2. Вино з яблуками

17 серпня 2009 р.

Промінь сонця, що проходив крізь маленьке вікно, освітлював білі сторінки книги. Марк вже вкотре перечитував останній рядок третьої частини циклу про Гаррі Поттера. Хоч у нього було ще купа не прочитаних. З усіх книг, що він перевіз до дідуся, перечитував по кілька десятків разів лише цю історію.

Починаючи з позаминулого року, Марку на день народження батьки дарували по одній частині циклу. Хлопчик настільки боявся забути сюжет, що міг книгу майже дослівно переказувати. До того ж цей твір хоч трохи нагадував про спокійні та тихі дні, коли батьки не сварилися

Маленька кімнатка на мансардному поверсі, яку всі називали просто горищем, служила, як і так званою коморою, так і особистою бібліотекою Марка

Біля драбини, що вела униз, стояло кілька металевих стелажів, заставлених різним мотлохом. Трохи далі знаходився старий робочий стіл з трьома ящиками. Один із яких не відкривався зовсім, а у другого замість ручки був прив'язаний шнурок

Впритул до вікна стояли два дерев'яні піддони, на яких поклали трішки порваний в декількох місцях матрац. Накрили візерунчатою ковдрою і кинули зверху пару невеликих, декоративних, але дуже м'яких подушок.

Поряд з таким своєрідним диваном розташувалася саморобна, дерев'яна шафа, майже впритул заставлена книгами

Тими, що належали особисто Марку. Не тими, що він взяв на якийсь час у дідуся. Не з тими, що з міської бібліотеки. А з тими, що йому подарували чи він сам купив на гроші, які іноді в нього з'являлися

Цією маленькою книжковою шафою Марк дуже пишався.

Попри вчорашню погрозу, Маркові не вистачило сміливості йти гуляти під дерево. Ні, він не боявся знов зустріти цю дівчинку. Хто вона взагалі така, правда? Але якщо глянути правді в очі… гаразд, та він її боїться. Проте його не лякало, що вона йому завдасть якоїсь фізичної шкоди, ні.Він почувався поряд із нею незатишно, тому боявся знову з нею зустрітися. Знов відчути цю тривогу

Марк вже кілька разів продумував у голові сценарій того, що він їй скаже, якщо вона все ж таки прийде. Можна було все зіпхнути на дуже спекотну погоду. Або на те, що його не випустять з дому.

Останнє безумовно було брехнею. Дідусь Марка дуже хотів, щоб той більше спілкувався зі своїми однолітками. Про це він йому нагадував щодня, проте Марк всіляко противився бажанню старшого родича.

Сьогодні дідусь пішов на роботу, тож виганяти «подихати повітрям» його ніхто не буде. Ну, окрім вже відомого варіанту.

Невеликий вітер залетів у відчинене віконце і хаотично перегортав усі сторінки книги.

Марк повернувся зі своїх роздумів і зліз з дивана, щоб зачинити вікно.

Не встиг він підійти до нього хоча б на крок, у кімнату влетіло яблуко і вдарилося об металевий стелаж. За ним прилетіли ще двоє, які влучили в ту ж точку, немов цілилися спеціально.

У голову Марка прийшло усвідомлення, хто це може робити. Він акуратно підійшов до відкритого вікна і визирнув на подвір'я

Опустивши голову вниз, Марк побачив Агату, що широко посміхалась. Конструкція, на яку вона залізла, раз по раз хиталася. Місцями іржава двостороння драбина, а зверху стілець. Не те щоб, ставши на це, вона повністю діставала вікна, але рукою вона дістати туди могла

Кишені кофти дівчинки були набиті дрібними зеленими яблуками, які потихеньку звідти випадали. На її шиї висів все той же бінокль

— Ну, і чого ти мовчиш? — вона вперлася рукою в стіну будинку, коли драбина похитнулася.

У голові Марка на секунду з'явилося бажання, щоб вона впала з цієї конструкції, але потім він просто відповів:

— Ти її сюди спеціально з дому тягла?

— Нє, я її в тебе в сараї знайшла, — куточок її губ піднявся

— Сарай же був зачинений? — голос Марка трохи тремтів

— Нічого не знаю. Я підійшла, двері відчинилися, я взяла, — вона запхала глибше в кишені яблука

Марк вчепився руками в підвіконня. Всі відмазки, що він готував так і застигли на язику не сказаними. Він просто стояв і чекав на подальші дії від Агати. Своєю чергою, того ж Агата чекала від нього.

