Агату блокнотом по стегну.

В наступний етап бійні Марк вже не влазив, а лише спостерігав. Як блокнот переходив то до одного до другого. Як у дію пішов лоскіт. Як обличчя Агати буквально палало від злості, а ось Сема навпаки сяяло радістю. Як за тим, що відбувається, спостерігали інші діти. Як Сем звалився під стіл. І як до них прямувала вчителька

— Агато, припини негайно!

— Він перший почав

— А я щось зовсім інше бачила

Агата спрямувала на неї повний люті погляд. У відповідь та тільки розчаровано похитала головою

Сем обережно визирнув з-під столу і заговорив ніби завченою промовою:

— Міс Клейборн, вийшло непорозуміння. Ми обоє винні, але далі все вирішимо мирним шляхом. Марк ручається за мої слова. У нас все добре. Вам нема за що турбуватися

Вона подивилася на Марка, що у відповідь лише кивав. І пішла до того місця, де стояла раніше.

Сем простяг руку з блокнотом Агаті

— Забирати будеш?

Агата роздратовано повила нижньою щелепою, але блокнот узяла. Потім сіла на стіл, спостерігаючи, як Сем акуратно, не перериваючи з нею зорового контакту, повернувся на лавочку. Його обличчя так само зображало награну злість.

— Ти на мене ще довго дутимешся?

— Я не дуюсь

Агата нахилила голову і повернулась до Марка.

— Тобі теж здається, що він дурко?

Марк кивнув, стримуючи сміх

— Ах ти, зрадник! Ти на чиєму боці взагалі?

— Не знаю,

— Цікаво. А хто знає?

— Слухай, може, ти хоч поясниш, чому ти на неї образився?

Агата залізла п'ятірнею Сему у волосся, піднімаючись пальцями то вгору то вниз. Сем все так само ображено дивився убік, ніяк на це не реагуючи

— Я йому не дозволила бити Ітана

— Я б його не бив, — почав швидко говорити Сем. — Та якщо б і хотів побити, то тобі б не казав. Та й що означає не дозволила? Ти мені мама чи що? Я старший взагалі

— А я сильніша

— Ти хочеш силою помірятись?

— Захлопнись

Він замовк. Але через секунду продовжив тараторити:

— Я придумав би таку помсту, щоб потім батьків приплітати не довелося

Агата стиснула його волосся і нахилилася до вуха

— Він перейшов до іншої школи. Можеш не вже не перейматися

Марк дуже намагався не усміхатися широко, але всі старання йшли нанівець

— Молодець, гарний песик, вірний своїй господині

— Тікай!

Марк засміявся і схаменувся бігти. А коли опинився носом у землі, не одразу зрозумів, що сталося. Шнурки його кросівка були обв'язані навколо ніжки лави. Всі троє залилися дзвінким сміхом.

* * * * *

18 вересня 2009 р.

Пофарбовані в яскраво зелений, стіни коридору та темні дерев'яні двері, що ведуть до кабінету шкільного психолога.

Чи хотів Марк туди заходити й знову перетирати спогади? Відповідати на однотипні питання та витрачати свій вільний час після уроків? Ні. А втекти по-тихому додому і до ночі читати нову книгу з бібліотеки? Відповідь очевидна. Однак якщо він так зробить і про це дізнається дідусь то настукає по шапці. Адже: «Тобі це піде лише на користь. Хоча б місяць і я від тебе відстану». Щодо користі Марк дуже сумнівався.

Він уже був у неї двічі. У перший спробував вмовити трохи посидіти тихо, так би мовити, удавати активну роботу. На другий — домовиться взагалі сюди не ходити, а якщо дідусь спитає, то нехай вона збреше. І в обох разах його план зазнав краху, тому доводилося сидіти й видавлювати із себе відповіді на, як він вважав, дурні питання. "Що робить тебе щасливим?". Звідкіля він знає? Багато чого. То що їй сказати, щоб тебе ідіотом не вважали?

Або не наважуючись, або зовсім не збираючись, щось робити, він бігав очима по блискучій табличці на дверях. Поки погляд не ковзнув вниз на голову Агати, що визирала з-за кутка

— Кому стоїмо?

Він кивнув у бік кабінету

— Я сюди

Агата здивовано закліпала очима, а потім широко посміхнулась. Поплескала рукою за місцем на дивані поруч із нею. Марк слухняно сів і притулився спиною до стіни.

— Тобі теж сказали прийти після уроків у четвер?