Драбина вкотре похитнулася, і кілька яблук таки впало на землю.

— Так, принцесо, ти виходити збираєшся? Нас чекають взагалі-то.

Серце Марка забилося трохи швидше.

— А хто?

Агата закотила очі та нахилила голову вбік.

— Не повіриш, людина

Марк судомно всміхнувся

— Він не кусається, — продовжила вона. — Якщо його не злити, звісно. А я цього не хочу, тож вилазь зі своєї вежі та пішли

— Куди?

Агата кинула у сторону Марка яблуко, але воно вдарилося об стіну будинку і впало вниз

— Гаразд, зараз спущуся

Марк зачинив вікно та обернувся до нього спиною. Він заплющив очі, міцно стиснув кулаки й різко видихнув. Ким би не була друга людина, Марку вона вже не подобалась.

Він продовжував стояти із заплющеними очима. Повільно рахував до десяти, наче це могло прогнати непрошених гостей або якось ще змінити ситуацію.

Нарешті заспокоївшись, Марк розплющив очі. І в ту ж мить він почув гуркіт за вікном. Конструкція все ж таки не витримала. Таким щасливим він давно не почувався

Будинок був замкнений зовні, а запасний ключ для Марка ще не зробили. Залишити двері відчиненими теж не варіант. Тому Марк вирішив, що вікно на кухні теж непоганий вихід.

Опинившись на вулиці, він озирнувся на всі боки та... нікого не знайшов. Вулиця була порожня. Таке раптове зникнення наштовхувало його на думку: «А чи не здалося йому це все?». Але тут він знову почув гуркіт, тепер з боку сараю.

Підійшовши до сараю, який зовні сильно відрізнявся від будинку і був більш схожим на покинутий. Марк побачив хлопчика приблизно свого віку, що притулився спиною до одвірка і дивився всередину будівлі. Там, скоріш за все, повною мірою господарювала Агата

— Агов, — гукнув хлопчика Марк.

Завите дрібними кучерями, практично біле волосся лізло йому в очі. Через таку зачіску він був схожий на відцвілу кульбабу. Майка відкривала його червоні плечі, на яких облазила шкіра. В порівнянні з ним Марк був блідий, що сметана

Хлопчик поправив волосся рукою і розслабленим, ніби йому на все начхати, поглядом глянув на Марка. Потім він хитнув головою вглиб сараю і спокійним голосом промовив:

— Вона там щось розбила.

Марк залетів у сарай і знайшов Агату, що стояла над розбитою банкою та червоною калюжею, яка розтікалася на всі боки.

Агата переляканими очима глянула на Марка і натягнуто усміхнулась. Такий вираз обличчя трохи лякав

— Я випадково, — швидко промовила вона

Марк перерахував уцілілі банки домашнього вина. Він дуже сподівався, що за одну дволітрову банку йому не сильно влетить

— Ви дивитися будите чи прибирати? — з невдоволенням у голові сказав хлопчик у дверях

Агата перестрибнула через червону калюжу, випадково зачепивши Марка плечем. Підлетіла до хлопчика у дверях і відштовхнула його від одвірка, випхавши цим на вулицю

— Не заважай, — вона схопила віника і знову підлетіла до калюжі, біля якої все ще стояв остовпілий Марк. — Не стоїмо, несемо ганчірку,— крикнула вона йому на вухо.

Коли проблему було вирішено, і сарай перестав бути схожим на місце вбивства. Незнайомий хлопчик знову з'явився у дверях. Він стояв із незадоволеним обличчям, ніби це в нього вдома щось розбили, і гриз яблуко

— Ви довго ще?

Агата та Марк переглянулися. Дівчинка потяглася до фруктів у своїх кишенях

— Гаразд, гаразд, мовчу, — затараторив хлопчик у дверях.

— Молодець, хороший песик, — Агата забрала у Марка ганчірку і кинула в металеве відро, що стояло у кутку.

— Тебе хоч як звати? — запитав у незнайомця Марк

— Сем, — з повним ротом пробурчав той. — Тебе я знаю, можеш не говорити

Марк кивнув

— Так, любі мої, — Агата вилетіла з дверей на вулицю, — щоб ми тут нічого не розбили.

— Ми? Взагалі-то це ти зробила, — перебив її Марк і пошкодував, коли побачив її зле обличчя, що в ту ж мить знову змінилося широкою посмішкою.

— Я прибрала, що ти ще хочеш? — вона нахилила голову в бік, спостерігаючи за переляканими очима протестувальника. — Не треба мені тут це

Вона покрутилася на одній нозі

— Значить, зараз ідемо за Сідом, а там подивимося, що потім, — Агата перевела погляд спочатку на одного, потім на іншого. — Мовчимо — значить згодні

Все таким же кроком підстрибом вона пішла до дороги. Марк підійшов ближче до Сема, і вони разом дивилися за її спиною, що віддалялася.

— Хто такий Сід?

— Дізнаєшся, пішли, — Сем кинув недогризок яблука на землю і почимчикував за Агатою

* * *

Дійшовши до будиночка на дереві, Агата швидко в нього залізла, а вилізла вже зі знову набитими яблуками кишенями.

— Ну що, пішли, — вона махнула рукою. — За мною

— Та ти знущаєшся? — заперечив Сем і схрестив руки на грудях. — Я думав вона тут чекатиме, а нам до неї додому пертися? Ні-ні-ні

Він швидким кроком попрямував до мотузкових сходів.

— Я залишаюся тут, а ви як хочете. Марк? — він перевів погляд на хлопчика, що колупав землю кінчиком кросівка

Марка всю дорогу не чіпали. Сем і Агата йшли попереду і про щось своє розмовляли, він же плівся ззаду і сподівався, що ця байдужість триватиме довше. Але гарного, потроху

— А? — він підняв розширені очі, і подумки спробував оцінити ситуацію. — А що я? А я ходити втомився

Марк повільно попрямував до Сема. Тепер хлопці спостерігали за злою посмішкою Агати, яка перекосила її обличчя.

— Та йдіть ви, — буркнула вона і, розвернувшись на носочках, пішла геть.

Сем задоволено всміхнувся

* * *

У кімнаті з високими стелями та білими шпалерами стояло піаніно. За ним сиділа худенька дівчинка в блакитній сукні в дрібну білу квіточку. Її пальці швидко бігали клавішами піаніно, на всю кімнату лунала красива мелодія

У дівчинки була азійська зовнішність і, на диво, мідно-руде волосся. Справжнє диво генетики.

Мелодію, яку вона грала, уважно слухала її бабуся, яка сиділа поряд. Стара японка Амея Ямада стежила за кожним рухом пальців дівчинки.

Жінка викладала в одному з музичних вишів, а в ті часи, коли в неї гостювала онука, вона вчила її грі на інструменті.

Дівчинка намагалася грати за нотами, але вже вкотре не могла відіграти одну й ту саму мелодію.

Після чергового разу, коли палець зіслизнув не на ту клавішу, вона тяжко зітхнула і потяглася до кришки піаніно. Але їй не дали її закрити.

Амея суворо подивилася на онуку.

— Якщо ти зараз усе кинеш, то нічого не навчишся, — спокійно промовила вона японською

— Ну, я втомилася, — буркнула дівчинка собі під ніс і почала розглядати свої ноги.

— Якби ти хотіла, то зробила б через силу, а так ти не хочеш

— Ні, я хочу, але я, — продовжувала вона сперечатися

— Я не бачу, що ти хочеш, хоч чогось навчиться. Мабуть, я витрачаю дарма час

— Ну, я втомилася!

— Ліндо! — Підвищила голос літня жінка

Будильник, що стояв на піаніно, задзвенів. Амея поставила його, щоб не пропустити, коли спечеться курка.

Японка піднялася і підійшла до дверей. Спочатку вона вдивилася у відкрите вікно, а потім зі звичним суворим обличчям подивилася на онучку

— Коли я повернуся ми продовжимо — і вийшла в коридор

Лінда довго, насупивши брови, дивилася в зачинені двері. Коли злість її відпустила, вона прокрутилася на стільці, через що той став нижчим.

Після чергового прокручування вона різко зупинилася навпроти вікна, в якому побачила знайому коротко стрижену голову.

Дівчата глянули одна на одну та однаково всміхнулися. Агата повністю залізла в кімнату і сіла на широке підвіконня, підібгавши ноги під себе.

— Лінусику, не повіриш, я їх зібрала до купи

Лінда закинула ногу на ногу і підперла підборіддя рукою

— І як?