Агата крутила в пальцях олівець, а в іншій руці тримала свій, здається, улюблений синій блокнот, якому не давала закритися, притримуючи великим пальцем. Марк спробував заглянути всередину і дізнатися, що вона там малює або пише. Через що Агата остаточно закрила блокнот і поклала між ними.

Як виявилось, це був не блокнот, а стара книга. Назви було наполовину перекрито звичайним папером, що, швидше за все, тільки й допомагав, книзі не розвалиться. Але розглянути напис «Джейн Ейр» все ж таки було можливо. Марку було боляче дивитися на таке недбале ставлення до книг. Нею що, у футбол грали?

— Як бачиш

— Ну так. Сказати двом прийти на однаковий час, а самій піти по «невідкладних» справах і змусити нас чекати. Геніально

— Ти зараз жартуєш чи серйозно?

— Мг. А як же. Жартую

Марк акуратно доторкнувся до книги з надією швиденько подивитися нутрощі, поки Агата дивилася у вікно. Обкладинка, здавалося, зараз розсиплеться в руках.

— Гей! Не твоє — не чіпай!

— Що ти з нею зробила, що вона така?

— Я знайшла її такою. Вдома у підвалі. — вона зиркнула йому у вічі. — Тебе сюди через що ходити змусили?

— Мене попросили…

— Через батьків, так?

Марк вип'явся на неї в ступорі. Він уже відпустив це питання і думав, що вони обоє вірять в історію із заробітками. На обличчі Агати швидко мелькала посмішка. То один куточок, то другий, то обидва одразу. Очі ж трохи перелякані

— Так, я знаю

— Звідки?

— Тобі чесно чи збрехати?

— Чесно

— Дідусь твій розповів

Він водив очима по лініях стику плит на підлозі, на якийсь час замовкнувши

— Тобто ти до нього підійшла, наприклад, на вулиці та прямо запитала, де мої батьки, а він просто відповів?

— Так. Було це приблизно так

Вони затихли. За вікно голосили діти й шаруділо від вітру листя дерев. Цокання настінного годинника стало настільки гучним, що кожен удар, ніби барабанний, віддавався у вухах.

— А що вона тебе запитувала?

— Не пам'ятаю. А ти…

— Прям жодного не пам'ятаєш?

— А чого ти до неї ходиш?

Агата скривилася і підібгала під себе ноги, підперши підборіддя рукою

— Ну, я типу дуже агресивна і не вмію спілкуватися з людьми. А вона мені типу допоможе. Але мама каже, що мені допоможе тільки психлікарня

— Ти серйозно?

— Вона так жартує. Хоча б ти бачив, як на неї після цього дивилися. Неначе вона у вбивстві зізналася

Марк підняв голову на годинник. У цій школі психолог дуже погано справляється зі своїми робочими обов'язками. Марк був зібрався встати й піти пошукати її, або піти додому, до кінця ще не вирішив. Але питання Агати немовби прибило його до місця

— Можеш розповісти, чому вони померли?

Серце нагадало Марку, що воно може битися з шаленою швидкістю.

Він мовчав, сильно втискаючи долонею в оббивку дивана. Він вдавлював її з усієї сили дедалі глибше.

21 травня. Спочатку, коли шкільний автобус зупинився на зупинці, його ніхто не зустрів. Після того, як розвезли решту й повернулися на те ж місце — ситуація повторилася. З групи продовженого дня його прийшла забрати подруга мами. Тільки по її червоних очах він запідозрив недобре. А наступного ранку приїхав дідусь.

Якби Агата вміла читати думки, вона б дізналася відповідь своє запитання. Автомобільна аварія. Швидко. Миттєво. Дві закриті труни. Скоріше на краще, що вона їх не читає

— Не хочеш не треба, — вона підібгала коліна до грудей. — Але знай. Через рік ти звикнеш

— А в тебе що, хтось теж?

— Ні… Ну… Ну так… Гаразд, так. Бабуся. Але це давно було. В другому класі. Мені тоді теж сказали до цієї ходити. Бррр

— Весело живемо

Агата уткнулася щокою в коліно й подивилася на Марка. Вони безмовно дивилися одне на одного, намагаючись не посміхатися. Але куточки губ так і норовили розпливтися у широкій посмішці. Вони відверталися, намагалися не сміятися, але тільки-но знову глянули в очі, то вже не змогли стримуватися. Від будь-яких спроб зупинитися, вони все сильніше заливались сміхом. Нервовим?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.