— Ну що як, — Агата смикала пальцями нитку, що вибилася з дірки на колінах джинс. — Якщо я повернусь, і Марк буде живий, то все добре

— І що, він одразу погодився вийти? — очі Лінди сяяли цікавістю

Агата насупила брови

— Якби тебе закидали яблуками, ти б вийшла?

— Дивлячись якими

Агата дістала з кишені яблуко і подивилася на нього з серйозним обличчям, як Гамлет на череп Йорика. Кімната наповнилася дзвінким сміхом

— Ліно, — почувся голос із коридору.

Підлога гидко рипіла під вагою бабусі. Агата ж у ту ж мить зникла з кімнати, тим самим шляхом що і з'явилася

Лінда підбігла до дверей і зустрілася із незадоволеним обличчям старшої родички

Японка тяжко видихнула

— Ти з ким зараз говорила? — на диво, спокійним голосом спитала вона

— Ну. Ні з ким. З голубом, — пробубніла вона та обережно підвела голову.

Літня жінка почухала перенісся

— Я тобі, що щодо цього чорного голуба казала? — вона намагалася зазирнути в очі онучці, але та винувато опустила голову. — М?

Лінда сперлася плечем об одвірок

— Не спілкуватися з нею, — майже пошепки сказала вона

— Правильно, а що ти робиш? — рівень сердитості в її голосі зростав все швидше з кожним словом

Погляд Лінди бігав по підлозі

Літня жінка нахилилася до дівчинки та підняла її обличчя, легенько взявши за підборіддя.

— Ліно? — Амея легенько усміхнулася

— А ще ти мені сказала подругу знайти, — буркнула дівчинка.

Жінка сіла навпочіпки та склала руки на колінах

— Чим тобі Фіона не догодила? — із теплотою у голосі спитала вона. — Гарна дівчинка. І живе поряд

У голові Лінди сплив образ цієї особи. Зовнішньо нагадувала свою тезку зі "Шрека". Не вистачало тільки зеленої шкіри, рудого волосся та віслюка на додачу. Максимально мерзенна, розпещена, та ще й любила верховодити над усім і вся.

Хоч остання риса частково була і в Агати, але вона хоч трохи розумнішою була. Принаймні, Лінді так здавалося.

— Вона тупа, — кинула дівчинка

— Ліндо! — підвищила голос жінка. — Ти теж розумом не відрізняєшся

— Але вона… — спробувала суперечити Лінда, хоч і знала, що це марно.

— Так все, — Амея підвелася й обсмикнула рукави своєї блузи. — Іди, скажи своєму голубу, що сьогодні ти не гулятимеш. Підеш, допоможеш мені на кухні

— Ну, Ба! — у грудях стиснулося від образи

— Нічого не хочу більше чути, — вона пішла у бік кухні.

Лінда повернулася в кімнату, максимально тихо зачинивши двері, щоб не чути нових лайок. Хоча зробити їй хотілося протилежне.

Вона була схожа на розлюченого бика. Ніздрі широко розкриті, все обличчя червоне, не вистачало хіба пара з вух.

Дівчинка забурчала собі під ніс і важкими кроками підійшла до вікна.

Коли вона визирнула надвір, Агата стояла, притулившись спиною до стіни будинку. Побачивши повну спокою подругу, яка або її не помітила, або добре це зображувала, Лінді полегшало

Вона обережно провела рукою по її короткому волоссю і почухала за вухом

— М? — Агата відштовхнула її руку

— Ти чула все, так? — вона винувато усміхнулась

— Ага, — обернулася до подруги. — Чого голуб?

Агата серйозно дивилася на неї

— А ким ти хотіла бути? — Лінда опустила лікоть на підвіконня і підперла рукою голову

— Орлом — відповіла вона ніби це всім і так зрозуміло

— Радій, що не гусак, — вигукнула Лінда.

— Ой, все! — Агата скинула руки й розвернулася, щоб іти.

— Ти не ображайся на неї, гаразд?

— Я подумаю

— Агата, — жалісним голосом видавила Лінда

— Ну а що? Думаєш, їх легко до купи зібрати?

Агата підстрибнула, схопилася за підвіконня і підтяглася до кімнати

— Тільки спробуй мені тоді не вийти, — прошепотіла вона. — Ти мене зрозуміла?

— Та пам'ятаю, пам'ятаю я

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.